Iсторiя держави Росiйського, як фiлософську працю

Iсторiя держави Росiйського ставить читача перед рядом парадоксiв.
Насамперед треба сказати про заголовок цiєï працi. На титулi
його коштує Iсторiя держави. На пiдставi цього Карамзина стали
визначати як державника. Закордонна подорож Карамзина збiглося з
початком Великоï французькоï революцiï. Подiя це вплинуло
на всi його подальшi мiркування. Молодий росiянин мандрiвник спочатку
захопився лiберальними мрiями пiд впливом перших тижнiв революцiï,
але пiзнiше злякався якобiнського терору й перейшов у табiр ïï
супротивникiв — досить далека вiд реальностi
Слiд зазначити, що Карамзин, якого часто, але зовсiм безпiдставно
ототожнюють iз його лiтературним двiйником оповiдачем з Листiв
росiйського мандрiвника, не був поверхневим спостерiгачем подiй: вiн був
постiйним носiєм Нацiональноï асамблеï, слухав мовлення
Мирабо, абата Мори, Робеспьера й iнших. Можна iз упевненiстю сказати, що
жоден з видатних дiячiв росiйськоï культури не мав таких докладних
i безпосередньо особистих вражень вiд Французькоï революцiï,
як Карамзин. Вiн знав неï в особу. Тут вiн зустрiвся з
iсторiєю. Не випадково Пушкiн називав iдеï Карамзина
парадоксами: з ним вiдбулося прямо протилежне. Початок революцiï
було сприйнято Карамзиним як виконання обiцянок фiлософського сторiччя
Кiнець нашого столiття почитали ми кiнцем найголовнiших нещасть людства
й думали, що в ньому пiде важливе, загальне з'єднання теорiï
iз практикою, умогляду з дiяльнiстю, — писав Карамзин у серединi
1790-х м. Утопiя для нього — не царство певних полiтичних або
суспiльних вiдносин, а царство чесноти; сяюче майбутнє залежить
вiд високоï моральностi людей, а не вiд полiтики. Чеснота
породжує волю й рiвнiсть, а не воля й рiвнiсть — чеснота. До
будь-яких форм полiтик Карамзин ставився з недовiрою. Карамзин, що
цiнував щирiсть i моральнi якостi полiтичних дiячiв, видiлив iз числа
ораторiв Асамблеï короткозорого й позбавленого артистизму, але вже
стяжали кличку непiдкупний Робеспьера, самi недолiки ораторського
мистецтва якого здавалися йому достоïнствами. Карамзин обрав
Робеспьера. Сльози, якi пролив Карамзин на труну Робеспьера, були
останньою даниною мрiï про Утопiï, платоновской республiцi,
державi Чесноти
Тепер Карамзина залучає полiтик реалiст. Печатка вiдкидання з
полiтики знята. Карамзин починає видавати Вiсник Європи
— перший полiтичний журнал у Росiï. На сторiнках Вiсника
Європи, умiло використовуючи iноземнi джерела, пiдбираючи й
переклади таким чином, щоб ïхньою мовою виражати своï думки,
Карамзин розвиває послiдовну полiтичну доктрину. Люди по природi
своєï егоïсти: Егоïзм — от щирий ворог
суспiльства, до нещастя скрiзь i все — егоïзм у людинi.
Егоïзм перетворює високий iдеал республiки в недосяжну мрiю:
Без високоï народноï чесноти Республiка стояти не може.
Бонапарт представляється Карамзину тим сильним правителем —
реалiстом, що будує систему керування не на мрiйливих теорiях, а
на реальному рiвнi моральностi людей. Вiн поза партiєю. Цiкаво
вiдзначити, що, випливаючи своєï полiтичноï
концепцiï, Карамзин у цей перiод високо оцiнює Бориса
Годунова. Борис Годунов був один з тих людей, якi самi творять блискучу
долю свою й доводять чудесну силу Натури. Рiд його не мав нiякий
знаменитостi.
Задум Iсторiï дозрiв у надрах Вiсника Європи. Про це свiдчить
все зростаюче на сторiнках цього журналу кiлькостi матерiалiв по
росiйськоï iсторiï. Погляди Карамзина на Наполеона мiнялися.
