Iсторiя й теорiя атеïзму. Конфуцiй
Конфуцiй ( Кун-Цзи, 551479м. До н. е.) народився й жив в епоху бiльшихсоцiальних i полiтичних потрясiнь, коли чжоуский Китай перебував у станi
важкоï внутрiшньоï кризи. Влада чжоуского правителя —
вану давно ослабнула, Руйнувалися родовi-патрiархально-родовi норми, у
мiжусобицях гинула родова аристократiя. Катастрофа древнiх пiдвалин сiмейно-
планового побуту, мiжусобнi звади, продажнiсть i жадiбнiсть чиновникiв,
нещастя й страждання простого народу — все це викликало рiзку
критику ревнителiв старовини. Виступивши iз критикою свого столiття й
висока ставлячи столiття минулi, Конфуцiй на основi цього протиставлення
створив свiй iдеал доконаноï людини изюнь-цзи. Високо моральний цзюнь-
цзи повинен був володiти двома найважливiшими в його поданнi
достоïнствами: гуманнiстю й почуттям боргу. Гуманнiсть (жень)
мiстило в собi скромнiсть, стриманiсть, достоïнство,
безкорисливiсть, любов до людей i т.п. Жень — це майже недосяжний
iдеал, сукупнiсть досконалостей, якими володiли лише древнi. Iз
сучасникiв вiн уважав гуманним лише себе й свого улюбленого учня Янь
Хуея. Однак для сьогодення цзюнь-цзи однiєï гуманностi було
недостатньо. Вiн повинен був володiти ще однiєю важливою якiстю
— почуттям боргу. Борг — це моральне зобов'язання, що
гуманна людина в силу своïх чеснот накладає на себе сам
Почуття боргу, як правило, обумовлено знанням i вищими принципами, але
не розрахунком. Шляхетна людина думає про борг, низька людина
пiклується про вигоду, — учила Конфуцiй. Вiн також розробив
i ряд iнших понять, включаючи вiрнiсть i щирiсть (чжен) ,
благопристойнiсть i дотримання церемонiй i обрядiв (чи) .
Проходження всiм цим принципам було обов'язком шляхетного цзюнь-цзи, i,
таким чином, шляхетна людина Конфуцiя — це умоглядний соцiальний
iдеал, повчальний комплекс чеснот. Цей iдеал ставав обов'язковим для
наслiдування, наблизиться до нього було справою честi й соцiального
престижу особливо для тих, представникiв вищого стану вчених-чиновникiв,
професiйних бюрократiв-адмiнiстраторiв, якi з епохи Хань (III в. До н.
е.) стали керувати китайськоï конфуциальной интерией.
Конфуцiй прагнув створити iдеал лицаря чесноти, боровшегося за високу
мораль, проти царившей навколо несправедливостi. Але з перетворенням
його навчання в офiцiйну догму, на переднiй план виступила не суть, а
зовнiшня форма, що проявлялася в демонстрацiï вiдданостi старовинi
поваги до старих, напускнiй скромностi й чеснотi. У середньовiчному
Китаï поступово зложилися й були канонiзованi певнi норми й
стереотипи поводження кожноï людини залежно вiд займаного мiсця в
соцiально-чиновницькiй iєрархiï. У будь-який момент життя, на
будь-який випадок, при народженнi й смертi, надходженнi в школу й при
призначеннi на службу — завжди й у всiм iснували строго
факсирование й обов'язковi для всiх правила поведiнки. В епоху Хань був
складений звiд правил — трактат Лицзи, компендiум конфуцианских
норм. Всi записанi в цьому обряднике правила випливало знати й
застосовувати на практицi, причому тем стараннiше, нiж бiльше високе
положення в суспiльствi людин займав
Конфуцiй, вiдштовхуючись вiд сконструйованого ïм соцiального
iдеалу, сформулював основи того соцiального порядку, що хотiв би бачити
в пiднебеснiй: Нехай батько буде батьком, син — сином, государ
— государем, чиновник — чиновником , тобто все стане на
своï мiсця, усе будуть знати своï права й зобов'язання й
робити те, що ïм покладене. Упорядковане в такий спосiб суспiльство
повинне складатися iз двох основних категорiй, верхiв i низiв —
тих, хто думає й керує й тих, хто трудиться й кориться.
