Шевченко: Поет зовсiм народний

Поетом зовсiм народним Добролюбов назвав Тараса Григоровича Шевченко
(18141861): Вiн вийшов з народу, жив з народом i не тiльки мислию, але
обставинами життя був з ним мiцно й кровно зв'язаний. На частку
Шевченко, великого украïнського поета, випали всi лиха, якi знала
життя крiпака. Рано осиротiвши, вiн зазнав багато горя, прислужуючи
спочатку вчителю-вчителевi-учителевi-дячковi-вчителевi, потiм маляревi-дияконовi-
маляру й, нарештi, самому помiщиковi. Постiйнi побоï вже в раннiм
дитинствi породили в душi поета на все життя, — писав вiн в
автобiографiчному оповiданнi, — глибока вiдраза й презирство до
всякого насильства однiєï людини над iншим.
У вiсiмнадцять рокiв Шевченко був вiдданий помiщиком у навчання до
мальовничого майстра в Петербурзi. Життя його в мальовничiй майстернi
була не легше, нiж у сiльського дячка або в переднiй у помiщика. У
свiтлi веснянi ночi юнак бiгав у Лiтнiй сад малювати зi статуй; його
талант був замiчений петербурзькими художниками. Художник К. П. Брюллов
написав портрет В. А. Жуковського, i на грошi, вирученi вiд продажу
портрета, Шевченко в 1838 роцi був викуплений у помiщика. Тарас Шевченко
успiшно закiнчив Академiю мистецтв. У той же час вiн прославився як
чудовий поет. Але для царського уряду вiн як i ранiше залишався
безправним мужиком. Арештований в 1847 роцi за участь у таємному
полiтичному суспiльствi Кирило-Мефодiïвськiм братерствi, Шевченко
за розпорядженням пануючи був зданий у солдати пiд найсуворiший нагляд i
iз забороною писати й малювати. У продовження десяти рокiв я крiм степу,
казарми нiчого не бачив i крiм солдатського рабського мовлення нiчого,
не чув, — вiдзначав поет у щоденнику. В. цих каторжних умовах вiн
тайкома продовжував писати, але зумiв зберегти лише невелику частину
написаного
Тiльки в 1858 роцi Шевченко було дозволено повернутися в Петербург. Вiн
гаряче прийнявся за творчу роботу, В 1860 роцi Шевченко привласнили
звання академiка гравюри. Але сили його були пiдiрванi, навеснi 1861
року поет помер. З 47 рокiв життя тiльки 13 вiн провiв на волi. Боротьбi
за людськi права, проти всiх форм гноблення й деспотизму присвячена
творчiсть великого кобзаря.1 В 1840 роцi вийшов перший збiрник творiв
Шевченко — Кобзар, у який увiйшло всього вiсiм вiршiв. Але до
цього часу ïм були написанi балада Причинна (Зiпсована), початок
який Ревiннi та стогне Днипр широкий… стало улюбленою народною
пiснею, поема Катерина i iншi добутки, що прославили Тараса Шевченко як
талановитого, справдi народного поета. Цю славу усталило Заповiт поета
(Як умру, то поховайте…, 1845), поеми Гайдамаки (1841), Сон
(1844), Наймичка (1845), Кавказ (1845), Юродивий (1857). Шевченко був
полум'яним патрiотом пригнобленоï Украïни й спiваком
братерства всiх народiв. Вiн мрiяв про тiм часi, коли на обновленiй
землi не буде царiв i панiв,

• А щастя матерi й сина
• И люди будуть на землi
• (Пер. С. Липкина)
• Але цей час не прийде саме собою, i поет смiло призиває народ до боротьби за волю:
• …Вставайте, Ланцюга розiрвiть,
• Злою вражескою кров'ю
• Волю окропите.

Тiсно пов'язаний з росiйською лiтературою й росiянином революцiйно-демократичним рухом, Шевченко став основоположником новоï украïнськоï лiтератури й украïнськоï лiтературноï мови. Лiтературнi й полiтичнi погляди Шевченко формувалися пiд безпосереднiм впливом Бєлiнського п Гоголя. З Бєлiнським поет познайомився в 1840 роцi й часто зустрiчався з ним пiд час перебування в Петербурзi. Своïм великим iншому називав Шевченко Гоголя в присвяченому йому вiршi (Гоголевi). Перебуваючи в посиланнi в Оренбурзi, Шевченко зблизився iз засланими революцiонерами: С. Сераковским, Л. Плещеєвим, М. Михайловим i iн. Пiсля повернення з посилання в Петербург Шевченко ввiйшов у кружок Сучасника, став близьким другом Чернишевського й Добролюбова.
Прагнення народiв, що населяли Росiю, розвивати власну культуру жорстоко
переслiдувалося царським урядом. Але передова росiйська лiтература ,
боровшаяся проти тиранiï, завжди пiдтримувала паростки нацiональних
культур i допомагала ïхньому розвитку. Яскравий приклад
братньоï пiдтримки й сприятливого впливу росiйськоï лiтератури
на розвиток нацiональних талантiв — творчiсть Шевченко. Цей вплив
виявився й у творчостi письменникiв Грузiï — И. Г. Чавчавадзе
(1837 — 1907), Вiрменiï — Хачатура Абовяна (1805-1848)
i Ми-каэла Налбандяна (1829-3866), Азербайджану — М. Ф. Ахундова
(3812-1878), Казахстану — Абая Кунанбаева (1845-1904) i iн. Велике
був вплив iдей росiйських революцiйних демократiв i на розвиток
свiтовоï лiтератури