Особливостi модернiзацiйних процесiв у Японiï

Упродовж двох столiть Японiя залишалася закритою для всiх зовнiшнiх
контактiв iз захiдними краïнами. Усi спроби налагодити торгiвлю з
Японiєю рiшуче нею вiдкидалися. Проте в серединi XIX ст. японцi
все-таки поступилися й вiдкрили своï порти для американських i
європейських торгових суден, а також для iноземних iнвестицiй.
Рiшучi реформи в останнiй чвертi XIX ст. (реформи Мейдзi) перетворили
Японiю з феодальноï у високоiндустрiальну й вiйськово потужну
краïну. У краïнi була створена оригiнальна економiчна модель,
у якiй органiчно поєднувалися захiднi економiчнi ринковi елементи
з традицiйними японськими. Вiдносини мiж роботодавцем i працiвником
будувалися на засiдках патерналiзму.
Iмператор Мацу-Хiто. В 1889 р. iмператор подарував краïнi
конституцiю. Пiдданим було дозволено користуватися демократичними волями
у межах, установлених законами. Верхня палата парламенту складалася зi
знатi й осiб, призначених
iмператором, а нижня обиралася. Проте виборчi права були наданi лише 1 %
населення.
Ухваленi парламентом законi могли набути чинностi лише пiсля
затвердження ïх iмператором. Уряд, який складався з цивiльних i
вiйськових чиновникiв, призначався iмператором, i смороду вiдповiдали
тiльки перед ним
На парламентських виборах лiберальнi партiï незмiнно здобували
бiльшiсть мiсць у нижнiй палатi. Щоб розколоти опозицiю й полегшити
впровадження свого курсу, iмператор почав включати представникiв цих
партiй до уряду. Хоч лiберали протестували проти посилення впливу
вiйськових, насправдi смороду на качану XX ст. дедалi ширше спiв
працювали з оточенням iмператора. Японськi лiдери направили мiсiï
по всьому свiту, щоб оволодiти секретом успiху захiдних краïн. До
Японiï запрошувалися американськi й захiдноєвропейськi
спецiалiсти, новi японськi правителi наслiдували захiднi способи
господарювання. Краïна прискорено переозброювалася й з нею змушенi
були рахуватися в Тихоокеанському регiонi. Особлива увага придiлялася
важкiй промисловостi, найперше металургiï, будiвництву вiйськових
кораблiв та залiзниць. Японський флот був перебудований за зразком флоту
Великоï Британiï, а сухопутна армiя — Нiмеччини. Школи
облаштовувалися на зразок нiмецьких та французьких, а банкiвська
праворуч i ведення бiзнесу запозичувалися вамериканцiв.
У культурному життi японцiв реформи проявилися в створеннi на захiдний
манер музеïв i мистецьких академiй, у яких студентiв готували
європейськiй технiцi малюнка, живопису й скульптури. У японське
суспiльство, вiддане нацiональним традицiям, стала проникати захiдна
мода. При цьому залишалося чимало митцiв, як старшого вiку, так i
молодих, якi вже народилися в епоху Мейдзi. Смороду ставили пiд сумнiв
доцiльнiсть переймання захiдного способу життя й продовжували працювати
в рамках традицiйноï японськоï культури.
Японiя активно вивозила капiтал за кордон. Алi було б неправильно
вважати, що японський iмперiалiзм шукав можливостi вивезти капiтал за
кордон тому, що в самiй краïнi вiн був надлишковий. Якраз навпаки
-вiдсталiсть Японiï змушувала ïï вивозити капiтал за
кордон i створювати величезну iмперiю. Коли своï колонiï
створювали Велика Британiя й Францiя, те смороду на тоï годину вже
були iндустрiальними краïнами. Японiя ж була в iншiй ситуацiï
— вона намагалася зменшити розрив з iндустрiальними краïнами
саме через колонiальнi загарбання, оскiльки не мала сировинноï
бази.
До 1900 р. Японiя здiйснила великий стрибок у своєму розвитку.
Вiдтепер iноземна допомога ïй вже була не потрiбна. Щоб завершити
перетворення краïни в сучасну державу, залишалося прийняти
конституцiю й утвердити основнi засади парламентаризму. Разом з тiм
Японiя малий власнi традицiï й створений нею демократичний устрiй
мало нагадував захiднi взiрцi. Японський парламент працював лише три
мiсяцi на рiк i не вiдiгравав значущоï ролi в полiтичному життi
держави. Реальна влада насправдi належала iмператору, його радникам та
вiйсько вим. Останнi малi великий вплив на полiтику й налаштовували
нацiю на зовнiшнi завоювання.
На качану XX ст. у Японiï завершився промисловий переворот. Бiль ша
частина багатств потрапила до рук монополiй (концерни Му-цiï,
Мiцубiсi), що панували в промисловостi й морському транспортi. З
монополiстами були тiсно пов'язанi найвищi державнi й вiйськовi посадовi
особини. Японський капiталiзм мав вiйськово-феодальний характер —
планування фiнансовоï олiгархiï переплiталося з пережитками
феодалiзму й сприяло мiлiтаризацiï економiки краïни та
зростанню ролi армiï.
Темпи економiчного зростання Японiï перевищили аналогiчнi показники
будь-якоï великоï держави. I хоча Краïнi Вранiшнього
Сонця доводилося починати з украй низького, середньовiчного рiвня,
Японiя продемонструвала здатнiсть, завдяки згуртованостi японського
народу, притаманнiй йому дисциплiнi й патрiотизму, максимально ефективно
використовувати досить обмеженi природнi ресурси.
В 1904 р. з модернiзованою Японiєю зiштовхнулася Росiя в ходi
вiйни на Далекому Сходi. У результатi росiйсько-японськоï вiйни
Токiо увiйшло до числа свiтових столиць. Думку новоï великоï
держави вже не можна було iгнорувати. Пiднесення США i Японiï
означав, що Європа вже не може, як ранiше, бути єдиним
центром свiтовоï полiтики.