Благодать що зберiгає й повертає духовне життя. Ïï дiï

КОНТРОЛЬНА РОБОТА Жало ж смертi грiх; а сила грiха — закон ,
— говорить ап. Павло (1Кор. 15:56) . До прийняття благодатi
хрещення, до втiлення в Добродiï нашого Iсуса Христа (Рим. 13:14;
Гал. 3:27) наша природа несе на собi всi наслiдки Адамова грiхопадiння й
власних злочинiв, тому що усi згрiшили й позбавленi слави Божией (Рим.
3:23) . Самотужки через власну праведнiсть фарисея людина не може бути
виправданий перед Богом, тому що хто дотримує всього закону й
згрiшить в одному чому-небудь, той стає винним у всiм (Иак. 2:10)
, обличающая буква закону по своïй природi — смертоносна
(2Кор. 3: 6-7) . Тому людина, що рухається до Бога,
виправдується тiльки через одне — через дiєприкметник
до спокутного подвигу Христову, до зцiленоï людськоï природи
Iсуса. Приемлющие достаток благодатi й дарунок праведностi будуть
царювати в життi за допомогою єдиного Iсуса Христа , —
говорить Священне Писання (Рим. 5:17) . Приймаючи св. Водохрещення людин
виходить iз неминучоï схеми грiх — закон — смерть
(1Кор. 15:56) або грiх — совiсть — смерть для язичникiв
(Рим. 2:15) .
Iсус Христос перемiг грiх , зруйнував смерть , скасував закон (див.
1Кор. 15:56) . Шлях обожения тепер вiдкритий: Я є шлях (грiх) ,
iстина (закон) i життя (смерть) ; нiхто не приходить до Батька, як
тiльки через Мене (Ин. 14:6) . Благодать i iстина вiдбулися через Iсус
Христа (Ин. 1:17) i через Нього ж i подаються (див. мал. 1) .
Термiн благодать у змiстi сили , даруемой понад для святого життя, ми
зустрiчаємо в багатьох мiсцях апостольських послань (2Пет. 1:3;
Рим. 16:20; 1Пет. 5:12; 2Пет. 3:18; 2Тiм. 2:1; 1Кор. 16:23; 2Кор. 16:23;
2Кор. 13:13; Гал. 6:18; Ефес. 6:24 i iн.) . Ап. Павло пише: Господь
сказав менi: досить для тебе благодатi Моєï, тому що сила Моя
вiдбувається в немочi (2 Кор. 13:9) .
Апостоли говорять про себе й братах, як про рятува_ (1Кор. 1:18) , що
тiльки перебувають у шляху й надiï (Рим. 8:24) . Господь
Своïми енергiями очищає вiрних, щоб бiльше принесли плода
(Ин. 15:2) . I порятунок соделивается через взаємне сприяння
благодатi Духа Святого й вiльноï волi людини: хто перебуває в
Менi, i Я в ньому, той приносить багато плода; тому що без Мене не
можете робити нiчого (Ин. 15:5) . Про це ж говорить i ап. Петро: вiд
Божественноï сили Його дароване нам все потребное для життя й
благочестя (2 Пет. 1:3) — з одного боку, але й християни повиннi
додавати до сему все старання (2 Пет. 1:5) . Ап. Павло змiщає
акцент на благодать Добродiï Iсуса Христа, вiд якоï залежить
усе в нашiм життi: зi страхом i трепетом робiть свiй порятунок, тому що
Бог робить у вас i бажання й дiя по Своєму благоволiнню (Филип.
2:12,13) .
Досвiд подвижникiв свiдчить про те, що всьому доброму, що є в нас,
ми зобов'язанi благодатi Божией i тiльки: Душа повинна разом iз блаж.
ап. Павлом волати велегласно, уголос ангелiв i человеков: не я, але
благодать Божия, що iз мною . I апостоли, i пророки, i мученики, i
iєрархи, i преподобнi, i праведнi — усi висповiдали таку
благодать Святого Духа ; якщо вiн (християнин) не носить у серце
переконання, що благодать Божия, за вiру подавана, є милiсть
Божия…, якщо не з тiєю метою подвизается вiн, щоб одержати
благодать Божию… те марне вiн утруждает i измождает себе , —
говорить преп. Симеон Новий Богослов. Благодать, що дiє в людинi
незмiнно приносить багато плодiв: благодать Божия не тiльки подає
знання, що личить робити, але ще вдихає в нас любов, так зможемо
виконати те, що пiзнаємо , — говорить орос Карфагенского
собору (III в.) . Плiд же духу: любов, радiсть, мир, довготерпiння,
доброта, милосердя, вiра, лагiднiсть, помiрнiсть. (Гал. 5: 22-23) ;
плiд, що зрощується багатьма скорбями (Деян. 14:22) i зусиллями
(Мф. 11:12) .
