Наукознавство

Дiалектика розвитку науки не завжди носить вiдкритий очевидний характер.
Часом усiм вiдомий методологiчний пiдхiд, що iснує не один десяток
рокiв, починає зненацька набирати силу й займати лiдируюче мiсце в
науковiй iєрархiï пiдходiв. Щось подiбне вiдбувається
зараз iз наукознавством (метанаукой). Наукознавство з'явилося одночасно
з наукою. Довгий час воно iснувало у виглядi теорiï пiзнання, але
поступово освоювало всi новi областi й сформувалося в складну
розгалужену систему, що зараз нараховує десятки дисциплiн i
пiдходiв. З початком системного етапу його розвитку виявилося можливим
iз принципово нових позицiй пiдiйти до розгляду багатьох науковедческих
проблем, якi були вирiшенi здавалося б багато рокiв тому. До
однiєï з подiбних проблем ми зараз i переходимо
У науцi звичне й устояне сприймається як необхiдне, а те, що могло
бути, але не реалiзувалося як випадкове. Це погляд здорового глузду й
обмежуватися ïм не можна. Одним з ознак наукового мiщанства,
обивательщини є покiрне прийняття дiйсного за розумне й вiднесення
розумного до неминуче, автоматично дiйсному. Ми виступаємо проти
подiбноï точки зору й ставимо на обговорення питання про
спiввiдношення дiйсного й розумного в iсторiï розвитку
географiчноï науки
Наша основна теза наступний — щоб розумне стало дiйсним, а дiйсне
завжди було розумним, потрiбна свiдома цiлеспрямована робота географiв
по самосвiдомостi географiчноï науки. Єдиною фiлософською
основою подiбноï роботи може бути матерiалiстична дiалектика. Ми
повиннi дивитися на себе й своï досягнення лише як на щабель у
нескiнченному розвитку. Потрiбно вiдмовитися вiд позицiï типу хто
проти мене, той проти науки.
Наступним положенням, що ми проводимо, є думка про те, що для
реалiзацiï першоï тези не на словах, а на дiлi, необхiдна
висока метагеографическая культура. Незнання в цих питаннях
обертається вiдставанням у розвитку науки, недовикористання
ïï можливостей
Цi положення яснi й не зухвалi сумнiви взагалi на превелику силу
сприймаються на конкретному рiвнi, у тих випадках коли ними потрiбно
керуватися. Одним зi шляхiв усунення цього протирiччя є
переосмислення iсторiï географiчноï науки, з погляду
спiввiдношення категорiй можливого, необхiдного, дiйсного, розумного й
т.п. Це бiльша й надзвичайна по важливостi робота. Вона може виявитися й
дуже плiдноï, тому що робиться не для того, щоб горювати про
упущенi можливостi, журитися щодо неуцтва географiв минулих часiв, а для
того щоб не повторити помилок вбудущем.
Iсторiя науки показує, що далеко не всi логiчно необхiдне
виявляється дiйсним. Про розумнiсть ми судимо лише на пiдставi
досвiду дiйсностi, а це не краще джерело для iнформацiï подiбного
роду. При цьому вiдбувається ототожнення можливостi, що
реалiзувалася, з єдиною можливiстю, дiйсностi з розумнiстю.
Пiдставою є ретроспективний пошук причин становлення даноï
версiï дiйсностi. При цьому допускається серйозна
методологiчна помилка. Нiчого не трапляється без причини й
деякоï необхiдностi. Але питання в тiм, чи є дана причина й
необхiднiсть самоï необхiдноï iз усього необхiдного в певний
момент?
На це питання важко вiдповiсти. А в рядi випадкiв, iмовiрно, i
неможливо. Крiм того, подiбнi питання, як правило, не мають статусу
науковостi в iсторiï. Мiркування типу якби …, те …
можуть завести iсторичну науку занадто далеко. На них накладено табу.