Захоплення початок перемiнятися розчаруванням. Пiсля перетворення
першого консула в iмператора французiв Карамзин з гiркотою писав
братовi: Наполеон Бонапартовi промiняв титул великоï людини на
титул iмператора: влада показала йому краще слави. Задум Iсторiï
повинен був показати, як Росiя, пройшовши через столiття роздробленостi
й нещасть, єднiстю й силою пiднеслася до слави й могутностi. Саме
в цей перiод i виник заголовок Iсторiя держави. Надалi задум
перетерплював змiни. Але заголовок мiняти вже було не можна. Однак
розвиток державностi нiколи не було для Карамзина метою людського
суспiльства. Воно являло собою лише засiб. У Карамзина мiнялося подання
вiд сутностi прогресу, але вiра в прогрес, що давав змiст людськоï
iсторiï, залишалася незмiнноï У самому загальному видi прогрес
для Карамзина полягав у розвитку гуманностi, цивiлiзацiï, освiти й
терпимостi. Основну роль у гуманiзацiï суспiльства покликана
зiграти лiтература. В 1790-i роки, пiсля розриву з масонами, Карамзин
думав, що саме красне письменство, поезiя й романи будуть цими великими
цивiлiзаторами. Цивiлiзацiя — рятування вiд брутальностi почуттiв
i думок. Вона невiддiльна вiд тонких вiдтiнкiв переживань. Тому
архiмедяною точкою опори в моральному вдосконаленнi суспiльства є
мова . Не сухi моральнi проповiдi, а гнучкiсть, тонкiсть i багатство
мови полiпшують моральну фiзiономiю суспiльства. Саме цi думки мав на
увазi Карамзин поет К. Н. Батюшков. Але в 1803 р., у те самий час, коли
закипiли розпачливi суперечки навколо язиковоï реформи Карамзина,
сам вiн думав уже ширше.
Реформа мови покликана була зробити росiйського читача общежительним,
цивiлiзованим i гуманним. Тепер перед Карамзиним вставало iнше завдання
зробити його громадянином. А для цього, уважав Карамзин, треба, щоб вiн
мав iсторiю свiй краïни. Треба зробити його людиною iсторiï.
Саме тому, Карамзин постригся в iсторики. Iсторiï в держави нi,
поки iсторик не розповiв державi про його iсторiï. Даючи читачам
iсторiю Росiï, Карамзин давав Росiï iсторiю. Бурхливi
подiï минулого Карамзину довелось описувати посерединi бурхливих
подiй сьогодення, у переддень 1812 року Карамзин працює над VI
томом Iсторiï, завершуючи кiнець XV столiття. Наступнi роки в
погорiлiй Москвi минулого важкi й сумнi, однак робота над Iсторiєю
триває
ДО 1815 року Карамзин закiнчив 8 томiв, написав Введення i вирiшив
вiдправитися в Петербург для одержання дозволу й засобiв на печатанье
написаного. На початку 1818 року 3000 екземплярiв перших 8 томiв вийшли
у свiтло. Поява Iсторiï держави Росiйського зробилося суспiльною
подiєю. Iсторiя довгий час залишалася головним предметом споровши
У декабристських колах ïï зустрiли критично. Поява
Iсторiï впливав на плин ïхньоï думки. Тепер уже жодна
мисляча людина Росiï не мiг мислити поза загальними перспективами
росiйськоï iсторiï. А Карамзин iшов далi. Вiн працював на IX,
X i XI томами Iсторiï — часом опричнини, Бориса Годунова й
Смути. У цих томах Карамзин досяг неперевершеноï висоти як
прозаïк: про це свiдчить сила окреслення характерiв, енергiя
оповiдання. У царювання Iвана III i Василя Iвановича не тiльки
змiцнилася державнiсть, але й досягла успiхiв самобутня росiйська
культура
Наприкiнцi VII тому, в оглядi культури XV-XVI столiть, Карамзин iз
задоволенням вiдзначав появу свiтськоï лiтератури для нього важливо
ознаки успiхiв освiченостi: бачимо, що предки нашi займалися не тiльки
iсторичними або Богословськими творами, але й романами; любили добутку
дотепностi й уяви. В Iсторiï спiввiдношення мiняється й
злочинна совiсть робить марним всi зусилля державного розуму. Аморальне
не може бути державно корисним. Сторiнки, присвяченi царюванню Бориса
Годунова й Неясному часу, належать до вершин iсторичного живописания
Карамзина, i не випадково саме вiн надихнули Пушкiна на створення Бориса
Годунова.
Смерть, що обiрвала роботу над iсторичною поемою, вирiшила всi питання.
Якщо говорити про значення Iсторiï держави Росiйського у культурi
початку XIX столiття й про те, що в цьому пам'ятнику залучає
сучасного читача, то доречно буде розглянути науковий i художнiй аспекти
питання. Заслуги Карамзина у виявленнi нових джерел, створеннi
широкоï картини росiйськоï iсторiï, сполученнi вченого
коментарю з лiтературними достоïнствами оповiдання не пiддаються
сумнiву. Але Iсторiя держави Росiйського повинна бути розглянута й у
рядi добуткiв художньоï лiтератури. Як лiтературне явище вона
належить першiй чвертi XIX столiття. Це був час торжества поезiï.
Перемога школи Карамзина привела до того, що поняття лiтература i поезiя
ототожнювалися