Полiська казка А. И. Куприна (аналiз повести Олеся)

Повiсть Куприна Олеся не може залишити читача байдужим. Iсторiя любовi
прекрасноï дiвчини-чаклунки й молодого пана одночасно трагична й
прекрасна. Куприн створює казковий образ полiськоï красунi. В
Олесi немає нiчого штучного, вона не приемлет неправди, удавання.
А наскiльки вiдрiзняється дiвчина вiд жителiв мiсцевих сiл! Вона,
як вони, проста й неосвiчена, але скiльки в нiй уродженого такту,
шляхетностi, iстинно жiночоï мудростi! Мiсцевi дiвчини, що звикли
зберiгати на своïй особi рабськи-покiрне й залякане вираження, на
тлi лiсовоï вiдьми втрачають всю свою принаднiсть i як би те не
було зачарування. До Олесi неможливо залишитися байдужим, i не
дивує, що головний герой закохується в цю прекрасну дiвчину
Любов стає для Олеси сенсом життя. Вона вiддається цьому
ïï почуттю, що поглинуло, з усiєю своєю
пристрастю, до пори дрiмала в ïï душi. I все-таки Олеся дивно
точно визначила власну роль у життi Iвана Тимофiйовича. Дiвчина
розумiє, що в ïхнiх вiдносин немає майбутнього. Надалi
улюблений може соромитися неосвiченоï, простоï дiвчини, що
здалася йому казковою красунею на тлi лiсу. Щира любов завжди
змушує людину йти на жертви. Саме це й трапилося з Олесей. Вона
прекрасно знає, як до неï ставляться мiсцевi жителi, злiснi й
жорстокi у своïй релiгiйнiй фанатичностi. Юна дiвчина i
ïï бабуся в ïхнiй свiдомостi тiсно пов'язанi iз чимсь
нечистим, колдовским. I тому мiсцевi жителi впевненi, що вiдьмi не мiсце
в них суспiльствi
Сiльськi жителi не потерпiли присутностi вiдьми у Божому храмi. Але
зробила це Олеся не по своïй примсi, вона всього лише хотiла
виконати прохання свого улюбленого. Велич душi Олеси в тiм, що вона, не
замислюючись, жертвує собою, своïм благополуччям i щастям.
Дiвчина вiдмовляється вiд свого щастя в iм'я iншоï людини. Чи
може оцiнити Iван Тимофiйович всю глибину морального уроку, що пiдносить
йому кохана? Читачевi хочеться вiрити, що почуття, якi Iван Тимофiйович
випробовує до Олесi, щирi. Але все-таки любов не займає всiх
його помислiв. Заради Олеси вiн не вiдмовився б вiд звичного життя,
нiчим не пожертвував би заради ïï. Вiн поблажливо
сприймає ïï оповiдання про чаклунство, про незвичайнi
здатностi, якi передаються з поколiння в поколiння. Але чи вiрить вiн у
це? Або його залучає незвичайнiсть ситуацiï, сам факт
спiлкування з дивною дiвчиною, зовсiм не схожоï нi на розпещених
свiтських дам, нi на приземленоï й нецiкавоï сiльськоï
жительок?
Олеся нi в чому не винить свiй коханого, незважаючи на те що вiдносини з
ним i стали першопричиною всiх ïï нещасть. Вона дивно чиста й
добра, у нiй немає користi, вона не може зрозумiти всiй порочностi
й жорстокостi навколишнього свiту. Ненависть селян до Олесi
здається читачевi жорстокою несправедливiстю долi. Але насправдi
люди настiльки дурнi й обмеженi у своєму невiданнi, що сприймають
все незрозумiле як злочин проти свого способу життя й устояних поглядiв
Повiсть про короткий, але такоï гарноï й чистоï любовi
змушує читача задуматися про те, як вигадливi й неповторнi людськi
долi. Iван Тимофiйович дуже мало часу провiв зi своєï
улюбленоï, але ïï образ залишиться з ним до кiнця життя.
Тому що ця проста дiвчина навчила його многому — любовi, щиростi,
здатностi жертвувати собою заради коханоï людини