Але для розумiння iсторiï науки, без подiбних питань неможливо
обiйтися. I не так уже страшно, що з'явиться трохи науковедческих
варiантiв розвитку науки в минулому. Це не веде до абсолютного
релятивизации дiйсностi науки. Просто ми зможемо ввести стохастическо-
релятивiстськi подання про iсторичний процес розвитку науки. У тому
числi й географiчнiй науцi
Для розвитку подiбних дослiджень необхiдний, може бути новий стиль
мислення. У противному випадку, всi мiркування будуть здаватися
неспроможними. Iмовiрно, i наша робота здасться малопереконливоï.
Будь-яка, не реалiзована можливiсть викликає деякi пiдозри.
Печатка проблематичностi з ïï не змивана. У подiбних роботах
ми зiштовхуємося й з новим типом доказiв. Вони не можуть бути
такими обґрунтованими як у точних науках або природних. Однак це
не означає, що подiбнi роботи бездоказовi Для доказу того, що не
все дiйсне розумно й не все розумне дiйсно в iсторiï
географiчноï науки, ми розглянемо кiлька прикладiв з iсторiï
розвитку географiчноï науки в XVII i XVIII столiттях
Ми беремо на себе смiливiсть затверджувати, що XVII i XVIII столiттях
розвиток географiчноï науки могло бути iстотно iншим. Для доказу
цього положення варто проаналiзувати географiю на тлi загальноï
спрямованостi розвитку науки цих двох столiть
Досить цiкаво розглянути особливостi взаємин мiж географiчною
наукою й фiлософiєю протягом XVII — XVIII столiть. Ми
прийшли до висновку, що спiввiдношення дiйсного й розумного в ïхнiх
взаєминах за цей перiод неоднозначно.
В XV — XVII столiттях пройшли великi географiчнi вiдкриття.
Географiчний погляд на мир рiзко розширився. Але стояло ще багато чого
вiдкрити й описати. Цим зайнялися географи. Географiчна наука стала
розвиватися по описовому шляху. Вiн був домiнуючоï протягом XVII,
XVIII i бiльшоï частини XIX столiть. Пояснити подiбне легко. Але
наявнi пояснення бiльше схожi на виправдання. Стало майже
загальноприйнятим, що крiм робiт на зразок ”Космографiï
сиречь всесвiтнього опису землi в єдине перебування й знаменование
в колах небесних” iнших робiт i бути не могло. А як же iнакше?
Адже практика вимагала описiв
На цьому тлi звичайно пояснюється й слабiсть метагеографической
думки, якщо звичайно взагалi допускається думка про необхiднiсть
ïï iснування. Протягом майже трьох столiть метагеографические
дослiдження обмежувалися визначенням предмета географiï,
ïï структури й мiсця в системi наук. Минулого й виключення.
Про ïх мовлення нижче. Цi явища взаємозалежнi. Описовiсть
властиво географiï й примiтивнiсть метагеографии — ланки
одного ланцюга. Описовiсть властиво наукових праць завжди
сполучається з обмеженiстю метанаучного рiвня. Нiхто з авторiв
незлiченних описiв не поставив питання про метод дослiдження в
географiчнiй науцi. Для них подiбнi питання не мають змiсту
Описовiсть властиво географiчних дослiджень i обмеженiсть
метагеографических поглядiв були шляхом найменшого опору й
найменшоï вiддачi в науковому планi. Цей шлях беззастережно
прийняли тi географи, якi не замислювалися над фiлолофсько-
методологiчними проблемами своєï науки й не намагалися вийти
на рiвень емпiричного науково-географiчного пiзнання
Але був можливий i iнший шлях. Вiн реалiзований у рядi робiт, якi стали
виключенням i не визначали загальноï спрямованостi розвитку
географiï цього часу. Виключення географiчноï науки були не
вiдхиленням вiд загальнонауковоï норми, а нормою. Бiльша ж частина
описових географiчних робiт була вiдхиленням вiд передових наукових
нормативiв у гiршу сторону. Це стало змушеною мiрою, але те, що вона
змiцнилася в географiчнiй науцi, у цiлому характеризує
ïï рiвень iз негативноï сторони. Якщо кращi представники
науки стають парiями в колах своïх колег-сучасникiв, значить у цiй
науцi зложилися нездоровi вiдносини i ïï дiйснiсть не можна
вважати розумноï
Розглянемо деякi подiбнi ” винятково-нормальнi” географiчнi
роботи, написанi в XVII i XVIII столiттях. Вiдзначимо, що ми не
претендуємо на повноту висвiтлення питання. Це лише iлюстрацiя до
вiдзначеного вище положенню. Всi приклади взятi iз книги А.Г.Исаченко.
