Твiр на тему: Мова чарiвне знаряддя

У днi сумнiвiв, у днi тяжких роздумiв про долi моєï
батькiвщини, ти один менi пiдтримка й опора, об велику, могутню,
правдиву й вiльну росiйську мову — так писав у своєму
знаменитому вiршi в прозi Росiйська мова И. С. Тургенєв . I,
напевно, кожний з нас, до якоï би язиковоï групи не належав,
може т же саме сказати про свою рiдну мову. Але чи замислюємося ми
над тим, яке чудесна спадщина дiсталася нам вiд минулих столiть? Адже
мова — основа основ духовноï культури, то чарiвне знаряддя,
за допомогою якого здiйснюється зв'язок часiв, зв'язок поколiнь
Мовлення це дiйсно великий, безцiнний дарунок людству. Але це й
велике, серйозне мистецтво. Мовлення дивно сильний засiб, але потрiбно
мати багато розуму, щоб користуватися ним, затверджував Гегель. I його
думка не раз пiдтверджували iншi вченi, мислителi, письменники. Адже
мало навчитися вимовляти звуки й слова, мало навiть навчитися складати
ïх у потрiбно вмiти бути почутим! Ми використаємо слова
щодня, щогодини, iнодi навiть щохвилини. Ми говоримо про щось iз
друзями, ми сперечаємося, вiдстоюємо власну думку, дiлимося
враженнями, ми виражаємо радiсть або розчарування,
зiзнаємося в почуттях, схвалюємо або лаємо й т.д. I
при цьому рiдко усвiдомлюємо до кiнця, навiщо дане нам мистецтво й
умiння говорити. Але ж цей дарунок посланий нам не випадково. I ми
просто не маємо права розтрачувати його безцiльно. Адже не
випадково Л. Н. Толстой затверджував, що моральнiсть людини видна в його
вiдношеннi до слова . Якщо ми звикли говорити, не пiдтверджуючи
своï слова справою, якщо за нашими словами не схованi серйознi
думки, якщо нашi слова народжуються мовою , а не в розумi, наше життя,
наш внутрiшнiй мир виявляться такi ж поверхневi й порожнiми, як цi
слова. А якщо слов-це вiдбиття думок .почуттiв, переконань, принципiв,
— це слово, як i сама людина, буде жити ввеках.
Варто задуматися: чому добутку багатьох великих письменникiв пережили
своïх авторiв i анiтрошки не втратили своєï сили й
свiжостi, а деякi оповiдання, романи, повiстi, вiршi не прожили й року й
були назавжди забутi? Вся справа саме в тiм змiстi, у тих думках, якi
вкладенi в слова, у внутрiшньому свiтi самого письменника. Мова служить
для спiлкування, для збереження в пам'ятi людей, у пам'ятi цiлого народу
тих або iнших iсторичних подiй. Мова допомагає нам мiркувати про
тi або iншi явища життя. Убраний у поетичну форму, вiн пiднiмає
настрiй i надихає людей. I не обов'язково, щоб слова лягали на
папiр, — влучне, точне слово, фраза, пiсня можуть продовжувати
жити, передаючись iз вуст у вуста. Адже поруч iз книжковою, письмовою
лiтературою здавна iснує величезна усна лiтература. Велике
багатство народних пiсень — хорових, весiльних, розбiйницьких,
обрядових, жартiвних i т.д. У них звучить те невтримне молодецтво й
сила, те глибокий сум, смуток, то радiсть, торжество, замилування. У них
розкривається велика широта душi. Цiлi розсипи мудрих
прислiв'ïв, загадок, прислiв'ïв, казок, билин збереглися до
наших днiв з незапам'ятних часiв. I вони будуть жити ще не одне
сторiччя, служачи наставником, учителем життя, моральностi, духовностi
народу. Адже в цих добутках, як i в добутках письмовоï лiтератури,
вiдбилися й розум, i iсторична пам'ять, i мрiï багатьох поколiнь.
Тисячорiччями створював народ це гнучке, пишне, невичерпне багатство,
розумне, поетичне й трудове знаряддя свого нацiонального життя,
своєï думки, своïх почуттiв, своïх надiй, свого
гнiву, свого великого майбутнього, — писав Л. Н. Толстой. Так
давайте ж цiнувати це багатство, давайте ставитися до нього дбайливо й
тремтливо, боячись засмiтити, знеособити, розгубити те, що дано нам
понад, — наше мовлення, наша мова. I як призивав древнiй учений i
мислитель Сенека:

• Нехай буде нашою вищою метою одне: говорити, як почуваємо, i жити, як говоримо!