Сюжет п'єси Кальдерона Життя це сон

Якщо виводити походження термiна бароко вiд слова перлина, то п'єса Життя це сон є чи не найкоштовнiшою перлиною як за мiсцем у творчому доробку П. Кальдерона, так i в ролi iлюстрацiï основоположних принципiв i поетики бароко. Вiд часу ïï створення минули сотнi лiт, а знаменитий монолог Сехисмундо (Ох, горе тут менi…) до цього часу вивчається в iспанських школах.
П'єса й нинi ставиться в найкращих театрах краïни, зокрема на мадридськiй сценi, а найталановитiшi iспанськi актори вважають за честь грати роль Сехисмундо. Iнодi дослiдники ставили лiтературнi твори Кальдерона над шекспiрiвськими (як це робили романтики).
У чому ж причини надзвичайного успiху, який випав на долю творчого доробку Кальдерона, зокрема драми Життя це сон? Напевно, вичерпну вiдповiдь на це запитання дати неможливо, але сам процес ïï пошуку допоможе яскравiше висвiтлити художнi особливостi твору.
Сюжет п'єси напружений i гостродинамiчний, з багатьма несподiваними поворотами, що притаманне лiтературi бароко. Дiя вiдбувається у вельми умовнiй Полонiï (Польському королiвствi), деякi персонажi (Росаура, Астольфо, Кларiн) путi фiлософськi проблеми: яким є мiсце людини у свiтi? Чим вона вiдрiзняється вiд звiра i що робить людину людиною? Чи впливає людина на свою долю i як може це робити?
Водночас це твiр алегоричний, адже життя Сехисмундо можна розглядати як алегорiю (iнакомовлення, паралель) життя людства пошуки свого мiсця у свiтi, намагання розiбратися в мотивах своïх i чужих учинкiв. Та й сама типова для бароко формула життя це сон може розглядатися i як метафора, i як алегорiя (лис це хитрiсть, а життя це сон).
Будова драми струнка й добре продумана: вона складається з трьох хорнад. Як пише чудовий знавець iспанськоï мови М. Литвинець, хорнада прадавнє iспанське слово, що означає “шлях, пройдений людиною за день”. Справдi, у драмi Життя це сон є три хорнади i дiя в нiй вiдбувається за три днi.
Оскiльки драма є служницею двох панiв лiтератури й театру (тобто вона розрахована як на читання, так i на iнсценiзацiю), то з цiєï точки зору подiл саме на три хорнади iдеально пiдходить для втiлення сюжету твору (зокрема змiни театральних декорацiй):
перша хорнада (перший день) Сехисмундо у вежi нiч (сон);
друга хорнада (другий день) Сехисмундо в палацi нiч (сон);
третя хорнада (третiй день) Сехисмундо спочатку у вежi, а потiм у палацi.
План Басилiо почали втiлювати: випивши снодiйного напою, Сехисмундо заснув, а коли прокинувся в палацi й нарештi дiзнався про причини свого безвинного ув'язнення, то обурився i повi в себе так свавiльно й жорстоко, iдо начебто пiдтвердив вiщування зловiсного гороскопа. Басилiо, переконаний у своïй правотi, наказує повернути в'язня до вежi так само пiд час сну. Прокинувшись у добре знайомiй вежi, принц уважає, що палац i всi подiï минулого дня були його сном (життя це сон). Тим часом, дiзнавшись, що є законний спадкоємець трону, але владу збираються вiддати чужинцюмосковиту, частина вiйська збунтувалася й звiльнила Сехисмундо, запропонувавши йому стати королем Полонiï. У вирiшальнiй битвi вiйська принца перемогли армiю Басилiо. Здавалося б, колишньому в'язню саме час помститися батьковi за все, що той iз ним зробив. Цього очiкували як придворнi, так i сам Басилiо. Однак Сехисмундо ув'язнив органiзаторiв бунту, якi зрадили Басилiо (Зрадник бiльше не потрiбний/В час, коли минула зрада) i звiльнили його самого, пробачив батьковi кривду, повернув йому трон i визнав своïм королем. Усi сприймають це як диво, як чудесну метаморфозу перетворення звiра на людину, причому людину шляхетну й мудру (Басилiо: Розум твiй усiх дивує; Астольфо: В нього вже й не та повада!; Росаура: Мудрий вiн i справедливий!).
А в палацi, нарештi дiзнавшись про причини своïх страждань, вiн просто почав мстити за несправедливiсть. То де ж витоки його жорстокостi: у вродженiй потребi творити зло чи в примусовому позбавленнi волi, яке спровокувало його на жорстокi вчинки? I хто винен у тому, що людина перетворюється на звiра: Сехисмундо чи Басилiо?
