Образи контрреволюцiонерiв у романi М. Шолохова Пiднята цiлина

Представники бiлого руху показанi автором у романi без спрощення
характерiв. Бiлi офiцери Половцiв i Лятєвський, розкуркулений
Тимофiй Рваний — всi вони непримиреннi вороги Радянськоï
влади, люди сильнi, мужнi, переконанi в правотi своєï справи.
По цих якостях вони не уступають описаним у романi комунiстам —
Давидову, Нагульнову i Разметнову, що робить ïхнє
протистояння по-справжньому драматичним. Деяким особняком у цьому рядi
стоïть ведучий подвiйне життя Якiв Острiвний.
Йому i при Радянськiй владi жилося б непогано. Можливо, так би i
трапилося, якби в його будинку не з'явився його колишнiй командир
— осавул Половцев. Можна сказати, що саме Половцев являє
собою найбiльше класичний образ бiлогвардiйця, що бореться у пiдпiллi з
Радянською владою. Про його здатностi здiйснювати вплив на людей,
пiдлеглих йому, свiдчить той факт, що Якiв Лукич, наприклад, навiть
стоячи босонiж на дерев'янiй пiдлозi сiльськоï хати, мимоволi
клацав неiснуючими каблуками, витягаючись у струнку перед осавулом.
Половцев — не просто солдафон i фанатик. Вiн людина освiчена, що i
дозволило йому якийсь час працювати вчителем. Пiсля того як осавуловi не
вдалося вiдплисти в Туреччину, вiн став кадровим офiцером Червоноï
Армiï. Але спецiальна комiсiя розкопала вiдомостi про його минуле
(на Половцева надiйшов донос), i з кар'єрою в армiï довелося
розстатися, пiд погрозою виявилася його воля i навiть життя. У Гремячу
Балку Половцев прибуває як представник якоïсь пiдпiльноï
органiзацiï, що нiбито має тiсний контакт iз високими
вiйськовими чинами Червоноï Армiï, а також з закордоном. В
останньому випадку, можливо, проявляється деяка наïвнiсть
осавула: вiн вже один раз виявився в числi обманутих закордонними
союзниками, а тепер вважає зв'язки з закордоном позитивною
обставиною. Але рятуйте! розраховувати особливо нема чого. Не виключено,
щоправда, що в розмовi з Яковом Лукичем Половцев згадує про
мiжнароднi контакти його органiзацiï, що називається, для
дотепу, щоб додати своïм словам бiльшу вагомiсть. Адже перед
Половцевим стоïть конкретне завдання — умовити Островнова,
щоб той примкнув до контрреволюцiйного руху i почав робити йому (тобто
Половцеву) реальну допомогу i пiдтримку. Якби Островний не погодився на
сприяння, то в цьому випадку Половцеву довелося б шукати iнше вкриття i
тодi б подiï розвивалися зовсiм по-iншому.
Островнову багато чого неясно з того, що дiється в краïнi.
Половцев пояснює козаковi, що метою Радянськоï влади є
створення комуни, у якiй абсолютно все повинне стати загальним.
Островнову таке положення речей, звичайно ж, не до вподоби, i вiн досить
швидко погоджується на вступ у контрреволюцiйну органiзацiю, про
що i дає вiдповiдну розписку. I скорiше всього, саме ця розписка
стає тiєю обставиною, що робить для Якова Лукича неможливою
дорогу назад. Iз цiєï пори вiн, хоче того чи нi, змушений
виконувати будь-яке розпорядження осавула. Примiтно, що, перед тим як
дати свою згоду, Островнов приходить до своєï бабусi-матерi,
щоб та благословила його на боротьбу з бусурманською владою. Набожна
бабуся, обурена руйнуванням церков, негайно благословляє сина.
Вона ще не знає, що тим самим пiдписує вирок i самоï
собi. Осавул запевняє Островнова, що загальне повстання на Донi
обов'язково вiдбудеться, але час для нього ще не прийшов. Тактика
Половцева поки що полягає в тiм, щоб руками Якова Лукича всiма
способами шкодити тiльки що утвореному колгоспу. Причому осавул
вважає, що Островнов повинен дiяти по-розумному, нiчим не
залучаючи до себе уваги, а якщо i вiдбудеться яка-небудь
неприємнiсть iз вини Якова Лукича, то той обов'язково повинен
наполягати на тому, що це нiбито вiдбулося по недомислу. Саме такою
акцiєю з'явилася, наприклад, iнiцiатива Островнова вiдносно
чистоти в стiйлах бикiв — при настаннi морозiв заповнювати ïх
не соломою, як це робилося здавна, а пiском. Коли на ранок виявилося, що
бики, пiднявшись iз замерзлоï пiщаноï поверхнi, залишили на
нiй шматки шкiри i навiть хвости, то голова колгоспу Давидов був
розлютований i загрожував Островнову серйозним покаранням за шкiдництво.