Критерiєм подiлу суспiльства на верхи й низи повиннi були служити
не знатнiсть походження й не багатство, а ступiнь близькостi людини до
iдеалу цзюнь-цзи. Формально цей критерiй вiдкривав шлях наверх для
кожного набагато складнiше: стан чиновникiв було вiддiлено вiд простого
народу стiною iєроглiфiв — грамотнiсть. Уже в Лицзи було
спецiально застережене, що церемонiали й обряди не мають вiдносини до
простолюду й що грубi тiлеснi покарання не застосовуються кграмотним.
Кiнцевою й вищою метою керування Конфуцiй проголошував iнтереси народу.
Одна при цьому вони були переконанi, що самому народу його iнтереси
незрозумiлi й недоступнi й без опiки утворених конфуцианцев —
управителiв вiн обiйтися нiяк не може: Народ варто змушувати йти
належним шляхом, але не потрiбно пояснювати, чому. Однiєï з
важливих основ соцiального порядку, по Конфуцiю, була строга покора
старшим. Слiпа покора його волi, слову, бажанню — це елементарна
норма для молодшого, пiдпорядкованого, пiдданого як у рамках держави в
цiлому, так i в рядах клану, сiм'ï. Конфуцiй нагадував, що держава
— це бiльша сiм'я, а сiм'я мала держава Конфуцiанство додало
культу предкiв глибокий змiст символу спец. Порядку й перетворило його в
найперший обов'язок кожного китайця. Конфуцiй розробив вчення про сяо,
синiв шанобливостi. Змiст сяо — служити батькам за правилами чи,
поховати ïх за правилами чи й приносити ïм у жертву за
правилами чи.
Конфуцианский культ предкiв i норми сяо сприяв розквiту культусiм'ï й клану. Сiм'я вважалася серцевиною суспiльства, iнтереси
сiм'ï набагато перевершували iнтереси окремоï особистостi.
Звiдси й постiйна тенденцiя до росту сiм'ï. При сприятливих
економiчних можливостях прагненнi до спiльного проживання близьких
родичiв рiзко переважало над сепаратистськими похилостями. Виникав
потужний розгалужений клан i родичей, що трималися один за одного й
населяли часом целую село
И в сiм'ï й у суспiльствi в цiлому кожноï, у тому числi
впливовий глава сiм'ï, важливий чиновник iмператора, являв собою
насамперед соцiальну одиницi, уписану в строгi рамки конфуцианских
традицiй, вийти за межi яких було неможливо: це означало б втратити
особу , а втрата особи для китайця рiвносильно цивiльноï смертi.
Вiдхилення вiд норми не допускалися, i нiякоï екстравагантностi,
оригiнальностi розуму або вищого вигляду китайськi конфуцiанство не
заохочувало: строгi норми культу предкiв i вiдповiдного виховання
придушували егоïстичнi похилостi сдетства.
