Задзеркалля принца Гамлета
Прийом дзеркального зображення, застосований драматургом, з одного боку,ускладнює аналiз, а з iншого — пiдкреслює
взаємопов'язанiсть всiх елементiв художнього простору
трагедiï. На початку п'єси глядач дiзнається про
вiдхiду небуття короля Гамлета. Проте герой знову з'являється в
реальному свiтi — як Привид.
За сюжетом вiн — каталiзатор руху конфлiкту трагедiï:
сповiщає Гамлета про те, що той має стати своєрiдним
правонаступником посмертних справ свого батька. Вiн пiдштовхує
героя до крокiв, що активiзують його розлад iз собою i свiтом. Вiн
змушує шукати iстину про смерть батька, короля Гамлета, i зраду
дядька, короля Клавдiя. Якщо згадати, що i принц, i його батько мають
одне iм'я, то, здається, принц приречений продовжувати життя i
справи короля Гамлета. Сюжетом трагедiï Гамлету нiбито передбачена
роль тiнi батька, його знаряддя у боротьбi зi злом. Проте аналiз першого
акту дає пiдстави стверджувати, що Гамлет деякою мiрою є
iдейним антиподом Привида, оскiльки заперечує помсту як акт
вiдплати. Гамлет, душа якого усвiдомила необхiднiсть змiн, не може
керуватися моральними законами минулого. Вiн вiдмовляється
здiйснити покарання без доведення факту злочину. Розмiрковуючи про
природу людини, молодий герой в одному з монологiв говорить про
прiоритетнiсть моралi та духовностi i тим самим пiдтверджує
орiєнтацiю на цiнностi новогочасу.
Важливим для аналiзу твору є питання, чому Гамлет здатний бачити
потойбiчне? На початку дiï Привида спостерiгають i Марпелл, i
Бернардо, i Горацiо, але дух вiдмовляється вiд дiалогу з ними.
Потойбiчне вiдкривається тiльки принцовi. “… Уява
небезпечна для слабких”, — стверджує Привид, доводячи,
що Гамлет не є слабким. Йому вiдкривається бiльше, нiжусiм
iншим. Нова гуманiстична свiдомiсть не одразу починає панувати в
людських душах. Якщо за “часiв батькiв” цiннiстю були
власнiсть i влада, то для принца Гамлета основа порядку та запорука
справедливостi — це мораль, У традицiйних iнтерпретацiях шекспi-
рiвськоïтрагедiï Гамлет позицiонується як представник
Ренесансу носiй гуманiстичноï iдеï та утверджувач новоï,
людинолюбноï моралi. Так, герой вiдмовляється вiд помсти як
застарiлоï форми покарання. Вiн мрiє про справедливiсть i
намагається утверджувати ïï своïми вчинками. Проте
(перебираючи на себе функцiï влади або Господа) принц, як i його
предки, узурпує право на вирiшення долi людини. Метою його життя
стає установлення моральних законiв у краïнi свого батька
через посоромлення (згадаємо розмови з Гертрудою й Озрiком) або
знищення винних, на його думку, у тому, що “пiдгнило щось в
державi нашiй Данськiй”.
Ренесанснi уявлення про людську гiднiсть, про право, розум не можуть
утверджуватися через знищення людини. Для драматурга, в п'єсах
якого вистачало кривавих сцен, це, скорiше, було аксiомою. Однак шлях
героïв Шекспiра до подiбного свiтогляду був складним i смертельно
небезпечним.
Гамлет не чекає на прихiд “гуманiстичного ренесансного
завтра”, не пояснює iншим необхiднiсть змiн. Кожен персонаж
трагедiï перевiряється головним героєм на вiдповiднiсть
вiянням нового часу, його високим моральним вимогам. Вiн власними дiями
намагається прискорити ходу iсторiï, змусити свiт враз
переродитися. I якщо хтось не розумiє Гамлета чи несвiдомо
вiдмовляється вiд пiдтримки змiн, що вiдбуваються в сферi його
духовного буття i вiдчуваються тiльки ним, на того чекає смерть.
Згадаємо Полонiя i Розенкранца з Гiльденстерном. Виконуючи, як
йому здається, волю Провидiння, принц руйнує мораль, i в
фiналi п'єси гине.