Але рекомендована Половцевим тактика поведiнки Якова Лукича принесла
своï плоди: усi списали на недомисел i нiбито зайву тягу Островнова
до нововведень. Ще до випадку з биками один з козакiв, на прiзвище
Хопров, помiтив, що у Островних в будинку живе таємничий
постоялець. Хопров звертається до Якова Лукича за поясненнями i,
коли не одержує ïх, загрожує донести куди треба. Хопров
був настроєний рiшуче, i навiть те, що вiн сам у минулому був
замiшаний у дiях, непорядних для новоï влади, не могло його не
зупинити. Половцев приймає рiшення: Хопрова необхiдно забрати. Це
i було здiйснено уночi. Разом з Хопровим Половцев вбиває i його
дружину. Якiв Лукич не виносить виду кровi i не може дивитися на те, що
вiдбувається. Однак саме вiн привiв осавула до будинку Хопрова i
хитрiстю змусив хазяïна вiдкрити дверi. Перед смертю дружина
Хопрова нагадувала Якову Лукичу, що вони — куми, i той навiть
зробив боязку спробу заступитися за жiнку. Втiм, моральне падiння
Островнова не обмежилося вбивством куми. Пiзнiше, коли його мати, що
виживає з розуму, почала розносити по хутору звiстку про те, що
син бореться з бусурманською владою i вкриває бiлих офiцерiв, Якiв
Лукич за наказом Половцева замикає на замок ïï у
свiтлицi, i вона через кiлька днiв вмирає вiд голоду i спраги.
Бiльше всiх на похоронах бабусi ридав i горював ïï син.
Половцев то зникає з будинку Якова Лукича, то з'являється
знову. Один раз вiн приводить iз собою ще одного бiлого офiцера -
пiдпоручика (хорунжого) Лятєвського, оголосивши, що вiдтепер
Лятєвський також буде вкриватися у будинку Островнова.
Лятєвський не вiдрiзняється зайвою скромнiстю. Якось раз
Островнов застає його разом з невiсткою. Панам офiцерам Якiв Лукич
нiяких претензiй у зв'язку iз цим не пред'являв, але невiстку вiдшмагав
вiжками. Саме Лятєвський з деяким подивом запитує у
Островнова, чому той примкнув до контрреволюцiйного руху. Якiв Лукич не
занадто зрозумiло пояснює, що хотiв би жити краще. У вiдповiдь
Лятєвський називає Островнова дурнем: адже козаковi є
що втрачати.
А Лятєвському, втiм, як i Половцеву, втрачати нема чого. Вони
живуть i дiють за принципом: або пан, або пропав. Слова
Лятєвського змушують Якова Лукича задуматися, але вiн, проте,
продовжує вважати, що для нього зворотноï дороги немає.
От так iснувала i дiяла невелика контрреволюцiйна органiзацiя в хуторi
Гремяча Балка. У бiлогвардiйцiв так само була iдея, заради якоï
вони готовi були пiти на смерть самi i вбивати iнших. Алее Шолохов
вiдмовляє цим персонажам свого роману у двох дуже важливих
людських якостях: вони геть-чисто позбавленi почуття гумору, а також
якоïсь внутрiшньоï шляхетностi. Зрiвняємо: Половцев i
Островнов хитрiстю змушують Хопрова вiдкрити дверi, пiсля чого
безжалiсно вбивають його i дружину. Нагульнов же, вистеживши Тимофiя
Рваного, не стрiляє йому в спину, а, окликнувши, змушує того
обернутися. Макар вiдпускає Лушку, незважаючи на те що вона, на
його думку, завжди була контрою. Зрозумiло, особливо трагiчною є
доля розкуркулених селян i козакiв, у тому числi i коханця Лушки Тимофiя
Рваного. Можна сказати, що цi люди мали пiдставу ненавидiти Радянську
владу i навiть боротися проти неï. Але не слiд забувати i про те,
що кожна людина має право морального вибору: боротися, зустрiвшись
iз ворогом вiч-на-вiч, або ж стрiляти йому в спину, нишком.