Людина з дитинства звикала до того, що особисте, емоцiйне, своє на
шкалi цiнностей несоизмеримо iз загальним, прийнятим, рацiонально
обумовленим i обов'язковим для всiх
Конфуцiанство зумiло зайняти провiднi позицiï в китайському
суспiльствi, придбати структурну мiцнiсть i обґрунтувати свiй
крайнiй консерватизм, що знайшов найвище вираження в культi
незмiнноï форми. Дотримати форми, у щоб те не стало скоротити вид,
не втратити особа — все це стало тепер грати особливо важливу
роль, тому що розглядалася як гарантiя стабiльностi. Нарештi,
Конфуцiанство виступав i як регулятор у взаєминах краïни з
небом i — вiд iменi неба — з рiзними племенами й народами,
що населяли мир. Конфуцiанство пiдтримало й пiднесло створений в иньско-
чжоуское час культ правителя, iмператора сина неба керуючого
пiднебесноï вiд степу великого неба. Звiдси був тiльки крок до
подiлу всього миру на цивiлiзований Китай i некультурних варварiв, що
животiли в теплотi й неуцтвi й знання, що черпала, i культуру з одного
джерела — iз центра Миру, Китаю
Не будучи релiгiєю в повному розумiннi слова, конфуцiанство стала
бiльшим, нiж просто релiгiя. Конфуцiанство — це так само й
полiтика, i адмiнiстративна система, i верховний регулятор економiчних i
соцiальних процесiв — словом це основа всього китайського способу
життя, квiнтесенцiя китайськоï цивiлiзацiï. Протягом двох iз
зайвим тисяч рокiв конфуцiанство формувало розуми й почуття китайцiв
впливало на цих переконання, психологiю поводження, мислення,
сприйняття, на ïхнiй побут i уклад життя
Даосизм Даосизм виник у чжоуском Китаï практично майже одночасно з
навчанням Конфуцiя у виглядi самостiйноï фiлософськоï
доктрини. Засновником фiлософiï даосов уважається фiлософ Лао-
Цзи, що сучасними дослiдниками вважається фiгурою
легендарноï, тому що про нього немає достовiрних iсторичних i
бiографiчних вiдомостей. Вiдповiдно до легенди, вiн пiшов з Китаю, але
погодився залишити доглядачевi прикордонноï застави свiй твiр Дао-Де-
Цзин( IV-III столiття до н. е.) . У цьому трактатi викладаються основи
даосизму, фiлософiя Лао-Цзи. У центрi доктрини- вчення про великий Дао,
загальному законi й абсолютi. Дао панує скрiзь i у всiм, завжди й
безмежно. Його нiхто не створював, але все вiдбувається вiд нього.
Невидимим i нечутним, недоступне органам почуттiв, постiйне й
невичерпне, безiменне й безформне, воно дає початок, iм'я й форму
всьому на свiтi. Навiть велике Небо треба Дао. Пiзнати Дао, випливати
йому, злитися з ним-у цьому змiст, мета й щастя життя.
Проявляється ж Дао через свою еманацiю-через Де, i якщо Дао все
породжує, то Де все вигодовує. Iз цього видно, що даосизм
ставить перед собою цiль розкрити перед людиною таємницi
свiтобудови, вiчнi проблеми життя й смертi й стає зрозумiло, чому
вiн виник. Адже за межами конфуцiанства мiстичн i iррацiональне, не
говорячи вже про древню мiфологiю й примiтивнi забобони. А без цього
людин почуває деякий духовний дискомфорт, якусь порожнечу, що
потрiбно заповнити й тому всi вiрування й обряди були об'єднанi в
рамках релiгiï даосов, що сформувалася паралельно сконфуцианством.
Одним з найпривабливiших пунктiв у навчаннi Дао як для простого народу,
так i для знатi була проповiдь довголiття й безсмертя для людей, що
пiзнали Дао. Ця iдея настiльки захоплювала, що iмператори навiть
споряджали експедицiï за елiксирами безсмертя й фiнансували роботи
даоських магiв по ïхньому виготовленню. Таким чином, даосизм змiг
вижити й змiцнитися в умовах панування конфуцiанства. При цьому даосизм
досить сильно змiнився, iдея про Дао й Де була вiдсунута на заднiй план,
а на переднiй висунулися численнi маги, знахарi, шамани, що примкнули до
даосизму, якi вмiло синтезували деякi iдеï даосизму iз селянськими
марновiрствами, i в такий спосiб получившие над ними(селянами) дуже
бiльшу владу. Пiдтвердженням цьому стало селянське даоське повстання, що
вiдбулося пiд час кризи влади пiсля кiнця династiï Хань, яким
керував даоський маг Чжан Цзюне. Вiн ставив своïм завданням
скинення iснуючого ладу й замiну його царством Великоï
Рiвностi(Тайпин) . Вiн оголосив рiк повстання початком епохи нового
”Жовтого неба”, тому його прихильники носили жовтi пов'язки.
Повстання було жорстоко подавлене сам Чжан Цзюне вбитий, а залишки його
прихильникiв зникли на заходi, у гiрських прикордонних районах, де дiяла
iнша даоська секта Чжан Лу. Ця, тепер об'єднана, секта пiсля
падiння династiï Хань перетворилася в самостiйне теократичне
утворення, що так само називають державою даоських тат-патрiархiв.
