Життя письменника Панаса Мирного

Життя цього письменника могло б стати основою пригодницького роману.
Вдень дiйсний статський радник (чин цивiльного генерала, що вiдповiдав
посадi губернатора!) Панас Якович Рудченко сумлiнно працював у
Полтавськiй казеннiй палатi, а ввечерi перевтiлювався на письменника
Панаса Мирного.
Важко знайти в iсторiï украïнськоï лiтератури автора
скромнiшого й вимогливiшого до себе, анiж Панас Мирний . Упродовж усього
життя, ставши вже й видатним майстром, оберiгав таємницю свого
псевдонiма, уникав заслуженоï слави. Про своє життя не подаю
Вам нiякоï звiстки, бо, думаю, не в ньому вага й сила, а в тих
працях, що до сього появилися у свiт або ще коли-небудь появляться,
вiдмовляв письменник львiвському професоровi О. Огоновському на прохання
надiслати основнi вiхи бiографiï для Iсторiï лiтератури
руськоï.
Постiйна обачнiсть, сувора конспiрацiя i надмiрна скромнiсть (письменник
за життя не опублiкував жодноï своєï фотографiï!)
не раз приводили до курйозiв. Збереглися три вiдношення помiчника
начальника полтавського жандармського управлiння, що розсилали по всiй
губернiï протягом вереснялистопада 1915 р., про розшук
украïнофiла Панаса Мирного, який дозволяє собi писати
зловмиснi революцiйнi твори . Напевно, не раз полтавський полiцмейстер
чемно вiтався з шанованою в мiстi людиною, начальником I вiддiлу
казенноï палати Панасом Рудченком, гадки не маючи, що має
справу з небезпечним злочинцем Мирним
Панас Якович Рудченко (псевдонiм Панас Мирний) народився 13 травня 1849
р. в мiстi Миргородi, що на Полтавщинi, у родинi дрiбного чиновника.
Батьки письменника жили в злагодi та взаємнiй пошанi. У сiмï
дотримувалися патрiархальних звичаïв, вели натуральне господарство.
Батько, Якiв Григорович, спочатку служив на посадi канцеляриста, а потiм
став бухгалтером повiтового казначейства, дуже любив свою роботу, добре
ïï знав. З дiтьми (а ïх у родинi було пятеро: четверо
синiв i одна дочка) тримався на вiдстанi. Цiкаво, що найбiльшою погрозою
для них було розкажу батьковi. А все ж у зрiлому вiцi всi сини поважали
батька за його любов до роботи й однакове ставлення до всiх.
Мати, Тетяна Якiвна, була близькою до дiтей, вела домашнє
господарство, захоплювалася кулiнарiєю й народною медициною (за
допомогою до неï люди зверталися навiть iз навколишнiх мiст i сiл).
З дiтьми вона спiлкувалася тiльки украïнською мовою; з
iмiтацiєю голосу дiйових осiб умiла розповiдати бувальщини й
iсторичнi оповiдки.
Будинок батькiв Панаса Мирного. м. Миргород
Чарiвний свiт казок i легенд, народних пiсень полонив Панаса змалку, у
свiт народноï творчостi хлопчика ввела добра й мудра нянька Оришка,
яка стала прообразом Чiп-чиноï баби в романi Хiба ревуть воли, як
ясла повнi ?. До речi, цей твiр Панас Рудченко написав за участю
старшого брата Iвана, до якого найбiльше тягнувся в дитинствi. Вони не
були схожими один на одного: Iван свiтло-русий, iз сiрими очима, а Панас
темно-русий, з карими очима. Обидва росли високими, тiльки Iван
кремезним, а Панас худорлявим. Вiдрiзнялися й характерами: старший брат
настирливий, рiшучий, голосний, а молодший тихий i мрiйливий.
З Миргорода родина переïхала до Гадяча, де батько одержав посаду
скарбничого. У мiсцевому повiтовому училищi брати й здобули середню
освiту. Панасовi дуже подобалася наука, за успiхи в навчаннi вiн щороку
одержував похвальнi листи, мрiяв про гiмназiю й унiверситет. Однак далi
вчитися брати Рудченки не змогли через скромнi сiмейнi статки. I все ж
завдяки винятковiй працьовитостi й старанностi досягли згодом високих
посад i чинiв. З чотирнадцяти рокiв Панас Рудченко служив у канцелярiях
Гадяча, Прилук, Миргорода, а в 1871 р. домiгся призначення в губернський
центр Полтаву, де й прожив до кiнця своïх днiв. Поступово Панас
пiднiмається карєрними щаблями, стає провiдним
спiвробiтником Полтавськоï губернськоï казенноï палати. А
брат Iван дослужився до посади члена колегiï Мiнiстерства фiнансiв.
Про свiй авторитет на службi Панас так писав братовi: На мене зазiхають
i як на секретаря, але якщо не наважуються поки що зробити, то, по-
перше, тому, що я людина справи, а не послуг, якi, власне, i входять у
коло обовязкiв секретаря, а по-друге, вирвавши мене з рахункового
вiддiлу, тим самим бояться послабити значення його. Вiн до сих пiр
уважається першим i взагалi має найбiльш схвальну думку.
Чому? Усi знають, i начальство знає, як тiльки трапиться яке-
небудь ускладнення спрямовують за порадою до мене. Що я скажу тому й
бути.
