Росiйська природа у лiрицi Сергiя Єсенiна
У своïй лiричнiй спадщинi Сергiй Єсенiн залишив нам яскравi,свiтлi образи росiйськоï природи. Самобутнiсть його поетичного
слова бере джерела у красi, звичаях i фольклорi Рязанщини —
батькiвщини поета. Рязанськi поля, де мужики косили, де сiяли свiй хлiб
стали колискою його поезiï. Вiдомо, що першими творами Сергiя
Єсенiна стали частiвки для сiльських дiвчат. Та i як же iнакше?
Адже поет сам сказав: Народився я з пiснями у трав'янiй ковдрi. Зорi
мене веснянi у веселку звивали. Iз самого дитинства Сергiй Єсенiн
сприймав природу як живу iстоту. Тому в його поезiï
вiдчувається древнє, язичеське вiдношення до природи. Поет
одушевляє ïï:
Схимник-вiтер кроком обережним Мне листя по виступах дорожнiх I
цiлує на горобиновому кущi Виразки червонi незримого Христа.
Деякi поети так бачать, так почувають красу рiдноï природи, як
Сергiй Єсенiн. Вона мила i дорога серцю поета, що зумiв передати у
своïх вiршах широчiнь i безкрайнiсть сiльськоï Русi:
Не бачимо кiнця i краю Тiльки синь у очi.
Поет вiдчуває себе частиною цього величезного свiту. На лонi
природи його душа очищається:
Забувши людське горе, Сплю на вирубках я. Я молюся на червонi зорi,
Причащаюся у струмках. Життя природи невiддiльне вiд життя людини: Кого
жалувати? Адже кожний у свiтi мандрiвник — Пройде, зайде i знову
залишить будинок. Через образи рiдноï природи поет сприймає
подiï життя людини. Поет блискуче передає свiй щиросердечний
стан, залучаючи для цiєï мети простi до генiальностi
порiвняння з життям природи:
Не жалую, не кличу, не плачу, Все пройде, як з бiлих яблунь дим.
Сергiй Єсенiн, нехай i з гiркотою, приймає вiчнi закони
життя i природи, розумiючи, що всi ми в цьому свiтi тлiннi, i
благословляє природний хiд життя. У вiршi Не жалую, не кличу, не
плачу… почуття поета i стан природи зливаються. Людина i природа
перебувають у Єсенiна у повнiй гармонiï. Змiст вiрша
Вiдговорив гай золотий… також передається нам за допомогою
образiв природи. Осiнь — це пора пiдведення пiдсумкiв, тишi i
спокою (тiльки журавлi сумно пролiтають). Образи золотого гаю, що йде
мандрiвника, що горить, але не зiгрiвального вогню, передають нам смутнi
думки поета про хiд життя. Сергiй Єсенiн щиро зiзнається:
Моя лiрика, жива однiєю великою любов'ю до батькiвщини. Почуття
батькiвщини — основне у моïй творчостi . У поняттi
батькiвщини для поета злилося все рiдне i близьке, вiд чого так легко
заридати. Любов до рiдноï рязанськоï землi переростає у
поета у велике, всеосяжне почуття до Росiï:
О, Русь — малинове поле I синь, що впала в рiку, - Люблю до
радостi i болю Твою озерну тугу.
Поет не мислить себе без росiйськоï природи. Краïна березового
ситцю стала для поета джерелом життєвих сил, натхнення: Найбiльше
любов до рiдного краю Мене млоïла, мучила i палила.
Вiршi Сергiя Єсенiна, я вважаю, близькi кожнiй росiйськiй людинi,
тому що поет зумiв передати у своïй лiрицi тi свiтлi, прекраснi
почуття, якi викликають у нас картини рiдноï природи. I якщо ми
часом утрудняємося в пошуку потрiбних слiв, щоб виразити глибину
своïх почуттiв до рiдного краю, то обов'язково звертаємося до
цього поета. Ну хiба можна сказати краще?
Я навiк за сяйво i роси Полюбив у берiзки стан, - I ïï
золотавi коси, I полотняний ïï сарафан…
