Крах надiй i очiкувань головноï героïнi п'єси Островського Безприданниця

У своïй п'єсi Островський розкриває всю систему
вiдносин, що складаються мiж суспiльством i жiнкою. За зовнiшнiм лиском
i погонею за грiшми сильнi миру цього стали забувати про простi людськi
почуття. Жiнка для них перетворюється з нiжноï, люблячоï
iстоти в предмет цинiчного торгу, з нею звертаються як свещью.
Жертвою цього бездушного, байдужного суспiльства стає Лариса
— головна героïня п'єси. Це чарiвна, чутлива дiвчина iз
чистою й вiдкритою душею. Лариса жадiбно тягнеться до свiтлого життя,
повноï добра й любовi, до кого розташована, анiтрошки цього не
приховує. Але чи може вона жити повноцiнним життям у суспiльствi,
де все продається й купується? Доля Лариси вирiшена ще з
початку п'єси. Ïï мати видавала своïх дочок замiж
тiльки за багатих наречених. Вида_-те видала, так треба ïх
запитати, чи солодко ïм жи-те. От i для Лариси мати вирiшила знайти
вигiдну партiю, рота прекрасна, всебiчно обдарована дiвчина стає
принадою для богатих наречених
Огудалова живе скромно, однак гостей у ïï будинку багато.
Можна було б задатися питанням: Де ж вона бере грошi? Лариса створена
для розкошi, своєю красою й талантом вона робила приємнiсть
таким великих дiлкам, як Кнурiв, Вожеватов, Паратов, але за задоволення
платити треба. Дорогий дiамант дорогою й оправи вимагає… i
гарного ювелiра. От i збирає Огудалова грошi з тих, кому
сподобалася ïï дочка. Але таке життя не змогло отруïти в
Ларисi простих людських якостей. У душi вона проста й нiжна дiвчина
Лариса полюбила щиро, нiжно блискучого пана Паратова. Для неï вiн
iдеал чоловiка, Лариса готова пiти за ним хоч на край свiтла. Любов
настiльки велика й глибока, що бiдна дiвчина не може розглянути в ньому
звичайного купця, що прагне винятково до особистого збагачення. Паратов
зненацька ïде, глибоко ображаючи почуття Лариси. Любов зганьблена,
для Паратова дiвчина — лише розвага: Я любовi шукала й не знайшла.
На мене дивилися й дивляться як на забаву. Потiм Ларису життя зводить iз
касиром, що засипає грiшми ïï й мати, але вiн
виявляється шулером. Лариса бачить, у якiм жалюгiдному положеннi
вона виявилася, i вирiшує вийти замiж за першого, хто до неï
посватається. Вона стає нареченою небагатого чиновника
Карандишева, що щосили хоче ввiйти в середовище багатiïв, де його
навiть знати не хочуть — ну що таке Карандишев.
На Ларису i ïï нареченого обрушується потiк глузувань,
осудiв i принижень, а з Карандишевим нiяк не хочуть уважатися. Лариса,
бачачи цю зневагу, хоче одного — виïхати в село . Вона
жадає самоти й спокiйного сiмейного життя, аби тiльки назавжди
покинути це жорстоке суспiльство. Однак вона усе ще мрiє про
зустрiч iз Паратовим. У глибинi душi вона сподiвається на те, що
Паратов повернеться, i тодi, коштує тiльки йому покликати Ларису,
вона кине всi й виïде з ним. Нiхто не обертає уваги на
переживання Лариси, нiхто не хоче заглянути ïй у душу, зрозумiти
ïï стан. Всi навколо зайнятi тiльки собою й своïми
справами
Пострiл Карандишева приносить Ларисi рятування вiд страждань. Жiнка
дякує вбивцi за те, що вiн позбавив ïï вiд життя у
свiтi, у якому нi вiд кого… не бачила спiвчуття, не чула теплого,
серцевого слова. Але ж так жити холодно.