Л.Гвичардини ( 1521-1589) в 1567 роцi видав ”Опис
Нiдерландiв”, праця, якiм можна вважати науковою економiко-
географiчною роботою, краïнознавчим описом нового типу.
Використовувалися елементи передовоï гносеологiï цього часу.
Робота витримала 35 видань, але на створення подiбних робiт географiв не
надихнула. Вiдзначається, що вiн випередив час, але
думається справа не в цьому. Гвичардини йшов у ногу згодом, а
географiв вiн випередив тому, що сам географом не був. Гвичардини
складався представником флорентiйських торговельних фiрм в Антверпенi.
Вiн був комерсантом, що не вiдає географiчних кастових традицiй
В.Фавенс (Давентис) в 1561 роцi у Венецiï видав роботу ”Про
походження гiр”. У нiй писалося про причини утворення гiр i iнших
нерiвностей земноï поверхнi. До причин ставилися землетруси,
укладений у землi вогонь, парфуми гiр, дiя водних потокiв i т.п.
Особливий акцент робилася на дiю водних потокiв. У роботi уживалась
фантастика й наука. Характерна спроба пояснити географiчне явище
Х.Джилберт в 1567 роцi запропонував схему руху вод в Атлантичному океанi
й вiдзначив вплив плинiв на клiмат. Суворiсть клiмату Лабрадору
пояснювалася впливом холодного плину приносящего льоди й тумани. Була
потреба в поясненнi й воно було дано. Використовувався передовий
загальнонауковий норматив
З 1604 року, пiд керiвництвом С.Шамплена , спецiальна експедицiя,
пiдготовлена французькою кампанiєю, що володiла монопольним правом
на скупку хутра, дослiджувала узбережжя Канади в устя рiки Святого
Лаврентiя. З 1608 по 1609 рiк дослiджувався басейн рiки. В 1608 роцi
Шамплен склав опис Канади з погляду оцiнки природних умов для
колонiзацiï. Випадковiсть? Немає. Була потреба суспiльства й
використання передовоï гносеологiï. У пiдсумку з'явилося
емпiричне географiчне дослiдження. Хто вирiшив це завдання? Комерсант,
представник торговельноï фiрми
В 1625 роцi вийшла робота Н.Карпентьера , присвячена теоретичним
проблемам географiï. Вiн спробував систематизувати вiдомостi про
природу Землi в єдине цiле. Одна iз двох частин роботи присвячена
географiï. Зроблено спробу пояснення дослiджуваних явищ. Праця
Карпентьера увiбрав позитивне з робiт Б.Кеккермана й став попередником
роботи Б.Варениуса.