А в очах оточуючих його жорстокiсть дiйсно мала звiроподiбний вигляд i справджувала страшне вiщування: Що вiзьмеш вiд людини, / В якоï людського iм'я єдине, /Яка лиха, безжальна, / Жорстока, тиранiчна i брутальна, /Породжена мiж звiрiв?..
I лише друге звiльнення принца бунтiвними солдатами являє нам Сехисмундолюдину. Вiн сам зробив себе справжньою людиною, стримавши своï iнстинкти й забаганки, i, зрештою, заявив: …Загнуздаєм / Честолюбство i злобу, / Це шаленство йлють слiпу. Це кульмiнацiя твору, моральне переродження звiра на людину.
А Сехисмундо на початку i наприкiнцi твору це взагалi двi рiзнi людини. Спочатку це напiвдикий самiтник, який зрiс у вежi помiж диких звiрiв i сам нагадує звiра як внутрiшньо (дика вдача, нестриманiсть, намагання задовольняти свiй перший лiпший iнстинкт або бажання), так i зовнiшньо не випадково вiн постiйно з'являється у звiрячiй шкурi.
Мало змiнює його внутрiшню сутнiсть i перевдягання в пишний одяг принца, коли, за його словами, ретельнi служники / Уклякали, називали/Мене принцом i вдягали/ У шарлати i шовки. У гнiвi вiн викинув iз вiкна слугу (заподiяв смерть нароком), погрожував Астольфо, брутально поводився з жiнками. Тобто сама по собi наявнiсть королiвськоï мантiï не є гарантiєю, що на тронi сидить людина, а не звiр (це теж важлива думка, особливо в часи монархiï, коли жив Кальдерон).
Проте чи не тому Сехисмундо й перетворився на звiра, що його ув'язнили без вини, повiривши туманним вiщуванням гороскопа? I саме це стало справжньою причиною, через яку жахливе пророцтво почало здiйснюватися? Зло породжує зло: несправедливiсть,
долi скорився, той за нею iде, а хто нi того вона тягне за сооою силомiць?
Проблема долi (фатуму) i ïï впливу на життя людини була втiлена ще в мiфах i здавна цiкавила письменникiв. Так, сам Зевс боявся долi (згадайте троянський цикл i таємницю Прометея). Не втiк вiд своєï долi й киïвський князь Олег, таки вбитий своïм вiрним товаришем бойовим конем (Повiсть минулих лiт Нестора Лiтописця i Пiсня про вiщого Олега О. Пушкiна).
Недаремно в Елладi виникла так звана трагедiя фатуму. Так, Едiп (Едiпцар Софокла) не змiг уникнути своєï долi, хоч як вiн того хотiв, утiкаючи вiд Меропи й Полiба i тим самим наближаючись до пророкування про вбивство батька й одруження з матiр'ю. Отже, Кальдерон узяв традицiйну проблему. I якщо дельфiйський оракул змiнився на полонський гороскоп, то. що це мiняє по сутi? Так само, як Едiп, вiд долi збирається втекти Басилiо, ув'язнивши свого щойно народженого (а тому невинного!) сина, якому Клотальдо згодом так пояснює причину його ув'язнення: Ти страждав тому в неволi/1 в темницi був закутий, / Схований, щоб вiдвернути / Зло й немилосердя долi. Так само пояснює своє рiшення й Басилiо: …Повiривши у долю, /Що менi явило небо / Вiщуваннями лихими /I майбутньою бiдою, / Я рiшився ув'язнити / Звiра, зродженого мною. Батько на
Кальдерон усетаки залишає ледь помiтнi шпаринки в чорнiй запонi фаталiзму, тим самим iнтригуючи читача. Час вiд часу героï (хай побiжно й несмiливо), але припускають, що долю можна здолати, принаймнi на неï можна вплинути. Так, до Сехисмундо звертається Клотальдо: Але з вiрою, що ти / Збореш лиховiснi зорi, / Бо шляхетний муж i в горi / Здатний ïх перемогти або Басилiо: Я бажання / Мав зустрiть тебе на волi, / Коли ти зiрок i долi / Переможеш вiщуванням. I правда, як мовилося, пророцтво, яке почало збуватися, вiдмiнилося: син пробачив батьковi несправедливiсть i повернув йому владу, а сивина Басилiо не стала килимом для його нiг. Здолав пророцтво саме той, проти кого воно вiщувало, Сехисмундо.
Через усю п'єсу Життя це сон послiдовно проводиться думка: людина може й повинна долати не присуди долi, а саму себе шляхом духовного й морального вдосконалення, це й є той iстинний шлях, що веде до добра. Треба приборкувати в собi звiра, i тодi людина не повнiстю залежатиме вiд фатуму. Цей, другий, рецепт теж укладений у вуста Сехисмундо: …Хто змогти бажає / Свою долю, той розумним /1 терплячим бути має.