Виступ iнформацiйно-коментаторського характеру

Струннi iнструменти на виставцi в нашому мiстi. Перед вами ця прекрасна
експозицiя унiкальних щипкових iнструментiв, яку органiзували аматори. Я
пропоную вашiй увазi зосередитися на тих iнструментах, що набули
популярностi в Украïнi ще в давнi часи й частково лишилися
популярними й досi.
…Колись дуже давно ходили селами незрячi чоловiки, якi спiвали
пiсень, дум пiд акомпанемент кобзи, бандури або лiри. Тому й називали
ïх кобзарями, бандуристами, лiрниками. Поруч з iнструментами ви
можете побачити свiтлини, на яких зображено спiвцiв iз вiдповiдними
iнструментами. З давнiх часЩ цi музичнi iнструменти були настiльки
поширеними, що стали певним, символом Украïни. Та так воно i
є, бо, наприклад, кобза, бандура були найбiльш поширеними тiльки в
Украïнi.
Перед вами кiлька iнструментiв, прошу звернути увагу на рiзницю мiж
ними, кобза, бандура, лiра. Кобза старовинний украïнський струнно-
щипковий iнструмент. Назва кобза, як вважають ученi, очевидно, походить
з турецькоï мови (копуз однострунна турецька своєрiдна
гiтара). З часом кобза вдосконалювалася, змiнюючи i свою форму, i
кiлькiсть струн, i врештi перетворилася на бандуру. Тривалий час бандуру
називали кобзою або кобзою-бандурою. Дослiдники зазначають, що бандура
нагадувала собою iспанську гiтару i мала подiбнiсть до пандори, на якiй
грали грецькi рапсоди, що самi складали й спiвали пiсень про своïх
героïв.
А ось перед вами гiтара. Цiкаво буде знати, що народилася вона на Сходi,
а назва ïï утворилася вiд давньогрецького слова кiфара. Кiфара
мала подiбну до гiтари форму. Найближчим попередником сучасноï
гiтари в Європi була лютня, в Iспанiï вiуела та п'ятиструнна
iспанська гiтара, до якоï наприкiнцi XVIII столiття додається
шоста струна, i така гiтара стала називатися класичною. На початку XIX
столiття в Росiï з'явилася семиструнна гiтара, ïï ще
називають гiтарою терцового строю. Яка гiтара краща питання некоректне,
просто слiд знати, що це два рiзних iнструменти.
Та звернiмося ще раз до першоджерел, оскiльки виставка
вiдбувається в Харковi. Кобзарями Харкiвщини та й усiєï
Украïни на початку XX столiття опiкувався Гнат Хоткевич. Вiн навiть
змайстрував особливу бандуру, яку в Канадi, наприклад, назвали
харкiвською. I в Гната Хоткевича була своя особлива манера гри на
бандурi, ця манера теж дiстала назву харкiвськоï: iнструмент нiби
притискається до грудей, а не ставиться на колiно збоку, як ми
зазвичай спостерiгаємо в бандуристiв. На жаль, це збережено
украïнцями за кордоном, але втрачено в нас.
З кобзарями й лiрниками будь-яка влада чи то царська, чи то радянська
поводилася дуже жорстоко, ïх переслiдували, не давали можливостi
пiд тиху мелодiю розповiсти правду про життя простих людей.
Та часи змiнюються змiнюються й самi музичнi iнструменти. Бо далi перед
вами першi зразки сучасних гiтар, якi вмикаються в електричну мережу.
Першi спроби посилити звук гiтари за допомогою електрики вiдомi ще з
1923 року, а з 1950 року, можна сказати, почалося масове виготовлення
електрогiтар i, власне, з тих пiр особливих змiн вони не зазнали.
Змiнювалася лише форма, а принцип ïï використання, як i будь-
якого iншого електроiнструменту, залишився незмiнним. Цiкаво, якi ще
iнструменти для винайдення мелодiй придумають люди? Саме тому ось
маємо порожнiй стенд i великий знак питання на ньому. Кажуть,
народ є живим, допоки живе його мова . Мова це кров, що
оббiгає тiло нацiï. Виточи кров умре нацiя (Ю. Дзерович). Тож
вiд нас, нинiшнього поколiння молодих, залежить, чи не перерветься та
золота нитка, що пов'язує поколiння з поколiнням. Саме вiд нас
залежить, чи не будуть замулюватися криницi рiдноï мови. Хай бiля
наших криниць звучить iнше слово ми радi гостям, ми втамуємо
ïхню спрагу, адже украïнцi народ гостинний.
Та дбаймо про рiднi криницi! Надзвичайна наша мова є
таємницею. У нiй усi тони й вiдтiнки, усi переходи звукiв вiд
твердих до най-нiжнiших, вони мелодiйнi, вишуканi. Тому про чистоту
ïх треба дбати постiйно.
Здавна вiдомо, що рiдне слово, виплекане народом i родом, має
таємничу здатнiсть тримати людину в повнотi ïï
iсторичного й духовного буття. Мова душа кожноï нацiональностi,
ïï святощi, ïï нацiональний скарб (Iван
Огiєнко). Вiд батькiвського порогу рiдноï мови можна виходити
на широкi магiстралi свiту. Слiд шанувати в собi рiдне, споконвiчне,
поважаючи всi iншi мови, якi дозволяють нам бути неупередженими й
успiшними. Бо ще Вольтер сказав: Знати багато мов значить мати багато
ключiв до одного замка.
Але безмiр свiтовий i космiчний не дасться в руки безбатченкам. Тож
перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'ятi, щоб нести
його в собi як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко лиш вiдчути
цю полохливу нiжнiсть, i тодi всi труднощi стануть незначними. Воiстину
правдивi'слова: Рiдна мова дається народовi Богом, чужа людьми,
ïï приносять на вiстрi ворожих списiв (В. Захарченко).
Слово приходило на допомогу в час найбiльшоï скрути, бо наша
iсторiя це iсторiя вiковiчноï боротьби украïнського народу за
своє мiсце пiд сонцем. У цих змаганнях украïнство мало двi
зброï шаблю i слово, адже жоден народ у Європi не пережив
того, що ми, украïнцi, у XX столiттi! Чужою мовою розмовляє у
державi або гiсть, або найманець, або окупант, який нав'язує
ïй свою мову дуже давно написав К. Маркс, коли ми тiльки мрiяли про
державнiсть. Тодi, як усi давно вже знали, хто вони, ми тiльки почали
довiдуватися. Ми тiльки прокинулись, i все те,, що iншi вже мали, нам
треба було здобувати. Французiв, нiмцiв, полякiв та iнших знають у
всьому свiтi, ми, мов дике плем'я, почали пiднiмати з темряви голову i
лiзти нагору, щоб нас добачили.
Знання рiдноï мови визначає багатство, широчiнь
iнтелектуальних i естетичних iнтересiв особистостi. Той, хто не
знає рiдноï, материнськоï мови або цурається
ïï, сам засуджує себе на злиденнiсть душi, стає
безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, i вже
здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищi руïн раптом
проривається живе украïнське слово, за ним тягнуться iншi i
украïнське слово вiдроджується знову.
Нинiшнiй час ми вже не називаємо вiдродженням, ми перейшли цей
рубiж, нинi ми знаходимося в станi розвитку. Тож розвиваймося самi,
розвиваймо та вдосконалюймо наше .найбiльше багатство нашу мову.