В 1643 роцi опублiкована ”Гiдрографiя” Ж.Фурнье , у якiй викладена теорiя морських течiй
В 1645 роцi виходить ”Природна iсторiя Iрландiï”
Г.Боута , де дана докладна характеристика клiмату, рельєфу, вод
Iрландiï, пояснюється своєрiднiсть природи деяких
регiонiв на пiдставi специфiки ïх ґрунтiв
Н.Стенон в 1669 роцi встановив два важливих принципи: принцип
значноï географiчноï довжини кожного земного шару й принцип
первинного горизонтального положення його поверхнi. Цi фундаментальнi
для ґрунтознавства, геологiï й географiï в цiлому
принципи були обґрунтованi на прикладi вивчення Тоскани. Для
даного району Н.Стеноном було встановлено, що вiн пройшов через шiсть
етапiв геологiчного розвитку
Р.Гук в 1705 роцi висловив близькi iдеï. Основним фактором
формування рельєфу вiн уважав землетруси
На початку XVIII столiття шведськi вченi звернули увагу на змiну
морського узбережжя Балтiйського моря. За цим явищем установили
спостереження й було встановлено, що рiвень моря знижується зi
швидкiстю 13 мм у рiк. В 1765 роцi О.Руненберг висловив припущення, що
пiднiмається суша, а не опускається море
А.Валлиснери в 1715 i 1721 роках поклав початок навчанню
оскладкообразовании.
А.Моро й Дженерелли в серединi XVIII столiття пояснювали утворення
рельєфу. Основним фактором вони вважали пiдземнi рухи
Всi перерахованi роботи поєднує загальна риса —
прагнення пояснити окремi явища природи на основi використання
передовоï загальнонауковоï гносеологiï . Це
дозволяє говорити про ïх як про емпiричнi роботи на вiдмiну
вiд описiв. Звичайно, вони далекi вiд сучасних емпiричних географiчних
робiт i ïхня науковiсть варто розумiти з урахуванням рiвня пiзнання
того часу. Науковi риси сполучалися з описовiстю й фантазiями, але
основна тенденцiя була науково-емпiрична
Розглянемо деякi приклади з географiï XVIII столiття. Звертають
увагу роботи Джеймса Геттона й Джона Плейфера , опублiкованi вiдповiдно
в 1785 i 1802 роках. Дослiдження цих шотландських учених присвяченi
геоморфологiï. Дж.Геттон в ”Теорiï Землi”
проаналiзував еволюцiю земноï поверхнi як сполучення процесiв
розмиву, вiдкладення опадiв i вертикальних рухiв у земнiй корi. Цим
факторам вiн призначає основну роль у перетвореннi земноï
кори й рельєфу. Еволюцiя представлена у виглядi безлiчi замкнутих
циклiв. Д.Плейфер розвив iдеï Геттона.
Роботи цих авторiв були вiдомi, але особливого впливу на сучасникiв не
зробили. Колеги не зрозумiли, що вони написанi з нових позицiй i
належать уже емпiричноï, а не описовоï географiï.
Закономiрно, що цi автори займають бiльше значиме мiсце в iсторiï
геологiï, а не географiï
У французькiй географiï XVII — XVIII столiть варто видiлити
три iмена: Н.Демаре, Ж.Вогонди й С.Вобан . Жиль Робер де Вогонди й
Никола Демаре нас цiкавлять насамперед своïми замiтками по
географiï Венциклопедии. Ж.Вогонди запропонував увести подiл працi
в науково-географiчному пiзнаннi. Географiв, вiдповiдно до його думки,
варто роздiляти по методу роботи. Однi вважають метою цiєï
науки знання частин королiвства або провiнцiй. Цих учених називають
топографами або iнженерами… Iншi охоплюють у своïй роботi
опис всiєï Землi. Це географи…першi —
першовiдкривачi, другi — теоретики, вони аналiзують i узагальнюють
роботу перших, ïхнє наукове чуття дозволяє ïм
виправляти помилки перших .
Н.Демаре сформулював принципи науково-географiчного пiзнання. Видiлено
три загальних класи ïх об'єднуючих
1 клас — принципи, що стосуються спостереження факторiв , Для
того, щоб правильно спостерiгати, дослiдниковi потрiбно:
А. Мати попереднi поняття, придбанi ïм шляхом вивчення й
достатнього розвитку'.
