Образ Воздвиженского в романi И. Нечуя-Левицького Хмари

Вiдсутнiсть авторськоï симпатiï до образа Воздвиженского
вiдчувається вже в його портретi. Вiн один вище всiх цiлою головою
був поводирем тульських студентiв — …великий, як обелiск,
рум'яний, його повнi щоки були здоровi якось по-сельски. Вiн мав жилавi
руки, кремезнi плечi й шию й накидався на торговця-коробейника. Портрет
створений iндивiдуалiзоване, у дусi натуральноï школи. Автор
начебто пiдкреслюючи на тлi його фiзичноï сили духовну немiч, не
подає широкого й крислатого портрета героя, як робить це
Сдашковичем.
Але портрет Воздвиженского подається перед портретом Дашковича.
Дотримуючи саме такоï ïхньоï послiдовностi, автор начебто
пiдкреслює, що, не вважаючись зi своєю особистiсною
ущербнiстю, Воздвиженский як представник великого й старшого братнього
народу росiйського буде мати переваги у швидкостi здiйснення
власноï кар'єри, побудови свого благополуччя, тому що всi
вершки громадського життя збирали в Украïнi саме росiяни. Досить
для цього пригадати хоча б розкiшнi покои митрополита, що, до речi, теж
приïхав з Росiï, де стояли бiльшi крiсла, критi малиновим
оксамитом, iз золотими спинками, з парчевими кистями, де лежали килими
на кiлька сажнiв, затканi чудовими квiтами й кистями. Дивлячись на такi
розкошi всiм тульським студентам захотiло стати киïвськими
митрополитами. Але будуть пiклуватися такi чужоземнi митрополити не про
добробут народу, за рахунок якого вони збираються жити, а за власне
благополуччя. Таким був i Воздвиженский.
Жадiбнiсть до теплого мiсця й ситого життя обумовили його поводження й
учинки пiд час навчання в Киïвськiй духовнiй академiï.
Воздвиженский — людина аморальний. Вiн без утискiв совiстi
манiпулює людьми. Щоб залишитися в Києвi й на добрiй посадi
й обдурити ректора вiн починає доглядати за донею
протоiєрея, тому що вiн був земляк i товариш ректорiв по школах.
Однак, насправдi жениться там не думав, тому що протоiєрей був
небагатий.
Воздвиженскому було байдуже, що вiн зламав заради власноï вигоди
долю невинноï дiвчини, що люди навiть на його весiллi з Мартою
говорили, що вiн дiвочий зрадник, що одну начебто любив, а iншу взяв у
дружин через жадiбнiсть до приданого. Цей проноза хитруваннями домiгся
успiшного закiнчення академiï й посади професора, а потiм зручно
одружився з дочкою Сухобруса.
Йому далекi iнтереси науки й виховання молодi. Викладацька робота для
нього — лише засiб зайняти помiтне положення в суспiльствi.
Воздвиженский не любив науки, не поважав ïï, мав ïï
тiльки за спосiб прокласти собi тропу в життi i якнайбiльше витягнути з
ïï через це грошей, ïжi, напоïв i всякого добра!. У
своïх лекцiях вiн десятками рокiв не мiняв нiчого, однак, не
розумiючи, що вiн викладає, не мiг запам'ятати нi слова й читав з
пожовклих промаслених снiданками папiрцiв. Студенти не любили лекцiй
Воздвиженского, а щоб не була аудиторiя зовсiм порожнiй, вони ходили до
нього на заняття почергово. Непрофесiйнiсть лектора, однак, не стала
перешкодою для ректорського пещення, що допустив свого земляка-улюбленця
до унiверситетськоï скарбницi
Воздвиженскому були далекi iнтереси народу, на землi якого вiн живе й за
рахунок роботи якого iснує. Вiн ненавидить мову й готовий навiть
спалити книжку з украïнськими пiснями. Таке вiдношення до книжки
абсолютно суперечить сутностi вченоï iнтелiгентноï людини.
Воздвиженскому навiть далека й робота, що вiн виконує. Вiн
визначений, що росiянин на поневоленiй Украïнi й без надмiрноï
витрати зусиль створить собi блискучу кар'єру, аби тiльки вiн
вивчив мистецтво пiдлабузнювання до вищого керiвництва, що теж походило
з росiян, тому лекцiï читав при повнiй байдужостi аудиторiï, а
намiру Дашковича вивчати народ, його мову й культуру викликали в нього
тiльки саркастичний смiх
Отож, Воздвиженский шукає в науцi матерiальноï вигоди,
виконує роботу лише в тих границях, якi необхiднi для проживання,
книжками не цiкавиться нiякими, нi фiлософськими, нi слов'янофiльськими,
нi навiть московськими, а украïнськi вiн просто ненавидить. Його
ненависть до всього украïнського вилилася саме в актi спалення
книжки з украïнськими пiснями. У цiй сценi втiлена шовiнiстична
полiтика росiйського уряду до Украïни. Знищення всього
украïнського продовжувалося вже в Радянському Союзi, але з бiльшим
розмахом, чим у Воздвиженского. Агент бiльшовицького руху Погружальський
в 1965 р. спалює не одну книжку, а всю Центральну наукову
бiблiотеку Украïнськоï Академiï наук Вкиеве.
Воздвиженский, як теперiшнiй великорос, визнає й поважає
лише силу, що на вiстрях багнетiв несе москаль
У романi И. Нечуй-Левицького Хмари в образi Воздвиженского зображена
украïнська iнтелiгенцiя, що живе в Украïнi, але не бачить у
нiй своєï Батькiвщини, не переймається до неï
патрiотичною любов'ю