Проголошення незалежностi Бразилiï
Можна сказати, що в ХХ столiттi населення Бразилiï постарiло.Кiлькiсть дiтей до 14 рокiв знизилося з 43% до 34%, у той час як, число
жителiв старше 60 рокiв збiльшилося з 4% до 8%. Тривалiсть життя зросла
з 45 до 77 рокiв. Кiлькiсть грамотних збiльшилося з 50% до 77%. Речення
робочоï сили перевищує попит на неï, тому щорiчно було
потрiбно створювати приблизно 1.600.000 нових робочих мiсць, щоб дати
роботу всiм бажаючоï
У мiстах 90% будинкiв забезпечено водою й каналiзацiєю, а в 98%
проведена електрика. При цьому в сiльськiй мiсцевостi тiльки 17% жител
мають водопостачання й каналiзацiю й тiльки 55% користуються
електроенергiєю. 77% бразильських сiмей мають холодильники. На
кожнi 10 чоловiк тут доводиться власний телефон i автомобiль
60% споживаноï енергiï в Бразилiï доводяться на
вiдновлюванi джерела, такi як гiдроелектростанцiï й етанол. Також
усерединi краïни виробляється половина всiєï
споживаноï нафти. Бразилiя є самим великим експортером залiза
й одним з найбiльших у свiтi експортерiв стали. Iнша важлива сировина,
вироблена в Бразилiï, мiстить у собi нафтохiмiчна сировина,
алюмiнiй, кольоровi метали, добрива й цемент. Серед готовоï
продукцiï, виробленоï в Бразилiï, треба вiдзначити
машини, авiацiйну технiку, електричне й електронне встаткування,
текстильну продукцiю, одяг i взуття. Самими великими торговельними
партнерами Бразилiï є США, Нiмеччина, Швейцарiя,
Великобританiя, Францiя, Аргентина, Мексика й Канада
На початку останнього десятилiття ХХ столiття бразильська економiка
перебувала на 10-м мiсцi у свiтi. Економiчна активнiсть Бразилiï
вище, нiж в iнших краïнах, що розвиваються. Експорт становить 10%
ïï Валового Внутрiшнього Продукту, а промисловiсть —
близько 30%, що аналогiчно показникам деяких розвинених краïн
В 1991 роцi економiчно активне населення краïни досягало 64 млн.
чоловiк. У сферi послуг зайнятi 41% працюючих, у сiльському господарствi
— 23% i в промисловостi — 18%. У торгiвлi працює 12%,
а в будiвництвi — 6%
Iз самого початку колонiального перiоду сiльське господарство
вiдiгравало основну роль в економiцi. Економiка сiльського господарства
опиралася на великi вгiддя, що роблять єдину експортну культуру, i
залежала вiд продуктивностi працi рабiв. Починаючи з вирощування
цукрового очерету в ХVI столiттi, економiчний розвиток краïни
постiйно залежало вiд спадiв i пiдйомiв у сiльському господарствi. За
цукровим очеретом пiшли бавовна, какао, каучук i кава
70-е роки характеризувалися загальним збiльшенням числа найменувань
експортованих сiльськогосподарських продуктiв. Рекорд побила соя,
випередивши традицiйнi для Бразилiï кава, какао й цукор. Обсяг i
розмаïтiсть сiльськогосподарськоï продукцiï у виглядi
напiвфабрикатiв i готових продуктiв значно збiльшилися, завдяки
стимулюванню урядом виробництва готовоï продукцiï
Сiльське господарство в 80-е роки продовжувало вiдiгравати значну роль в
економiцi краïни, однак поодинцi сiльськогосподарськi культури,
наприклад, цукор, кава, каучук перестали вiдiгравати домiнуючу роль. За
допомогою фiнансових заохочень i пiльгового кредитування Федеральний
уряд сприяло розвитку бiльше ефективного сiльського господарства. Крiм
цього, були прикладенi зусилля для контролю над мiграцiєю
сiльського населення в мiськi зони: на сiльську мiсцевiсть поширювалися
пiльги, приймалися рацiональнi плани аграрноï реформи,
стимулювалися дрiбнi, дотепер не вигiднi, сiльськогосподарськi
виробництва й, у цiлому, полiпшувалася якiсть життя в районах, вилучених
вiд великих центрiв
З 1980 по 1992 рiк сiльськогосподарське виробництво росло (38%) бiльше
швидкими темпами, чим населення (26%). Це дозволило бразильським
виробникам робити бiльше, i не тiльки на внутрiшнiй ринок, але й для
експорту На початку 90-х Бразилiя продовжувала залишатися найбiльшим
виробником какао, посiдаючи четверте мiсце по виробництву тютюну й шосте
— бавовни. Рiзнi програми, прийнятi два останнi десятилiття,
спрямованi на культивування рiзноманiтних сiльськогосподарських
продуктiв, дали приголомшуючi результати. Значно виросло виробництво
зернових, включаючи пшеницю, рис, кукурудзу й, особливо, соï. Плоди
лiсiв, такi як каучук (який завжди був життєво важливим елементом
бразильського експорту), бразильський горiх, кешью, воски й волокна,
вирощуються в цей час на спецiальних плантацiях, а не добуваються бiльше
зi споконвiчних дерев лiсу, як це практикувалося за старих часiв.