Б. Провести тривалi спостереження предмета в рiзних його
аспектах…Чим бiльше фактiв, тим менше можливiсть помилок в
узагальненнях.
В. Звернути особливу увагу на виключення iз правил, прагнути розкрити
ïхня суть, а не втискувати в прийнятi погляди
Г. Крiм знань про зовнiшню форму потрiбно мати знання про саму матерiю
об'єкта, що своïми коливаннями робить зовнiшнi форми, тобто
з'ясувати фiзико-хiмiчнi властивостi об'єкта досвiдченим путем.
2 клас — принципи, що стосуються погоджування фактiв.
Потрiбно розкривати зв'язки, а не задовольнятися iзольованими фактами.
'Щира фiлософiя складається в розкриттi зв'язкiв, схованих вiд
короткозорого погляду й неуважного розуму. Iснує два типи зв'язкiв
— зв'язок порядку й збирання i зв'язок по аналогiï
3 клас — принципи узагальнення вiдкриттiв. Робляться загальнi
зауваження про користь узагальнень
Iншого типу роботи Себастиана ле Претра Вобана ( 1633-1707). Вобану
коштувало б поставити пам'ятник. Вiн цього заслужив своïми
географiчними роботами, але географи не оцiнили й цього французького
комерсанта й державного дiяча
Вобан виступив за розвиток прикладноï географiï, систематичне
використання географiчних знань на практицi. Вiн становив анкети й
усiлякi таблицi, показував ïхнє практичне значення.
М.Флиппоно вважає Вобана батьком прикладноï географiï й
регiонального планування. I це не є перебiльшенням
Вобан створив працю Про засоби швидкого вiдновлення французьких колонiй
в Америцi i ïхнього розширення. Це дослiдження повинне було
передувати освоєнню нових територiй. Висловлено багато чудових
думок. Докладно переказувати ïх не станемо, тому що з ними можна
познайомитися в книзi М.Флиппоно.
На цьому ми припиняємо iлюстративну частину. Подумаємо, чому
однi можуть, а iншi немає? Чому однi випереджають науку на сто й
бiльше рокiв, а iншi йдуть за своïм часом сто й бiльше рокiв? Чому
сучаснi географи не бачать у цьому чогось бiльшого, нiж забiгання
окремих фахiвцiв уперед? Питання не дозвiльнi. Розбираючись у минулому,
ми виносимо певне судження й осебе.
Лише одна людина спробувала осмислити факти подiбного роду не iз
традицiйноï точки зору. Це Анри Болинг. Вiн оцiнив ïх як
вiдставання всiєï маси географiв вiд свого часу. Стаття
Болинга присвячена аналiзу робiт Геттона й Плейфера. Вiн безпосередньо
пiдходить до висновку про те, що не все дiйсне в географiï розумно
й не все розумне дiйсно. А.Болинг, iмовiрно, передбачав, що його думка
залишиться неоцiненоï. Може бути, тому робота перейнята смутним
настроєм. Нагадаємо деякi положення
А.Болинг пише, що iсторiя наук завжди робить враження й пiдбадьорливе й
смутне. Пiдбадьорливе — завдяки прикладу тих успiхiв, якi
увiнчують проникливiсть, завзятiсть i особливо зосередженiсть
думки… Смутне — тому, що занадто часто ми натрапляємо
на упущенi можливостi. Скiльки разiв ми бачили правильно зазначений
шлях, навiть намiчений заздалегiдь, а потiм покинутий i знову знайдений
тiльки пiсля тривалих вiдхилень (с.17). А.Болинг показав, що географiя в
цiлому й геоморфологiя зокрема, могли як науки виникнути набагато
ранiше. Вiн чи не перший розглянув iсторiю географiï не як iсторiю
одних трiумфiв, а також як iсторiю втрат i поразок, iсторiю трагедiй
iдей i людей. Але проблема була лише порушена