Мiжпредметнi паралелi

Найвидатнiшими представниками реалiзму вважаються Iван Тургенєв ,
Федiр Достоєв-ський, Лев Толстой у росiйськiй лiтературi, Чарлз
Дiккенс в англiйськiй, Оноре де Бальзак , Гюстав Флобер, Стендаль, Емiль
Золя у французькiй. Серед європейських реалiстiв слiд виокремити
письменника, чия творчiсть справила колосальний вплив на розвиток
лiтератури в усьому свiтi. З його iменем повязують утвердження у
свiтовому письменствi натуралiзму.
Це Емiль Золя (18401902) французький письменник, автор Руґон-
Маккарiв серiï iз 12 романiв, якi його уславили. Емiль Золя
розробив основнi засади натуралiстичноï естетики. Вiд художнього
твору вiн вимагав документальноï точностi, а вiд митця
скрупульозного спостереження та вивчення дiйсностi. Вiн закликав не
уникати змалювання вiдразливих деталей навколишнього свiту, у власних
творах показував життя соцiального дна, хворобливу психiку людини тощо.
В Украïнi натуралiзм не набув iстотного поширення, хоча й мав
певний вплив на художнi шукання Iвана Нечуя-Левицького (Бурлачка), Iвана
Франка (На днi, твори борислав-ського циклу). Iван Франко перекладав
твори Емiля Золя i писав про французького письменника статтi. Розвиток
украïнськоï поезiï в останнє тридцятирiччя ХIХ
столiття повязаний з iменами таких митцiв, як Пантелеймон Кулiш, Леонiд
Глiбов, Юрiй Федькович, Олена Пчiлка, Михайло Старицький , Павло
Грабовський , Борис Грiнченко , Якiв Щоголев, Iван Манжура, Iван Франко,
Володимир Самiйленко, Леся Украïнка. Саме ïм належить заслуга
проблемно-тематичного i жанрово-стильового збагачення поезiï,
розширення ïï образноï та ритмомелодичноï систем.
Серед цього суцвiття талантiв виокремлюються двi постатi. Перша Михайло
Старицький, який завершає собою пошевченкiвську пору в
поезiï, пору повiльного вiдходу вiд тем Шевченка та його манери.
Вiн з найбiльшою яскравiстю проголошує потребу перекладiв як
стимул i початок дальшого розвитку мови; в громадянськiй лiрицi вiн
виразно звертається вiд пророкiв та Старого Заповiту до
громадянськоï поезiï росiян; вiн перекладає Гейне i
користується ним у власних спробах запровадити новi лiричнi жанри
(Микола Зеров). Саме Старицькому належить заслуга виховання молодоï
лiтературноï генерацiï 80-х початку 90-х рокiв ХIХ столiття
(Плеяда). Леся Украïнка неодноразово стверджувала, що найбiльше
значення з попередникiв для неï мали Кулiш i Старицький.
Друга постать Iван Франко новатор, законодавець поетичноï культури,
митець, який випробував i оригiнально модифiкував майже усi поетичнi
жанри та метричнi системи. До вершин свiтовоï поезiï належать
його збiрки З вершин i низин, Зiвяле листя, поема Мойсей.
Творцями украïнськоï прози аналiзованого перiоду є Iван
Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний , Михайло Старицький,
Iван Франко. У 8090-i роки цей ряд поповнюють Борис Грiнченко, Степан
Ковалiв, Олена Пчiлка, Наталiя Кобринська. Прозаïки збагатили
художнiй свiт украïнського реалiзму розмаïттям суспiльних
типiв: iнтелiгенти-просвiтники (Павло Радюк з роману Хмари Iвана Нечуя-
Левицького, Марко Кравченко з повiстi Сонячний промiнь Бориса
Грiнченка), селяни-правдошукачi (Микола Джеря з однойменноï повiстi
Iвана Нечуя-Левицько-го, Чiпка Варениченко з роману Хiба ревуть воли, як
ясла повнi ? Панаса Мирного та Iвана Бiлика), робiтники та заробiтчани
(твори бориславського циклу Iвана Франка, Бурлачка Iвана Нечуя-
Левицького), емансипованi жiнки (Товаришки Олени Пчiлки), жiнки-
повiï (Повiя Панаса Мирного).
Постiйним обєктом мистецькоï уваги в украïнськiй прозi
було сiльське життя (Микола Джеря, Кайдашева сiмя Iвана Нечуя-
Левицького, Лихо давнє i сьогочасне Панаса Мирного).
