Мiй друг Андрiй (твiр-розповiдь з елементами опису)

Ми з Андрiєм друзi. Сидимо за однiєю партою з першого класу. Iнодi разом робимо уроки, гуляємо. Це не означає, що ми з ним нiколи не сваримося, i ми навчилися швидко забувати образи. Менi цiкаво бувати в Андрiя в гостях. Його батько художник. Це вiдчувається вже у вiтальнi: тут на стiнах висять ескiзи до картин. Є й одна готова. На нiй зображено двiр, куди виходять вiкна квартири Андрiя. У маленькiй кiмнатi стоïть мольберт iз ескiзом майбутньоï картини, пахне фарбами. На перший погляд, у кiмнатi безладдя: усюди можна знайти пензлi, до стiни притуленi кiлька пiдрамникiв з полотнами. Але незабаром розумiєш, що це не безладдя. У потрiбну хвилину будь-яка рiч у кiмнатi служитиме художнику. Є свiй мольберт i в Андрiя. Батько вчить його малювати Дуже часто батько i син малюють на природi. Андрiй подарував менi кiлька малюнкiв. У картинах батька i сина багато свiтла, радостi.
Складається таке враження, що до кiмнати з полотен ллється сонце, i здається, що вони похмурого дня можуть зiгрiти людину. Одного разу серйозно занедужала наша однокласниця Оксана. Ми з хлопцями вiдвiдували ïï. Похмурi днi ранньоï зими, з мокротечею, щоденними дощами якi переходять у снiг, пригнiчували. Намалюй що-небудь сонячне i подаруй Оксанi! попросив я. Мiй друг розповiв про це батьковi, i той не тiльки дав пораду сину, як написати картину, щоб випромiнювала свiтло, а й сам допомiг йому. Це було безкрайнє поле соняшникiв, яскраве синє небо. Вiд картини випромiнювалося стiльки радiсного свiтла, що ти мимоволi забував i про мокротечу, про холод за вiкном.
Картина перетворила кiмнату Оксани. Коли дiвчинка дивилася на соняшники i синє небо, очi ïï сяяли. А незабаром i сама Оксана прийшла до школи.
Може, i не картина зовсiм допомогла ïй видужати, але я думаю, що картина теж. Вона буде завжди нагадувати Оксанi про доброту, чуйнiсть i безкорисливiсть мого друга, Андрiя.