Моральна краса й духовна велич людини в кiноповiстi Зачарована Десна

Генiй починається змалку. Так чи iнакше, виявляє вiн себе
змолоду — винятковою допитливiстю, разючою вiдмiннiстю вiд iнших
дiтей. Чи кожнiй дитинi прийде в голову шукати залiзнi стовпи, якi
нiбито пiдпирають небо, як шестирiчний Тарас Шевченко ? Чи не ця
допитливiсть привела його потiм, уже дорослого, до чого бiльше важливому
й реальному, до пошуку правди й справедливостi. Маленький Сашко Довженко
теж видiлявся зi своïх товаришiв дитинства. У людях вiн бачив рух,
занепокоєння, боротьбу, якими захоплювався

Дорослi дивилися на цю хлоп'ячу незвичайнiсть як на дивацтво. Але
теперiшнiй талант вiдрiзняється винятковою спостережливiстю й
вразливiстю людського характеру, його уява багате, як сама природа .
Талант А. Довженко вiдкривається перед нами в невеликий по
розмiрi, але глибокоï по своєю iдейною художньою сутнiстю
кiноповiстi Зачарована Десна (автобiографiчноï). Зображуючи рiдний
край, що зачарував своïм безмежним простором доброчесноï
краси, автор не мiг не вiдобразити серед цього казкового бушування
природи тих, кому доводилося в цiй красi жити й працювати —
своïх землякiв, знайомих i близьких людей, батькiв. Це завдяки
ïхнiм невтомним рукам i пишається земля красою. Особливо
виразно окреслюється мир перших дитячих захоплень, перших
переживань i радостi маленького Сашка Його хвилює пробудження
життя навеснi, коли цвiте земля й пахне свiжозорана нива. Письменник, як
чарiвник, веде нас на тихi води Десни з ïï запашним сiном пiд
дубами, на батькiвський сiльський двiр до низенького старого будинку, що
начебто нiхто й не будував, а вирiс вiн сам, як печериця мiж грушами й
льохом. Незважаючи на важку роботу, бiльший смуток i тьму в минулому,
жителi наддеснянського села, пiдкреслює автор, зберегли всi кращi
риси свого характеру: працьовитiсть, безсмертний оптимiзм, красу,
щедрiсть, доброту, мудрiсть, гумор. Вiддаючи пошану людинi творчоï
роботи, письменник звеличує його в усiй красi. З якою вражаючою
силою розповiдає вiн про своïх рiдний, персонiфiкуючи ними
весь украïнський народ, — тих сiвачiв добра, якi любили
прекрасне й насамперед — роботу. Дiд маленького Сашка любив гарну
бесiду й добре слово, любив людей, любив все живе, все те, що росло й
рухалося навколо, але найбiльше у свiтi дiд любив сонце. Вiн прожив пiд
сонцем бiля ста рокiв, нiколи не ховаючись у холодок. А як прекрасний i
мудрий був у Сашка батько!

• Вiн весь у полонi сумного й весь у той же час iз якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв. Скiльки вiн землi виорал, скiльки хлiба вкосив… З його можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених або сiвачiв, — вiн годився на все. Багато зробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував вiд води, багато землi переорав….

Такий же була й мати — гарна, спiвуча, роботяща… Нiчого у свiтi я так не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проростало, — згадує Довженко улюбленi слова своєï матерi. — Коли вилазить iз землi всяка рослина , от менi радiсть. Не можна не захоплюватися щиросердечною величчю, закоханiстю в красу роботи всiх трудiвникiв села. Зокрема, таким з'являється перед нами дядько Самойло: Вiн був такий великий косар, що сусiди забули його прiзвище: кликали його Самойло Косар, а те й просто Косар. Орудував вiн косою, як добрий маляр кистю… Коли б його пустили з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю. Це людина, що закохана в роботу, в обрану справу, — а тому вiддається ïй сповна, — це вiкове трудове загартування украïнського народу, про яку не слiд забувати. Духовна краса й велич народу, його чеснiсть, людянiсть, вираженi й в iнших персонажах кiноповiстi. Перед нами пропливають яскравi картини сiльського життя, колоритнi фiгури хлiборобiв, рибалок, косарiв — усього наддеснянського люду, з його натрудженими руками, м'яким серцем, гiркою долею, наïвним вiруванням

Натхненно намалювавши образи простих трудiвникiв землi, всю радiсть i
болю чарiвного дитинства, Довженко показав, що життя прекрасне, що сама
по собi вона є найбiльшим i якнайбiльшим iз всiх мислимих благ.
Зачарована Десна — це не тiльки сповiдь Довженко, хвилююче
оповiдання про своє дитинство, i разом з тим про народ, про
Украïну, гiмн красi людини й природи, непохитностi людського
оптимiзму, а й своєрiдна заповiдь нам — безмежно любити свiй
народ, своє село , мiсто, своï джерела, тому що в красi,
любовi до Батькiвщини — найвища iстина життя людини