Розмаïття тематики й проблематики украïнськоï прози 7090-
х рокiв XIX столiття забезпечувалося зображенням багатьох соцiальних
типажiв. Iсторiю народу в особах написали украïнськi майстри слова,
показавши життя робiтникiв на шахтах (Батько та дочка Бориса Грiнченка)
i нафтових промислах (бориславський цикл Iвана Франка), чиновництва
(Пяниця Панаса Мирного), духовенства (Старосвiтськi батюшки i матушки,
Афонський пройдисвiт Iвана Нечуя-Левицького), зобразивши соцiальне зло
та злодiйське середовище (На днi Iвана Франка, Хiба ревуть воли, як ясла
повнi? Панаса Мирного та Iвана Бiлика). Проблему формування нацiонально
свiдомого iнтелiгента порушив Iван Франко у романах Перехреснi стежки,
Лель i Полель. Жанрове багатство украïнськоï прози у 7090-х
роках визначається активним побутуванням жанрiв оповiдання (цикл
Баба Параска та баба Палажка Iвана Нечуя-Левицького, Каторжна, Дзвоник
Бориса Грiнченка, Задля празника Iвана Франка), новели (Лови Панаса
Мирного), повiстi та роману. Два останнiх жанри в епоху реалiзму зазнали
особливого розквiту та жанрових варiацiй. Так, в украïнськiй
лiтературi означеного тридцятилiття функцiонують повiсть соцiально-
побутова (Микола Джеря Iвана Нечуя-Левицького), родинно-побутова
(Кайдашева сiмя Iвана Нечуя-Левицького), повiсть-хронiка (Старосвiтськi
батюшки i матушки Iвана Нечуя-Левицького), iдеологiчно-проблемна (Лихi
люди Панаса Мирного, Сонячний промiнь Бориса Грiнченка), iсторична
повiсть (Захар Беркут Iвана Франка, Оборона Бушi Михайла Старицького).
У 1886 роцi стараннями Iвана Франка у Львовi був опублiкований роман
Анатоля Свидницького Люборацькi. Написаний у 18611862 роках, цей твiр
порушував винятково важливу i актуальну проблему денацiоналiзацiï,
що призводить до деградацiï особистостi. Названий автором сiмейною
хронiкою, цей твiр перерiс задекларованi жанровi рамки. Панас Мирний та
Iван Бiлик виступили творцями жанру соцiально-психологiчного роману
(Хiба ревуть воли, як ясла повнi?, Повiя). Роман проблемно-iдеологiчний
зявився з-пiд пера Iвана Нечуя-Левицького (Хмари, Над Чорним морем) та
Iвана Франка (Лель i Полель). Незважаючи на заборону опрацювання певних
тем (iсторичноï, з життя украïнськоï iнтелiгенцiï),
написано iсторичнi романи Князь Єремiя Вишневецький, Гетьман Iван
Виговський Iвана Нечуя-Левицького.
На змiну оповiдi вiд першоï особи приходить обєктивiзована
манера викладу зображуваного вiд третьоï особи. Це розширило
можливостi художньоï виразностi прозового письма, що виявилися у
широкому застосуваннi описiв портретiв, пейзажiв, iнтерєрiв.
Панорамностi зображуваного свiту сприяли авторськi вiдступи, характернi
для великих епiчних полотен другоï половини XIX столiття.
Визначальними рисами украïнського письменства 7090-х рокiв були
вiра у суспiльно-перетворюючу роль художньоï лiтератури, вплив на
неï нацiонально-визвольного руху. Епiчнi твори Iвана Нечуя-
Левицького, Панаса Мирного, Iвана Франка та iнших створили надiйний
ґрунт для подальшого розквiту украïнськоï художньоï
прози.
В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функцiонування
украïнського друкованого слова важливого значення набувала
украïнська драматургiя. Для неï у 70 90-х роках були властивi
широка соцiальна проблематика, новi героï, досконала художня форма.
Сценiчно втiленi пєси Марка Кропивницького, Михайла Старицького,
Iвана Карпенка-Карого, Бориса Грiнченка, Iвана Франка розширювали сферу
впливу украïнськоï лiтератури, ïï функцiональнi
можливостi, спiлкування з рiзними верствами народу. У Росiйськiй
iмперiï театральна сцена була єдино можливим офiцiйним
мiсцем, де звучала украïнська мова. Театр корифеïв (Марко
Кропивницький, Михайло Старицький, Iван Карпенко-Карий ) став найкращою
суспiльною, нацiональною i естетичною школою. Цi троє людей, писав
Iван Франко, склали першу украïнську трупу, головними оздобами
якоï згодом були брати Iвана Тобiлевича, широко вiдомi артисти
Садовський i Саксаганський, далi панi Заньковецька та Затиркевич i
чимало iнших талановитих артистiв i артисток. Склалася трупа, якоï
Украïна не бачила анi перед тим, анi по тому, трупа, котра
збуджувала ентузiазм не тiльки в украïнських мiстах, а й у Москвi,
i в Петербурзi, де публiка часто має нагоду бачити найзнаменитiших
артистiв свiтовоï слави. Гра украïнських артистiв була не
дилетантською iмпровiзацiєю, а наслiдком сумлiнних студiй,
глибокого знання украïнського люду та його життя, освiтленого
iнтуïцiєю великих талантiв.
До багатопроблемних i рiзножанрових досягнень украïнськоï
драматургiï аналiзованоï доби вiдносять твори Глитай, або ж
Павук та Доки сонце зiйде, роса очi виïсть Марка Кропивницького, Не
судилось, Талан Михайла Стариць-кого, Мартин Боруля, Хазяïн, Сто
тисяч, Суєта, Житейське море Iвана Карпенка-Карого, Лимерiвна
Панаса Мирного, Степовий гiсть, Серед бурi Бориса Грiнченка, Учитель,
Сон князя Святослава, Украдене щастя Iвана Франка.