Згодом з ними вважалися навiть офiцiйнi влади. Влада в цьому державi в
державi передавалася в спадщину, саме воно складалося з 24 громад,
очолюваних єпископами. Життя в цих громадах була организованна
таким чином, щоб кожний мiг очиститися, покаятися й, пройшовши через
серiю постiв i обрядiв, пiдготувати себе до безсмертя. Згiдно Дао, тiло
людини являє собою мiкрокосм-це скупчення парфумiв i божественних
сил, результат взаємодiï чоловiч i жiночого почав. Прагнучий
до досягнення безсмертя повинен насамперед постаратися створити для всiх
цих парфумiв-монад(ïх близько 36 000) такi умови, щоб вони не
прагнули покинути тiло. Даоси припускали досягти цього за рахунок
обмеження в ïжi, спецiальних фiзичних i дихальних вправ. Так само
щоб досягти безсмертя, кандидат повинен був зробити не менш 1200 гарних
учинкiв, i при цьому один поганий учинок зводив усе на немає.
Сам акт перевтiлення шанувався настiльки священним i таємничим, що
його нiхто не мiг зафiксувати. Просто була людина -i немає його.
Вiн не вмер, але зник, покинув свою тiлесну оболонку,
дематерiалiзувався, пiднiсся на небо, став безсмертним. Протягом столiть
даосизм переживав зльоти й падiння, пiдтримку й гонiння, iнодi ставав
офiцiйною iдеологiєю якоï-небудь династiï. Але проте вiн
був потрiбний як утвореним верхам, так i неосвiченим низам китайського
суспiльства. Утворенi верхи зверталися найчастiше до фiлософських теорiй
даосизму, до його древнього культу простоти й естетественности, злиття
iз природою й волi самовираження. Часто вiдзначалося, що китайський
iнтелiгент(кожноï) , будучи в соцiальному планi конфуцианцем, у
душi завжди був небагато даосом. Неосвiченi низи шукали в даосизмi iнше.
Ïх залучали соцiальнi утопiï зi зрiвняльним розподiлом
имуществ при найжорстокiшiй регламентацiï життєвого
розпорядку. Цi теорiï грали свою роль як прапор у ходi
середньовiчних селянських повстань. Крiм того, з народними масами
даосизм був зв'язаний обрядами, практикою гадання й лiкування й т.п.
Саме на цьому, нижчому рiвнi даосизму складається той гiгантський
пантеон, яким завжди вiдрiзнялася релiгiя даосов. У цей пантеон поряд iз
главами релiгiйних доктрин мiг потрапити будь-який неабиякий iсторичний
дiяч, навiть простий чиновник, що залишив пiсля себе гарну пам'ять.
Даосизм у Китаï, як i буддизм, займав скромне мiсце в системi
офiцiйних релiгiйно-iдеологiчних цiнностей, однак у перiоди криз, коли
централiзована влада занепадала, даосизм виходив на переднiй план,
проявляючись у народних повстаннях, якi рухали утопiчнi iдеï
даосизму
Синтоïзм Синтоïзм. У перекладi з японського синто
позначає шлях богiв- релiгiя, що виникла в раннефеодальной
Японiï не в результатi трансформацiï фiлософськоï
системи, а з безлiчi родоплеменних культiв, на базi анiмiстичних,
тотемiстичних подань магiï, шаманизма, культу предкiв
Пантеон синтоïзму складається з великоï кiлькостi богiв
i парфумiв. Центральне мiсце займає концепцiя божественного
походження iмператорiв. Ками, що нiбито населяють i одухотворяють всю
природу, здатнi втiлитися в будь-який предмет, що став у наслiдку
об'єктом поклонiння, що називали синтай, що з японського
означає тiло бога. Вiдповiдно до синтоïзму, людина веде
своє походження вiд одного з незлiченних парфумiв. Душу померлого
при певних обставинах здатна стати ками. У ходi становлення класового
суспiльства й держави складається iдея верховного божества й
творчого акту, у результатi якого, вiдповiдно до подань синтоистов,
з'явилася богиня сонця Аматерасу — головне божество й
прародителька всiх японських iмператорiв
Синто не має церковних канонiчних книг. У кожному храмi є
своï мiфи й обрядовi приписання якi можуть бути невiдомi в iнших
храмах. Мiфи, загальнi для синто, зiбранi в книзi Кодзики (Записки про
древнi справи ) , що виникла на основi усних переказiв на початку VIII
столiттi. У нiй утримуватися основнi iдеï нацiоналiзму, якi були
зведенi в ранг державноï релiгiï: про перевагу японських
нацiй, про божественне походження iмператорськоï династiï, вiд
пiдстави японськоï держави. I друга священна книга Нихон сiчи (що в
перекладi Аннали Японiï ) .
