Вiд генерацiï до генерацiï (за твором Кар'єра Ругонiв)

Однi й тi самi закони управляють каменем на дорозi й людським мозком.
Емiль Золя один з визначних французьких письменникiв XIX столiття. Вiн
вважається засновником натуралiстичноï лiтературноï
школи. Iз натуралiзмом також тiсно пов'язанi творчiсть братiв Гонкур,
Гюiсманса, Мопассана. Емiль Золя стверджував, що натуралiзм це крок
уперед порiвняно з реалiзмом Бальзака. Адже, по сутi, Бальзак заклав
основи точного вивчення суспiльства. Але реалiзм застарiв, потрiбно
рухатися далi, робити новi вiдкриття. Цiкаво, що Бальзак сприймав
суспiльство, як живу iстоту: у суспiльства є дитинство, юнiсть,
старiсть, воно змiнюється, стає старшим, мудрiшає.
Золя був переконаний, що природа , суспiльство, людина розвиваються за
подiбними правилами. Тi самi закономiрностi управляють каменем на дорозi
й людським мозком, вважав Емiль Золя. Письменник намагався зробити
лiтературу точним i правдивим вiдтворенням життя. Вiн активно цiкавився
вiдкриттями в рiзних галузях науки, особливо бiологiï,
фiзiологiï, медицини й хотiв, щоб науковi методи,прийшли також i в
лiтературу. Особливо письменника приваблювали проблеми спадковостi.
Золя бився над питанням що бiльше впливає на людину: ïï
гени чи суспiльне середовище? Фiзiологiя чи психологiя є
важливiшою у процесi становлення людини? Звiдки починається, як
розвивається та до чого зрештою приходить живий генний органiзм
певного людського роду? Щоб дослiдити цi запитання Емiлю Золя замало
було рамок одного-двох романiв. Це мав бути цiлий цикл, цiла група
романiв!. I в лютому 1869 року Золя в захватi описує видавцевi
план свого задуму: це буде десять романiв сiмейноï групи, десь двадцять-
тридцять основних персонажiв iз iсторiєю життя кожноï
окремоï родини та розслiдуванням генеалогiï головних
героïв роману. Приступивши до роботи, письменник вирiшив, що не
десять, а двадцять романiв потрiбно створити, щоб втiлити задумане.
Сiм'ю Золя розумiв не тiльки в трикутнику жiнкачоловiк дiти, але й у
широкому загальному сенсi, тому його романи це не побутовi сюжети, а
цiле соцiальне дослiдження з рiзними розгалуженнями у соцiальнiй,
фiзiологiчнiй, спадковiй сферах. Письменник поставив перед собою двi
задачi: показати iсторiю рiзних представникiв родини Ругон-Маккарiв у
рiзних поколiннях (на основi теорiï спадковостi) i вiдтворити
соцiальний фон, обстановку, серед якоï жили цi люди. Кар'єра
Ругонiв роман, який стає фундаментом усього циклу романiв.
Зароджується рiд, закладаються основи моралi, а точнiше, аморалi,
вiд якоï почнеться шлях родини до свого самознищення. Родина
Ругонiв протягом багатьох рокiв прагнула дорватися до багатства, i ось,
1848 рiк став тим благословенним роком, коли справи роду пiшли вгору.
Комерцiя успiху не принесла, тому Ругони пустили в хiд полiтичнi
капiтали. Полiтичний переворот не може тривати довго, i в цi декiлька
днiв персонажам роману потрiбно робити свiй вибiр. Грабувати чи не
грабувати, хапати посаду чи не хапати? Але ж якщо не пiти нечесним
шляхом, то не забезпечиш собi майбутнє . I от Ругони
використовують усi способи, щоб закрiпитися на олiмпi благ.
Основу роду заклала Аделаïда Фук, донька багатого городника, яку
всi вважали дiвчиною не сповна розуму. Вона одружується з хлопцем,
що наймитує, селянином Ругоном. Вiд цього шлюбу з'являється
на свiт син П'єр, i тепер потомство розростається:
енергiйнi, честолюбнi, цинiчнi Ежен, Аристид, темна махiнаторша Сi-донiя
i далекий вiд реального життя Паскаль. Уже в наступнiм поколiннi
починається виродження роду син Аристида Максим не здатний нi на
що, крiм марнотратства. У романi багато iмен, родових розгалужень вiд
Ругонiв до Маккарiв (у другому шлюбi в Аделаïди й Маккара
народилися дiти Антуан i Урсула).
Роман наповнений рiзними характерами й несхожими долями, дуже багато
образiв, якi вiдштовхують вiд себе (наприклад, механiк Жак Лантьє
страждає на патологiчну манiю вбивства, золота муха Пана
думає тiльки про плотськi втiхи). Золя спецiально
використовує прийом двох шлюбiв, щоб розширити соцiальний фон вiд
здорових i роботящих селян Ругонiв до зледащених п'яниць Маккарiв.
Рiзнi люди є в суспiльствi, i Золя хоче охопити якомога ширше коло
тих типiв, якi населяють Францiю того часу. По сутi, Золя, спираючись
нiби на сiмейний принцип, виходить на принцип суспiльний, соцiальний.
Письменник робить спостереження, узагальнення, звертає увагу на
типовi хвороби свого часу ненаситнiсть i зажерливiсть людей, на цинiзм,
корисливiсть i прагнення до багатства й посад. Треба сказати, що роман
залишається актуальним. Письменник нiби запрошує дослiдити
власний рiд, проаналiзувати помилки та знайти шляхи для того, щоб
виправити ситуацiю, щоб вiд генерацiï до генерацiï не
вiдбувалося дегенерацiï.