Iсторiя держави Росiйського, як феномен культури

Iм'я Карамзина першим пролунало в нiмецькiй, французькiй i англiйськiй
лiтературi. Життя Карамзина була надзвичайно багата не стiльки
зовнiшнiми подiями, хоча й у них не було недолiку, скiльки внутрiшньому
змiстом, не раз приводившим письменника до того , що його оточували
сутiнки. Роль Карамзина в iсторiï росiйськоï культури не
вимiряється тiльки його лiтературною й науковою творчiстю.
Карамзин створив стереотип росiйського мандрiвника по Європi.
Карамзин створив багато добуткiв i серед них — чудове Листа
росiйського мандрiвника i велику Iсторiю держави Росiйського. Але
найбiльшим створенням Карамзина був вiн сам, його життя, i його
одухотворена особистiсть. Саме нею вiн зробив великий моральний вплив на
росiйську лiтературу. Найвищi етичнi вимоги Карамзин увiв у лiтературу
як повсякденнi
И коли Жуковський, Пушкiн , а за ними й всiма великими письменниками 19
столiття, продовжували будiвництво росiйськоï лiтератури, вони
починали вже iз заданого Карамзиним рiвня як iз саме собою разумеющееся
основи письменницькоï працi. Робота над Iсторiєю держави
Росiйського, може бути роздiлена на три виразних перiоди: час видання
Московського журналу, творчостi 1793 — 1800 роки й перiод Вiсника
Європи. Пушкiна назвав Карамзина Колумбом, що открили для
своïх читачiв Древню Русь подiбно тому, як знаменитий мандрiвник
вiдкрив європейцям Америку
Уживаючи це порiвняння, поет сам не припускав, до якого ступеня воно
правильно, Колумб не був першим європейцем, що досяг берегiв
Америки, i що сама його подорож зробилася можливим лише завдяки досвiду,
накопиченому його попередниками. Називаючи Карамзина першим росiянином
iсториком, не можна не згадати iмен В. Н. Татищева, И. Н. Болтина, М. М.
Щербатова, не згадати ряду публiкаторiв документiв, якi, при всiй
недосконалостi ïхнiх методiв видання, привертали увагу й будили
iнтерес до минулого Росiï. Карамзин мав попередникiв, але тiльки
його Iсторiя держави Росiйського зробилася не ще однiєю iсторичною
працею, а першою iсторiєю Росiï. Iсторiя держави Росiйського
Карамзина не просто повiдомила читачам плоди багаторiчних вишукувань
iсторика — вона перевернула свiдомiсть росiйського читаючого
суспiльства
Iсторiя держави Росiйського була не єдиним фактором, що зробив
свiдомiсть людей XIX столiття iсторичним: тут вирiшальну роль зiграли й
вiйна 1812 року, i творчiсть Пушкiна, i загальний рух фiлософськоï
думки Росiï i Європи того рокiв. Але Iсторiя Карамзина
коштує в рядi цих подiй. Тому значення ïï не може бути
оцiнене з якоï-небудь однобiчноï точки зору. — чи
Є Iсторiя Карамзина науковою працею, що усвiдомить цiлiсну картину
минулого Росiï вiд перших ïï столiть до передодня
царювання Петра I? — У цьому не може бути нiяких сумнiвiв. Для
цiлого ряду поколiнь росiйських читачiв праця Карамзина був основним
джерелом знайомства з минулим ïхньоï батькiвщини. Великий
росiйський iсторик С. М. Соловйов згадував: Потрапила менi в руки й
iсторiя Карамзина: до 13 рокiв, тобто до надходження мого в гiмназiю, я
прочитав ïï не менш 12 разiв.