Вихiд iз тяжкоï духовноï кризи пiдказав I. Нечуй-Левицький,
який саме зявився на лiтературнiй аренi зi своïми першими творами.
I ось молодий бухгалтер Полтавського скарбництва також вирiшив писати,
щоб сказати правду про свiй прекрасний i нещасний народ, щоб виставити
напоказ усьому свiту охра- Панас Мирний нительнi начала самодержавства,
людей жорстоких i неситих.
У серпнi 1872 р. у львiвському (тодi закордонному) журналi Правда
дебютує вiршем Украïна новий автор Панас Мирний. Нагадаймо,
що на пiдросiйськiй Украïнi царськими указами тодi було заборонено
друкувати твори украïнською мовою. У листопадi й груднi в Правдi
зявляється перший прозовий твiр цього автора оповiдання Лихий
попутав. Через два роки читач ознайомився з нарисом Подорiжжя од Полтави
до Гадячого та повiстю Пяниця. Цi твори одразу привернули увагу критики,
яка побачила в них свiжий i сильний талант. Пiдбадьорений успiхом,
молодий письменник розпочав роботу над повiстю Чiпка, що невдовзi
переросла в перший соцiально-психологiчний роман-епопею з народного
життя Хiба ревуть воли, як ясла повнi?.
Чернетку новоï повiстi Панас Мирний надiслав на рецензiю братовi,
який, окрiм служби, також серйозно займався фольклористикою й
лiтературною критикою, був вiдомий пiд псевдонiмом Iван Бiлик. Той
схвалив загальний задум твору (Ти, довготелеса гiтаро, серйозно
талановито бренчиш i мотиви, найбiльш суттєвi, схоплюєш
точно, писав вiн у листi), але висловив деякi суттєвi зауваження
iдейного характеру й запропонував разом перетворити повiсть на
панорамний роман. Спiльний задум увiнчався блискучим успiхом.
Панас Якович працював чиновником 57 рокiв, дослужившись до чину
цивiльного генерала дiйсного статського радника. Становище зразкового
урядовця було несумiсним iз захопленням украïнською лiтературою,
яку царський уряд саме в той час прагнув знищити. Украïномовна
лiтературна творчiсть розглядалася як щось, з погляду iмперських
властей, ганебне. Ось чому брати Рудченки творять пiд псевдонiмами й
ретельно приховують своï справжнi iмена. Бiографи Панаса Мирного
знають лише один епiзод, коли письменник вiдступив вiд своïх
правил.
У квiтнi 1892 р. театральна трупа Миколи Садовського приïхала до
Полтави з премєрою драми Панаса Мирного Лимерiвна, головну роль у
якiй грала неперевершена Марiя Заньковецька. Вистава пройшла з великим
успiхом. Пiд захопленi вигуки публiки: Автора! Автора! зачарований грою
талановитоï актриси, зворушений до слiз Панас Мирний забув про свiй
кодекс не розкривати, берегти таємницю псевдонiма й пiднявся на
сцену. Перед здивованими очима глядачiв стояв знайомий багатьом
полисiлий, худий, засмоктаний бомагами та докладами, трохи знiяковiлий i
розчулений колезький радник П. Я. Рудченко. Заньковецька подарувала йому
вiнок
Роман Хiба ревуть воли, як ясла повнi?, написаний у двадцятишестирiчному
вiцi, увiв Панаса Мирного в коло класикiв украïнськоï
лiтератури. Згодом митець почав писати не менш грандiозний твiр роман
Повiя, але з кожним роком усе важче й важче було знаходити час для
улюбленоï творчоï працi: казеннi обовязки забирали всi сили й
час. Тож для письменства залишалася третя змiна нiч, адже в другу змiну
(вечiр пiсля роботи) вiн, як старанний чиновник, сидiв над узятими з
роботи паперами.
З такою завантаженiстю на службi й заняттями лiтературою можна було на
все життя залишитися самотнiм. Проте в сорокарiчному вiцi Панас Рудченко
зустрiвся з Олександрою Михайлiвною Шейдеман, яка походила з роду
нiмецьких дворян. Вона мала вищу музичну освiту (закiнчила Харкiвську
консерваторiю), володiла кiлькома iноземними мовами, була начитана. У
1889 р. закоханi побралися, але подружнє життя виявилося нелегким.
Олександра часто хворiла. У родинi народилося троє синiв. Для
лiтературноï творчостi залишалося дуже мало часу. Починаючи з 1890-
х рокiв Панас Мирний пише все менше i рiдко друкує своï
твори.
Останнi роки письменника затьмаренi багатьма трагiчними подiями: iз
життя на початку ХХ ст. пiшов брат Iван, а згодом i мати, на вiйнi
загинув старший син Вiктор, вiдiйшли у вiчнiсть найближчi друзi й
лiтературнi побратими М. Ста-рицький, Б. Грiнченко, I. Карпенко-Карий ,
М. Коцюбинський , Леся Украïнка.
Помер Панас Мирний 28 сiчня 1920 р. через хворобу (iнсульт). В особовiй
справi Панаса Рудченка вперше за 57 рокiв бездоганноï роботи
зявився запис, у якому йшлося про виключення його з числа службовцiв у
звязку зi смертю. Труну пiд червоною китайкою за стародавнiм
звичаєм везли на санях двома парами волiв. Тисячi полтавцiв
прощалися з корифеєм украïнськоï прози, який залишив
нащадкам чисте зерно правди про свiй народ i свою епоху.