У п'єсi Безприданниця Лариса — самотня душа, що
страждає вiд байдужностi й нерозумiння. I як знати, якби не
цинiчнiсть суспiльства й байдужнiсть, виявлена стосовно Лариси
ïï найближчими людьми, може бути, доля головноï
героïнi зложилася б набагато счастливее.
Кожний з нас бачив закоханоï людини, можливо, був на його мiсцi: до
чого щасливi в нього ока! Вони блискають, немов зiрки на нiчному
безмiсячному небi… Хода стає легкоï й невагомою: за
спиною же виросли невидимi, на жаль, для iншi крила… Що
перебуває в такому станi людин вiдкриває ранiше невiдомi в
собi здатностi й таланти. В одного прокидається поетичний дарунок,
iншоï береться за кистi й фарби. Закоханi хочуть кричати на увесь
свiт про своє почуття. Ïхнє серце, душа й розум занадто
переповненi емоцiями, щоб залишатися мовчазними Але зовсiм iнакше
почувають себе тi, хто мав нещастя пережити любовне розчарування або
втрату. Ïхнi серця розриваються вiд болю й туги. Життя повнiстю
втрачає змiст. Для таких людей єдиним питанням стає:
Навiщо менi таке життя, якщо поруч немає того, кого я люблю бiльше
всiх на свiтi?. Думки про зведення рахункiв з життям все частiше й
частiше вiдвiдують нещасного. Нiщо не здатне повернути його до
колишнього життя. Лише через якийсь час бiль ущухає, залишаючи в
серце глибоку рану
Можливо, пiзнiше люди, перенесшие серцеву втрату, будуть нездатнi
дарувати й вiдгукуватися на свiтле почуття, побоюючись нових ударiв
долi. Вони будуть мiркувати про людство в цiлому, будуть говорити про
любов до нього. Але все це лише порожнi слова…
Людство, по-моєму, дiйсно любити набагато простiше, нiж
конкретноï людини. Ця любов не вимагає нi щоденного
пiдтвердження, нi яких би те не було витрат-матерiальних або
щиросердечних. Все людство не зможе пред'являти претензiй по дрiб'язках,
не буде сперечатися й сваритися iз приводу й без.
Щира любов до людства починається з любовi до своïм близьких,
до тих, хто тебе оточує. I нехай банальна фраза Возлюби ближнього
свого не здається нам чимсь нереальна й надприродним: любов велика
починається смалого.
Любов — це не просто гарнi слова. Любов — це велика праця:
щоденний, завзятий, iнодi навiть занадто важкий. Полюбивши людини, ти
зобов'язаний пiклуватися про нього, бути завжди поруч у потрiбну
хвилину. Не зрячи при вступi в шлюб закоханi клянуться бути разом у
хворобi й у здоров'ï, у горi й у радостi. Без взаємоповага,
без терпiння друг до друга навiть сама жагуча любов не зможе проiснувати
довгi роки
Цiкаво, що пари, що прожили в шлюбi 40-50 рокiв, основними правилами
щастя називали саме цi якостi: терпiння, увага, повага. I, природно,
вiдповiдальнiсть один за одного й друг перед iншому. Без цього нiяк не
обiйтися. Дуже важливо, щоб кожний почував надiйне плече, на яке можна
обпертися у важку хвилину. Думаю, багато хто погодяться, що без усього
вищесказаного любов не можлива
Але щоб навчитися всьому цьому, треба бачити в людинi свою другу
половинку. Треба вчитися стримувати своï емоцiï, якщо щось
тебе дратує в улюбленому: краще сказати спокiйно йому про це.
Робота над самим собою — от що саме важке в любовi. Але тут також
важливо не перегнути цiпок: не варто принижуватися, присмикаться перед
людиною. Теперiшньоï любовi такi жертви зовсiм нi кчему.
Звичайно ж, простiше не заводити серйозних вiдносин, якщо немає
бажання трудитися. Але через роки, оглянувшись на своє життя й не
знайшовши в нiй нiчого вартого, серце боляче защемить вiд безцiльно
прожитих днiв. Не зрячи ж говорили мудрi люди: Любов легко придбати, але
важко удержати….