чиЄ Iсторiя Карамзина плодом самостiйних iсторичних вишукувань i
глибокого вивчення джерел? — I в цьому неможливо сумнiватися:
примiтки, у яких Карамзин зосередив документальний матерiал, послужили
вiдправною крапкою для значного числа наступних iсторичних дослiджень, i
дотепер iсторики Росiï постiйно до них звертаються, не перестаючи
дивуватися громадности працi автора чиЄ Iсторiя Карамзина чудовим
лiтературним твором? Художнi вартостi ïï також очевиднi. Сам
Карамзин один раз назвав свою працю iсторичною поемою; i в iсторiï
росiйськоï прози першоï чвертi XIX столiття праця Карамзина
займає одне з найвидатнiших мiсць. Декабрист А. Бестужев-
Марлинский, рецензуючи останнi прижиттєвi томи Iсторiï (10-
11) як явища витонченоï прози, писав: Смiло можна сказати, що в
лiтературному вiдношеннi ми знайшли в них скарб. Там бачимо ми свiжiсть
i силу складу, принаднiсть оповiдання й розмаïтiсть у складi й
звучностi зворотiв мови, настiльки слухняного пiд рукою щирого дарування
Але сам iстотне полягає в тому, що нi однiєï з них вона
не належить неподiльно: Iсторiя держави Росiйського — явище
росiйськоï культури в ïï цiлiсностi й тiльки так i
повинна розглядатися. 31 листопада 1803 року спецiальним Указом
Олександра I Карамзин одержав звання iсторiографа. Iз цього моменту вiн,
по вираженню П. А. В'яземського, постригся в iсторики i не кидав уже
пера iсторика до останнього подиху
В 1802 — 1803 роках у журналi Вiсник Європи Карамзин
опублiкував ряд статей, присвячених росiйськоï iсторiï. 11
червня 1798 року Карамзин накидав план Похвального слова Петровi I. Уже
iз цього запису видно, що мова йшла про задум великого iсторичного
дослiдження, а не риторичноï вправи. На iнший день вiн додав
наступну думку, що ясно показує, чому вiн розраховував присвятити
себе в майбутньому: Естьли Проведення пощадить мене; итьли не трапиться
того, що для мене ужаснее смертi… У другiй половинi 1810 року
Карамзин накидав Думки для Iсторiï Вiтчизняноï вiйни.
Затверджуючи, що географiчне положення Росiï й Францiï робить
майже неймовiрним, що вони могли безпосередньо вдарити одна на iншу,
Карамзин указував, що тiльки повна змiна усього полiтичного стану
Європи могла зробити цю вiйну можливоï. I прямо назвав цю
змiну: Революцiя, додавши до цiєï iсторичноï причини
людську: Характер Наполеона.
Загальноприйнятий розподiл творчостi Карамзина на двi епохи: до 1803 р.
Карамзин письменник; пiзнiше iсторик. З одного боку, Карамзин i пiсля
дарування його iсторiографом не переставав бути письменником (А.
Бестужев, П. В'яземський оцiнювали Iсторiю Карамзина як видатне явище
росiйськоï прози, i це, звичайно, справедливо: Iсторiя Карамзина в
тiєï ж перi належить мистецтву, як i, наприклад,
Колишнє й думи Герцена), а з iншого боку — по вуха влiз у
росiйську iсторiю задовго до офiцiйного визнання. Для протиставлення
двох перiодiв творчостi є iншi, бiльше вагомi, пiдстави. Основний
добуток першоï половини творчостi — Листа росiйського
мандрiвника; другий — Iсторiя держави Росiйського.
Пушкiн писав: Дурень один не змiнюється, тому що час не приносить
йому розвитку, а досвiди для нього не iснують. Наприклад, у докази того,
що еволюцiя Карамзина може бути визначена як перехiд вiд росiйського
космополiтизму до яскраво вираженоï нацiональноï обмеженостi,
звичайно приводиться уривок з Листiв росiйського мандрiвника: Петро
рушив нас своею мощною рукою… В Листах росiйського мандрiвника
Карамзин проявляв себе як патрiот, що залишається за кордоном
росiйським мандрiвником. Разом з тим Карамзин нiколи не вiдмовлявся вiд
думки про благодеятельности впливу захiдноï освiти на культурне
життя Росiï
В iсторiï росiйськоï культури зложилося протиставлення
Росiï Заходу, С. Ф. Платонов указував: У добутках своïх
Карамзин зовсiм скасував вiкову протилежнiсть Русi i Європи, як
рiзних i непримиренних мирiв; вiн мислив Росiю, як одну з
європейських краïн, i росiянин народ, як одну з
равнокачественних з iншими нацiй. Виходячи з думки про єднiсть
людськоï культури, Карамзин не усував вiд культурного життя й свiй
народ. Вiн визнавав за ним право на моральну рiвнiсть у братнiй
сiм'ï освiчених народiв.