Аналiз вiрша Проходять днi, проходять ночi…

Кожний твiр Тараса Шевченко — окремий мир. Це окремий настрiй,
окрема фiлософiя. Але разом з тим це частина життєвого правдивого
зображення тодiшнього життя украïнцiв, який би сумноï вона не
була, це цiлiсна життєва фiлософiя. Це фiлософiя людини сильного
духом, людину, що бачить несправедливiсть i не бажаючого миритися сней.
Цей вiрш, здавалося б, не мiстить i натяку на який-небудь протест, на
заперечення. I, на мою думку, це один з тих добуткiв, на яке
письменниковi треба зважитися

• Частка, де ти? Частка, де ти?
• Немає нiякий,
• Коли доброï жаль,
• Бог, То дай злий, злий!

Коли я прочитав цi рядки, у головi виникла безлiч думок. Що робить звичайна людина, коди йому здається, що мир несправедливий, що настала чорна смуга. Людина кричить, що є сили: Дайте менi спокiй! Я думаю, багато людей, хто пiдтвердить це дайте менi спокiй. Виявляється, є люди, якi найбiльшим злом уважають цей спокiй — примарний спокiй як втiлення пасивностi, бездiяльностi. I хотiлося б сказати, що кожний повинен керуватися цими рядками у своïй творчостi , кожний повиннi заперечувати бездiяльнiсть духу й гнилими колодами по мирi не ходити. Але насправдi, не кожному це пiд силу. Добре це або погано, але далеко не кожний здатний знайти в собi сили на таке вiдношення до власноï долi й життя. Напевно, це природно. Напевно, так улаштована людина. Менi здається, що цi рядки здатнi щиро виявити одного з мiльйона. Але саме один з мiльйона i створює долю народу, i бореться проти несправедливостi, i має таку силу духу, щоб не миритися й не коритися всупереч всьому
Коли сучаснi читачi затверджують, що поезiя Шевченко вiдображає
реалiï, яких давно не iснує, що вона застарiла й має
цiннiсть хiба що в межах iсторiï лiтератури, крiм щирого обурення,
я завжди маю бажання показати таким горi — читачам один стих. Якщо
прочитати цей текст, тобто прочитати не сукупнiсть букв на паперi, а
змiст — цi не власнi переживання ми побачимо в цих рядках,
точнiше, мiж ними

• Страшно впасти в кайдани,
• Умирати в неволi,
• А ще гiрше — спати, спати, спати на волi

Варто пам'ятати цi рядки. Тому що дiйсно, чи не страшно, чи не соромно, маючи всi умови, усi права й волi, i не використати ïх на добро собi й людям. Люди, якi прагнуть, щоб ïх залишили в спокоï, чомусь забувають, що, домiгшись цього, вони втратять повагу сучасникiв i пам'ять нащадкiв