Основа сюжету твору Простак

Увага Вольтера i як письменника, i як мислителя була зосереджена навколо
проблеми життя людини у суспiльствi. Першочерговим завданням вiн бачив
тут необхiднiсть виробити рацiональним шляхом через узагальнення
вiдповiдного суспiльного досвiду стрижневi принципи людського iснування,
причому смисл життя окремоï iндивiдуальностi вiн розглядав у
непорушному зв'язку з усiєю людською спiльнотою. Вiдтак пошук
вiдповiдноï соцiальноï органiзацiï головна мета багатьох
фiлософських трактатiв i художнiх творiв просвiтителя. На думку
Вольтера, вже первiснi люди жили у спiльнотах, i “суспiльний
стан” є “природним” для людства.
Iнша проблема, якою також переймався мислитель, це проблема моралi. Лише
моральнi принципи, як вiн вважав, спроможнi бути ефективним регулятором
людськоï поведiнки, що, власне, i дозволить згармонiзувати зв'язок
окремоï особистостi з iншими людьми i побудувати таке суспiльство,
котре буде вiддзеркалювати ïхнi спiльнi iнтереси. I тут Вольтер
звертається до поняття “природнiсть”, оскiльки, на
його думку, моральнiсть не мiстить у собi зовнiшнього, трансендентного,
божественного начала, а закладається в людинi природою у формi
“природних законiв” ïï поведiнки. При цьому
мислитель вважав, що не iснує якихось уроджених моральних
принципiв усi вони формуються у свiдомостi особистостi в процесi
ïï життєдiяльностi.
Усе зазначене досить оригiнально й цiкаво вiдбилося в повiстi
“Простак”. За своïми жанровими ознаками це фiлософська
повiсть, в якiй фiлософськiй просвiтительськiй тезi пiдпорядковуються
всi художньовиражальнi та зображальнi засоби: власне це твiр , у якому
фiлософськi думки письменника втiлено в художню форму.
В основi сюжету твору iсторiя молодого француза, який у дитинствi
потрапив до племенi iндiанцiв гуронiв, де вiн прожив до свого
повнолiття. Згодом вiн потрапляє до Європи, спочатку до
Англiï, а потiм до Францiï, де, власне, i розгортаються
подiï повiстi. Гурона прозвали “Простаком”, оскiльки
вiн завжди намагався казати людям лише правду i дотримуватися тих
принципiв у життi, що були пiдказанi йому “серцем”. Як
вiдомо, подiбне входило в просвiтительський моральний кодекс дикуна,
який цурається неправди й облуди, в усьому покладається на
своï “природнi” почуття i бажання, якi завдяки
своïй природностi не можуть бути аморальними.
У Францiï Простак зустрiвся зi справжньою
“цивiлiзацiєю”, яка постiйно викликає у нього
щире здивування, а iнодi й просто нерозумiння. Вiн як людина, що звикла
дивитися на дiйснiсть незаангажовано, щиросердо визнає, що в
“цивiлiзованiй” краïнi все побудоване на
“нерозумних”, “протиприродних” принципах.
Гурон стає християнином, але коли читає Бiблiю, у нього
виникають такi питання, на якi священикикатолики не можуть дати
зрозумiлоï вiдповiдi. Бiльше того, майже одразу вiн доходить
висновку, що мiж бiблiйними приписами та самим життям iснує
нездоланна прiрва.” Я бачу, що у вас тут кожного дня
вiдбувається багато таких речей, про якi немає жодного слова
у вашiй книзi, i не виконується геть нiчого з того, що в нiй
записано: визнаю, що це мене дивує й розлючує”,
говорить вiн, маючи на увазi Бiблiю.