Синтоïзм глибоко националистичен. Боги породили тiльки японцiв.
Люди iншоï нацiональностi не можуть сповiдати цю релiгiю.
Своєрiдний i сам культ синтоïзму. Метою життя в
синтоïзмi проголошується здiйснення iдеалiв предкiв:
порятунок досягається в цьому, а не потойбiчному свiтi, шляхом
духовного злиття з божеством за допомогою молитов i обрядiв, чинених у
храмi або в домiвки. Для синтоïзму характернi пишнi свята зi
священними танцями й процесiями. Синтоистская служба складається
iз чотирьох елементiв: очищення (хараи) , жертвопринесення (синсей) ,
короткоï молитви (норито) i узливання (наораи) .
Крiм звичайних служб у храмах, усiляких обрядових церемонiй широко
вiдзначаються мiсцевi синтоистские свята й буддiйськi свята. Найбiльш
важливi обряди став робити iмператор, в VII столiттi верховним жерцем
синтоïзму. Тiльки найбiльш значних мiсцевих свят налiчується
бiля 170-i (новий рiк, поминовение покiйних, день хлопчикiв, день
дiвчинок i т.д.) . Всi цi свята супроводжуються релiгiйними обрядами в
храмах. Правлячi кола всiляко заохочують ïхнє поводження,
прагнучи зробити цi свята засобом пропаганди винятковостi японськоï
нацiï
У ХVII ХVIII столiттях розгорнула свою дiяльнiсть так звана iсторична
школа на чолi з ïï засновниками М. Камо й Н. Матоори, якi
поставили своєю метою змiцнити Синтоïзм, вiдродити культ i
повноту влади iмператора
В 1868 роцi синтоïзм був проголошений державною релiгiєю
Японiï. Для змiцнення впливу офiцiйноï релiгiï на
населення створюється бюрократичний орган-департамент по справах
синто (пiзнiше перетворений у мiнiстерство) . Поступово змiнюється
змiст релiгiï. Замiсть культу декiлькох парфумiв-хоронителiв на
перший план висувається культ iмператора. Змiнюється й
структура релiгiйноï системи. Синто став пiдроздiлятися на
храмовий, домашнiй i простонародний. Священнослужителi починають
проповiдувати не тiльки в храмах, але й через внецерковние канали-школу
й пресу. 1 сiчня 1946 року японський iмператор привселюдно вiдмовився
вiд свого божественного походження, тому конституцiєю 1947 року
синтоïзм був прирiвняний до всiх iнших культiв Японiï й, таким
чином, перестав бути державною релiгiєю. У груднi 1966 року
рiшенням уряди був вiдновлений як нацiональне свято день пiдстави iмперiï-
кигенсецу(11 лютого) -день, коли по синтоистским мiфах Дзимису в 660р.
до н. е. вступив на престол
В останнi роки реакцiйнi сили ведуть боротьбу за вiдновлення
синтоïзму як державна релiгiя Японiï, але поки цi спроби не
увiнчалися успiхом
Список лiтератури: 1. Баканурский Г. Л. Iсторiя й теорiя атеïзму
2. Богут И. И. Iсторiя фiлософiï(переклад iз чеського)
3. Васильєв Л. С. Iсторiя религий Сходу
4. Светлов Г. Е. Релiгiя й полiтика