Дух Святий дiє в Церквi через Апостолiв i ïхнiх
спадкоємцiв i виливає в таïнствах. Пастирi, що
вiддiлилися вiд Церкви, втрачають благодать (Гал. 5:4) i вже не можуть
дати ïï за прикладом апостолiв: Бог же миру, воздвигший з
мертвих Пастиря овець великого Кровию завiту вiчного, Добродiï
нашого Iсуса (Христа) , так усовершит вас у всякiй добрiй справi, до
виконання волi Його, роблячи у вас благоугодное Йому чрез Iсуса Христа
(Евр. 13: 20-21; см. 1Фес. 5:23; Рим. 15:13) .
Iстотнi властивостi щироï Церкви Христовоï. Святiсть Церква
— є образ Пресвятий Трiйцi й представляє собою
таємницю сутнiсноï єдностi при ипостасном розходженнi:
вона складається з безлiчi окремих особистостей-iпостасей,
скрiплених єднiстю вiри й таïнств. По слову ап. Павла одне
тiло й один дух… один Господь, одна вiра, одне хрещення, один Бог
i Батько всiх, Котрий над всiма, i через всiх, i в усiх нас (Еф. 4: 4-6)
.
Як Пресвята Трiйця перебуває в єдностi божественноï
природи, так i iдеал Церкви — перебування вiрних у любовi й
природнiй єдностi, у єдиному Богочеловеческом органiзмi. Цю
думку розвиває архiмандрит Iларiон (Троицкий) : Люди, що вступили
в Церкву й возлюбившие один одного, подiбнi трьом Особам Пресвятий
Трiйцi, яких Ïхня любов з'єднує в єдину Iстоту.
Церква як би единосущие багатьох осiб, створюване ïхньою загальною
любов'ю друг до друга .
Тому т.зв. iстотнi властивостi ставляться до всього церковного тiла,
втрачаючи ïхнє церковне суспiльство втрачає свою
природну повноту, а отже й право називатися Церквою, i деградує
всекту.
Iстотнi властивостi Церкви викладенi в Символi вiри й характеризують
Церква як єдину, святу, соборну й апостольську . Єднiсть
Церкви коштує в прямого зв'язку з єднiстю Божиим (див. вище)
, вона неподiльна й проста усерединi себе й одинична стосовно iнших
спiвтовариств — це дзеркало Божие, розбите при грiхопадiннi (Рим.
15:12; 1Кор. 15: 21-22) i збирається знову в новому Адамi (Рим.
12: 4-5; 1Кор. 12: 12-13) . Т. о. осколки-iпостасi, вiдмовляючись вiд
одноособового володiння своєю природою, уливаються в одне тiло й
один дух (Еф. 4:4) . Для чого ми роздираємо й розриваємо
члени Христови, повстаємо проти власного тiла, i до такого
доходимо божевiлля, що навiть забуваємо, що ми один одному члени ,
— пише св. Климент Римський
Пiд соборнiстю Церкви розумiється ïï гранична повнота.
Грецький аналог соборностi — кафоличность, по прямому перекладi це
слово позначає вищий ступiнь всеосяжностi, цiлiсностi, повноти .
Таке визначення повнiстю вiдповiдає словам ап. Павла, що зводить
Церкву на невиречену висоту: Батько поставив Христа вище всякого
начальства й влади, i сили й усякого iм'я, iменованого не тiльки в цьому
столiттi, але й у майбутньому, i все скорив пiд ноги Його, i поставив
Його над усе, главою Церкви, що є тiло Його, повнота Наполняющего
все у всiм (Еф. 1: 21-23) .
По визначенню митр. Макария, Церква соборна по просторi, часу й
пристрою, тому що вона безупинно за всiх часiв вiд пiдстави (Мф. 16:18)
i дотепер перебуває по всьому всесвiтi, вiд кiнцiв землi до кiнцiв
ïï (Кирило Iєрусалимський) , мiстячи в собi всiх коли-
або й де-небудь жили православно вiруючих людей, у незалежностi вiд
нацiональних, язикових або соцiальних бар'єрiв. Церковна повнота
поширюється й на ïï навчання: Кафолическая Церква не
може погрiшати або помилятися, i вирiкати неправда замiсть iстини, тому
що Св. Дух…, охороняє ïï вiд усякоï омани
(Посл. Патр. Вост. -Кафол. Церкви про правосл. вiру (1723 р.) , чл. 12)
Брунькуванню гностичних сект в II у св. Ириней Лионский протиставляв
твердий переказ вiд Апостолiв , що дає нам бачити, що у всiх та
сама вiра (V, 20,2) . У єдинiй Церквi одне й теж навчання, один
пристрiй, один шлях порятунку (V, 20,2) . За словами св. Иринея, тiльки
Церква надiйна (як) рай у цьому свiтi (V, 20,2) . I тiльки вiд
ïï можна безпечно вкушати знання з негордовитим розумом (V,
20,2) . Тому не повинне шукати в iнших iстини, що легко одержати вiд
Церкви, тому що Апостоли, як багатiй у скарбницю, цiлком поклали в
неï все, що ставиться до iстини, так що всякий бажаючий берет з
ïï питие життя (III, 4,1) .