Простак щиро закохався у СентIв, яка вiдповiла згодою вийти за нього
замiж. Проте тут виявляється, що розв'язувати це питання повиннi
не закоханi, а ïхнi батьки. Ситуацiя ускладнюється тим, що,
згiдно зi збiгом обставин, хрещеною матiр'ю Гурона була прекрасна
СентIв, i тепер вони не можуть одружитися через те, що в очах
суспiльства це є “грiхом”. У цей час у повiстi
розгортаються iншi подiï, якi в подальшому кардинально змiнили долю
головного героя. Одного дня до узбережжя Францiï прибула ворожа
ескадра, i саме Простак завдяки своïй смiливостi й вiдвазi
допомагає перемогти загарбникiв. Гурон, розраховуючи на заслужену
подяку вiд короля, поспiшає до Версаля, але одержує не
винагороду за своï вiйськовi подвиги, а потрапляє до
Бастилiï.
У в'язницi Простак опиняється в однiй камерi з янсенiстом,
представником секти протестантiв, якi жорстоко переслiдувались урядом.
Хоча герой багато в чому не подiляє поглядiв свого нового товариша
(не може, наприклад, погодитися з теорiєю про безкiнечне Боже
милосердя), пiд керiвництвом янсенiста Гордона вiн одержує
європейську освiту, знайомиться з науками, новiтнiми фiлософськими
системами. Вивчаючи iсторiю людства, Простак доходить висновку
стороннього спостерiгача, яким якраз i могла бути лише “природна
людина”: “Iсторiя людства є нiчим iншим, як картиною
злочинiв i нещастя”.
Розмiрковуючи над характерами “природних” i
“цивiлiзованих” людей, Простак одразу ж схиляється у
своïх симпатiях до перших, а не до других. Вiн, зокрема,
зiзнається: “Моï американськi спiввiтчизники нiколи б
не звернулися до такого жорстокого поводження, яке я зараз вiдчуваю на
собi: ïм би це просто не спало на думку. ïх називають
дикунами, а вони хоча i грубi, але вiдзначаються доброчиннiстю, водночас
як мешканцi цiєï краïни хоча i витонченi, але лютi
шахраï”.
Цiкаво, що янсенiст починає вiдчувати на собi позитивний вплив
“нецивiлiзованого” Простака. Гордон, наприклад,
запозичує у нього деякi моральнi принципи, змiнює своє
ставлення до кохання пiсля розповiдi Простака про своï почуття до
СентIв. Ранiше янсенiст дивився на кохання як на прояв грiховного начала
в людинi, а тепер вiн починає розумiти, що воно спроможне морально
звеличити особистiсть.
Проте найголовнiше для Вольтера виявляється те, що сам Простак
почав суттєво змiнюватися пiд впливом просвiтництва. Тут
письменник намагається значною мiрою пом'якшити кричущi крайнощi
руссоïстськоï концепцiï “природноï
людини”. Фiлософська iдея Вольтера полягала в тому, щоб зробити
“дикуна” корисним членом суспiльства. Простак щиро
визнає: “Я схильний повiрити у метаморфози, оскiльки з
тварини я перетворився на людину”. Звичайно, Простак засвоïв
вiд свого товариша лише “корисне” i не вiдмовився вiд
своєï звички дивитися на речi очима “природноï
людини”.
СентIв прибуває до Парижа для того, щоб врятувати свого коханого.
Перше, що вона зустрiла та вiдчула на собi це байдужiсть чиновникiв.
Один з них вiдверто зiзнається: “Я не маю права робити
добра; вся моя влада полягає лише в тому, що час вiд часу я можу
робити зло”.
Задля врятування Простодушного Сентiв, що була надiлена привабливою
зовнiшнiстю, пiшла на страшний моральний злочин: вона скорилася
домаганням розбещеного вельможi, але не змогла пережити безчестя i
померла на руках в ошалiлого вiд горя нареченого. Таким трагiчним
фiналом Вольтер закiнчує свою повiсть, в якiй вiн спробував
випукло зобразити всi вади своєï похмуроï епохи i
“цивiлiзованого” суспiльства. На його думку, не можна
очiкувати позитивних змiн у краïнi, громадяни якоï навiть не
помiчають того, за якими жорстокими та облудливими принципами вони
живуть. Розкрити ïм очi на справжню сутнiсть речей може лише
“нецивiлiзований дикун” Простак, погляд якого вiльний вiд
суспiльних вад та забобонiв.
I. В. Лiмборський, доктор фiлологiчних наук Черкаси