Завдяки розмаïтостi клiмату, у Бразилiï вирощують всiрiзновиди фруктiв, вiд тропiчних на пiвночi (рiзнi горiхи й авокадо) до
величезноï кiлькостi цитрусових i винограду в районах з бiльше
помiрним клiматом на пiвднi. В 1992 роцi 83,6% апельсинiв було
експортовано у виглядi концентрованого соку, принеся дохiд в US$ 1.5
млрд. Бразилiя стоïть на четвертому мiсцi у свiтi по виробництву
яловичини й на п'ятому — по ïï експортi
Сильна полiтична опозицiя Португалiï в цьому питаннi й вплив
бразильських радникiв на королiвського спадкоємця привели його в
табiр прихильникiв незалежностi. Пройшло менш року пiсля повернення
короля в Португалiю, як 7 вересня 1822 року спадкоємець престолу
проголосив незалежнiсть Бразилiï як iмперiï, урочисто
коронувавшись 1 грудня 1822 пiд iм'ям iмператора Педро I. Духiвником
бразильськоï незалежностi був Жозе ди Андрада й Силва, що
видається геолог i письменник Бразилiï, що став головною
довiреною особою серед радникiв принца. У той час, як колишнi королiвство^-королiвства-вiце-
королiвства Iспанiï в Латинськiй Америцi були змушенi вести важку
боротьбу за свою незалежнiсть (у результатi були утворенi 18 окремих
держав), Португалiя й Бразилiя вирiшили це питання, шляхом переговорiв,
використовуючи як посередниця Великобританiю
Панування англiйцiв, уже посилене полiтикою економiчного сприяння, ще
бiльше усталилося пiсля одержання Бразилiєю незалежностi. Як умова
визнання суверенiтету Бразилiï британський уряд домоглася
повернення юридичноï чинностi привiлеям 1810 року i ïхнього
розширення, що повинне було змiцнить залежнiсть бразильськоï
економiки вiд Великобританiï. Пiсля недовгого конфлiкту ( 1822-
1824) Бразилiя стала iмперiєю на чолi зi зведеним на престол Доном
Педро I, що, проте, продовжував залишатися й спадкоємцем
португальського трону
IМПЕРIЯ
ПЕДРО I (1822 — 1831)
Перший правитель незалежноï Бразилiï був сильною особистiстю,
i його внесок у соцiально-полiтичний розвиток суспiльства ХIХ столiття
важко переоцiнити. Так, завдяки Педро I, спочатку в 1824 роцi в
Бразилiï, а через 2 роки в Португалiï, були прийнятi винятково
передовi для свого часу Конституцiï, у яких уже не було слiв про
божественне походження королiв. Пiсля смертi Жоау VI в 1826 роцi Дон
Педро успадкував його корону. Однак, вiн вiдмовився вiд португальського
трону на користь своєï дочки, у той час ще маленькоï
дiвчинки, Марiï да Глорiï, що зiйшла на престол пiд iм'ям
королеви Марiï II. В 1831 роцi Педро I вiдрiкся вiд престолу на
користь свого сина Дону Педро II, що у той час був ще неповнолiтнiм. Це
рiшення було прийнято почасти через розбiжностi iз бразильським
парламентом, почасти завдяки його любовi до ризику, що змусила
колишнього короля повернутися в Португалiю, щоб скинути iз престолу
свого брата Мигела, що узурпував трон малолiтньоï королеви
Марiï
ПЕДРО II (1831 — 1889)
На вiдмiну вiд свого батька, Педро II був строгим, урiвноваженим i
освiченим монархом. За час його пiввiкового правлiння Бразилiя досягла
полiтичноï й культурноï зрiлостi, а єднiсть ïï
територiï бути твердо гарантовано. Соцiальнi й полiтичнi iнститути
перебували в стадiï спокiйного розвитку й стабiльностi. Вiн створив
компетентну адмiнiстрацiю, i рабство в краïнi поступово зживало, аж
до свого повного знищення в 1888 роцi. Тривав приплив iммiгрантiв з
Європи, програми росту добробуту й охорони здоров'я приймалися в
загальнонацiональному масштабi. Завдяки впливу, яким iмператор
користувався в народi й в “верхах”, перехiд краïни вiд
монархiï до республiки вiдбувся пiзнiше й безкровно
РЕСПУБЛIКА
Кiнець Iмперiï: скасування рабства (1888)
Скасування рабства часто називають головною причиною падiння
монархiï. Пiд час вiдсутностi iмператора, що перебуває в
Європi, його дочка, принцеса Изабел стала регентом. У краïнi
вiдбулася остаточна криза системи рабовласництва, i пiд напором
аболiцiонiстiв 13 травня 1888 року Изабел пiдписала так званий
“Золотий закон”, по якому рабство в Бразилiï
вiдмiнялося. У дiйсностi, скасування рабства з'явилося результатом
постiйного тиску Великобританiï на бразильський уряд з метою
покласти кiнець работоргiвлi. Боротьба з работоргiвлею з боку англiйцiв
пояснювалася ïхнiми планами розвитку цукрового виробництва у
