Наука i лiрика доби бароко: нове бачення свiту

Уперше про те, що Земля не пласка, а кругла (до кулi подiбна), поляк
Мiколай Коперник (до слова, учень украïнського астронома й
астролога Юрiя Дрогобича в Кракiвському унiверситетi) завiв мову ще в
добу Ренесансу. Проте тодi його не всi почули — мало що говорять
цi диваки-ученi. Та й церква не надала його вченню належного значення,
тому що боялася не так астрономiв i природознавцiв, як богословiв-
єретикiв.
Це вже згодом ученi чи палатимуть на вогнищах iнквiзицiï, як
Джордано Бруно, чи десятки рокiв гнитимуть i терпiтимуть жорстокi
тортури в сирих казематах iнквiзицiï, як Томазо Кампанелла (вiн
провiв у пiдземеллях i камерах тортур iнквiзицiï 33 (!) роки), чи,
не бажаючи зазнати ïхньоï долi, добровiльно зрiкатимуться
своïх поглядiв, як Галiлео Галiлей. Почнеться смертельний i
тривалий двобiй вiри й розуму.
До речi, незважаючи на публiчне зречення своïх поглядiв, Галiлей до
кiнця днiв уважався в'язнем iнквiзицiï i жив пiд ïï
пильним наглядом на своïй вiллi Арчетрi неподалiк Флоренцiï
(таïну його душевноï драми спробував вiдтворити в XX ст.
нiмецький письменник Бертольт Брехт у п'єсi Життя Галiлея). А в
1616 р. свята конгрегацiя суворо заборонила не те що викладати, а й
навiть обговорювати вчення Коперника.
Художня лiтература доби бароко негайно вiдгукнулася на грандiознi
науковi вiдкриття й оспiвала силу розуму й смiливiсть першовiдкривачiв
гелiоцентричноï картини свiту, безкiнечностi й вiчного розвитку та
руху простору й часу (згадаймо Гераклiтове: Усе тече, усе
змiнюється). Ось як висловив своє щире захоплення смiливiстю
думки Коперника найкращий поет нiмецького бароко Андреас Грiфiус у вiршi
До портрета Мiколая Коперника: на увазi зримий свiт, — хай
усвiдомить, чого варта наша Земля з усiма ïï державами i
мiстами i, зрештою, чого варта вона сама. Людина в безкiнечностi —
що вона значить? Звiдси був лише крок до логiчного висновку: хай навiть
людина вiльна й рiвна Боговi, але вона є лише маленькою ланкою у
величному механiзмi природи.
Так виник притаманний добi бароко метафiзичний неспокiй, невiдомий
людству анi в часи Ренесансу, анi в давнiшi епохи. Постiйний сумнiв у
всiх цiнностях життя, тривожне свiтовiдчуття не могло не вплинути на
мистецтво й лiтературу, яка миттєво вiдре-агувала на цi
настроï (Дж. Донн. Анатомiя свiту):
Новiтня фiлософiя в наш час
Усе бере пiд сумнiв раз у раз:
Вогонь, мовляв, у Всесвiтi вже гасне.
Пропало Сонце. Де ж Земля нещасна?
Немов i справдi все пожерла тьма.
Новi свiти шукати? ïх нема.
Зв'язки розпались мiж людьми йречами, Вiдноснiсть насмiхається над
нами,
Щось у безодню Всесвiт наш несе,
На атоми розтрощуючи все.
Переклад Д. Павличка
Отже, у життi людини й всього людства не залишилося нiчого сталого й
нерухомого, усе виявилося швидкоплинним i мiнливим. Це своєрiдне
пiдтвердження вже згаданоï думки еллiнського вченого: Усе тече, усе
змiнюється, але вже на вищому, глобальнiшому рiвнi (адже сам
Гераклiт уважав, що Земля й Космос нерухомi).
Адже якщо Земля не є центром Всесвiту, вiнцем свiтотвору, то на
якiй пiдставi людину можна вважати не те що окрасою Всесвiту (В.
Шекспiр. Гамлет), який не має меж, а хоча б оздобою нашого
маленького свiту?
Письменники бароко поетизували смiливiсть наукового пошуку. Однак те, що
так палко й смiливо оспiвувала лiтература, нещадно каралося церквою,
влада якоï над людиною тодi ще була майже тотальною: вiд колиски
(хрещення) до труни (поховання). Що казати про тi часи, коли аж через
цiле столiття, уже в добу Просвiтництва (XVIII ст.), пiсля чергового
спалення робiт Вольтера один iз французьких вельмож цинiчно заявив: Годi
палити науковi працi, час уже налити ïхнiх авторiв. Мабуть, цей
прибiчник старих порядкiв пригадав спалення Джордано Бруно (1600). Утiм,
що стосується Бруно, то вiн пiшов значно далi Конерника, заявивши,
що Всесвiт є нескiнченним i перебуває в постiйному русi.
Отже, Земля припинила бути центром Всесвiту, геоцентрична (грец. ?ео
— земля) картина свiту дала трiщину. Тож можна собi уявити, як цi
змiни налякали не лише церкву та владнi кола, а й пересiчну людину.
Тисячолiттями усталене уявлення про Всесвiт i свiт розпалося на порох,
захиталася й суспiльна драбина — усе ставало з нiг на голову!. А
водночас бралася пiд сумнiв i антропоцентрич-на картина свiту, якою так
пишалися гуманiсти щойно проминулоï доби загрожували життю людини
не менше, нiж у попереднi епохи (пригадаймо ïх образне втiлення в
мiфах народiв свiту, 6 кл.). Людина наче й навчилася ставити природу на
службу своïм iнтересам. Вiтер крутив крила вiтрякiв (подiбних до
того, який атакував Дон Кiхот), що мололи зерно на борошно, вiн гнав
вiтрильники, що прокладали шлях навколо свiту, несучи на своïх
бортах вiдкривачiв Америки… Проте пiд штормових попереджень або
гуркоту грому людське серце стискається й нинi, що вже казати про
тi далекi часи. Тож Дж. Донн i сказав схвильовано:
Чи нам про вiтер на морях благати? Чи ще снiгiв на полюси додати? Який
нещасний нинi чоловiк! А ким вiн був у попереднiй вiк? Вiн був нiщо!
Тайми — на що ми годнi? Хiба здолать нам злигоднi природнi? Нi
розуму, нi сил немає в нас. Як це брехня, — ïï
спростує час. Переклад В. Коптiлова
На превеликий жаль, за всiх безумовних успiхiв людськоï
цивiлiзацiï останньоï думки англiйського поета доби бароко час
не спростував i донинi. Адже страшнi буревiï, землетруси,
виверження вулканiв i цунамi вiдбуваються й у XXI ст.
Словом, реальностями життя була безнадiйно дискредитована iдеологiя
ренесансного гуманiзму, що засновувалася на наïвно-оптимiстичнiй
iдеï природи як абсолютно доброï сили, на iдилiчнiй вiрi в
природжену доброту й розумнiсть людини. Свiт, що уявлявся впорядкованим
i гармонiйним, обернувся iррацiональним хаосом, сповненим зяючих
безодень i нерозв'язаних суперечностей, а людина — iстотою, що
роздвоюється мiж добром i злом (Д. Наливайко).
Через усi цi причини колись цiлiсна й гармонiйна антропоцент-рична
ренесансна картина свiту — вiра у вроджену доброту людини як
такоï (тобто усiх без винятку людей), у прихiд золотоï доби
людства — спочатку почала давати трiщини, а потiм iз брязкотом
розсипалася, як тонке позолочене венецiйське скло пiд важкими ударами
залiзного молота.