власних колонiях, що сприяло б росту британського промислового
капiталiзму. До кiнця ХIХ столiття система рабства в Бразилiï
переживала занепад, тому що стало вигiднiше платить зарплату працiвникам-
iммiгрантам, нiж мiстити рабiв. Проте, “Золотий закон”
викликав негативну реакцiю рабовласникiв, що i пiдточила полiтичнi
основи монархiï. Через кiлька мiсяцiв пiсля парламентськоï
кризи, 15 листопада 1889 року iмператор був низложен вiйськовими, якi
проголосили кiнець монархiï й установлення республiки. Ламання
будуючи, який би глибокоï вона не була, вiдбулася безкровно. До
iмператора i його сiм'ï поставилися iз заслуженою повагою, але
запропонували ïм покинути краïну. У супроводi декiлькох самих
довiрених осiб вони вiдправилися в посилання у Францiю. Свою допомогу й
пiдтримку новому режиму запропонували такi виднi державнi дiячi
краïни, як барон де Рио Бранку. Його знання й дипломатична
спритнiсть допомогли Бразилiï покладе кiнець всiм розбiжностям iз
приводу границь шляхом мирних переговорiв
Федерацiя й система президентського правлiння
Тiльки що створена республiка прийняла федеративну систему правлiння, що
залишилася незмiнною до сьогоднiшнього дня. Провiнцiï
колишньоï iмперiï, вiдповiдно до федеративного пристрою, були
перетворенi в штати. На змiну конституцiйноï монархiï прийшла
президентська система правлiння. Був створений двопалатний Конгрес, що
складається з Палати Депутатiв i Сенату, а також незалежний
Верховний Федеральний Суд. На рiвнi штатiв дiяла аналогiчна система. До
1930 року краïною керували рiзнi президенти, що обираються
вiдповiдно до дiючоï конституцiï
Революцiя 1930 року й “Estado Novo”(”Нова
держава”) Так звана “Repъblica Velha”(”Стара
республiка”) проiснувала до 1930 року, коли вперше уряд змiстили в
результатi конфлiкту. Головною метою перемiгшого революцiйного руху,
очолюваного Жетулиу Варгасом, була змiна виборчоï й полiтичноï
системи, у вiдповiдностi, з якого в результатi вiдсутностi сильних
нацiональних партiй до влади приходили президенти, пiдтримуванi
губернаторами провiдних штатiв Сан-Паулу й Минас Жерайс. У свою чергу,
губернатори забезпечували обрання в Конгрес депутатiв, приголосних
проводить полiтиковi центрального уряду. Жетулио Варгас, що керував
краïною протягом 15 наступного рокiв, завоював владу у важке для
краïни час. Краïна вiдчувала на собi наслiдку свiтовоï
економiчноï кризи, у результатi якого рiзко впали цiни на кава.
Усерединi краïну тряс фiнансову кризу, що супроводжувалася протягом
усього десятилiття сутичками мiж войовничими угрупованнями, що
надихаються або iдеями, що прийшли з нацистськоï Нiмеччини й
фашистськоï Iталiï, або комунiстичною iдеологiєю,
завезеноï з Радянського Союзу
Влада й змiни
В 1934 роцi, коли режим Жетулио Варгаса змiцнiв, була прийнята нова
Конституцiя, що розширила право голосу й дозволила голосувати жiнкам.
Наприкiнцi 1937 року, напередоднi президентських виборiв, напружена
полiтична ситуацiя в краïнi й дiï розкольницьких сил змусили
Жетулио Варгаса оголосити надзвичайний стан у краïнi. За цим
оголошенням пiшов розпуск Конгресу, i особливим декретом Варгас надiлив
себе надзвичайними повноваженнями для керiвництва краïною.
Незважаючи на лихолiття, були виробленi деякi важливi полiтичнi рiшення,
наприклад, прийнятi лейбористське законодавство й прогресивна система
соцiального забезпечення, намiчена реформа системи утворення; вжитi
заходи, якi привели до iстотних зрушень в iндустрiалiзацiï
краïни (наприклад, був побудований перший завод у Бразилiï по
виробництву стали (1942 — 1946))
Коли почалася II Свiтова вiйна , уряд Варгаса не могло залишатися
байдужим до почуття симпатiï, що бiльшiсть бразильцiв випробовувало
до союзникiв по антигiтлерiвськiй коалiцiï й, навпаки, ненавистi до
нацистськоï iдеологiï. Пiд тиском народних мас, запеклих
ворожими маневрами нiмецьких кораблiв в узбережжя Бразилiï,
президент був змушений вiдiйти вiд полiтики нейтралiтету. У серпнi 1942
року Варгас оголосив вiйну краïнам Осi. Бразилiя спорядила 25.000
солдат експедицiйного корпуса, що разом з 5-ой Американською
армiєю боровся в Iталiï. Бразилiя була єдиною
латиноамериканською краïною, що вiдправила своïх солдатiв на
вiйну в Європу