Апостольство Церкви полягає в тiм, що вона заснована апостолами,
зберiгає вiрнiсть ïхньому навчанню, має безперервне
спадкоємство вiд них i продовжує ïхнє служiння на
землi. Ап. Павло говорить про те, що Церква створена на пiдставi
апостолiв i пророкiв (Еф. 2:20) . Вся Церква є суспiльство
мiсiонерiв, покликаних до проповiдi Христа словом i справою, i вона
покликана на це Самим Господом: Iдiть, навчите всi народи, хрестячи
ïх в iм'я Батька й Сина й Святого Духа (Мф. 28:19) .
Вiдповiдаючи новоявленим засновникам i винахiдникам… мiнливого
навчання (III, 4,3) своï часи, якi набагато пiзнiше
єпископiв, якоï Апостоли довiрили Церкви (V, 20,1) , св.
Ириней указує на вiдсутнiсть у них спадкоємства церковного
вiд Апостолiв, здоровоï й недокiрливого життя й неспотвореного й
неушкодженого навчання (IV, 26, 3-5) . Саме по собi спадкоємство
вiд Апостолiв i разом зi спадкоємством єпископства по
благоволiнню Батька дає вiдоме дарування iстини (IV, 26,2) .
Спадкоємство безупинно простежується аж до Самого
Добродiï i ми можемо перелiчити єпископiв, поставлених
апостолами в церквах, i спадкоємцiв ïх до нас, якi нiчого не
вчили й не знали такого, що цi (єретики) марять (III, 3,1) . I
проповiдь апостолiв, возвещаемая у свiтi через ïхнiх
спадкоємцiв, незмiнна, завжди та ж i про тiм же, i хто не згодний
з ними, того… противиться своєму власному порятунку (III,
1,2) .
Святiсть Церкви — одне з головних основних церковних властивостей.
Саме святiсть є сiль землi (Мф. 5:13) i свiтло миру (Мф. 5:14) i
освячення всесвiту — головне призначення кафолической Церкви.
Незамутнене джерело, що завжди очищає й животворящий церковне
тiло, є
Сам Iсус Христос нарiжний камiнь, на Якому весь будинок, складаючись
струнко, зростає у святий храм у Господi (Еф. 2: 20-21) i
Дух Святоï з Його благодатними дарунками, повiдомлюваними в
таïнствах i в iнших священнодiйствах церковних .
Тому що всi ми одним Духом хрестилися в одне тiло…, i всi
напоєнi одним Духом , — говорить апостол (1Кор. 12:13) .
Святiсть Церкви обумовлена не тiльки ïï корiннями, але й
плодами: усяке дерево добре приносить i плоди добрi (Мф. 7:17) . У
Церквi за всiх часiв були святий i непорочнi (Кiл. 1:22) , апостоли
називають всiх вiрних святими , показуючи, що святiсть не недосяжна
вершина, а норма християнського життя: плiд ваш є святiсть, а
кiнець — життя вiчна (Рим. 6:22) . Про це ж ми чуємо й пiд
час литургического дiйства перед раздоянием Св. Дарункiв: Свята Святим !
Бiльшiсть членiв Церкви — люди недосконалi й не позбавленi грiха,
у цьому змiстi про християн говориться, що вони перебувають in patria et
in via — у батькiвщинi й у шляху, тобто й усерединi Церкви й на
шляху до неï i вона судить ïх, призиває до покаяння й
веде на шлях рятiвних заповiдей; а тому… вони залишаються й
зiзнаються членами Кафолической Церкви (Посл. Патр. Вост. -Кафол. Церкви
про правосл. вiру (1723 р.) , чл. 11) . Це не порушує ïï
чистоти, тому що по навчанню Рятiвника Вiн прийшов не до здорового i
праведникам , але до хворим i грiшним (Мф. 9: 13-14) , тому що сила Моя
вiдбувається в немочi (2Кор. 12:9) . Рятiвник Сам говорить про те,
що неминуче в Його Церквi будуть раби добрi й худi (Мф. 18:23) , дiви
мудрi i юродивi (Мф. 25:1) , i в поле разом iз пшеницею ростуть плевели,
а невiд витягає й добру рибу й негiдну. Нераскаянние грiшники
вiдтинаються вiд Церкви або видимою дiєю церковноï влади або
невидимою дiєю суду Божия . Кафолическая Церква непогрiшна й у
своєму навчаннi, тому що Дух учить Церкву, тому що Вiн є той
щирий Утiшник, Якого Христос посилає вiд Батька для того, щоб
учити iстинi й проганяти морок вiд розуму вiрних (Посл. Патр. Вост. -
Кафол. Церкви про правосл. вiру (1723 р.) , чл. 12) .
Церква — сховище неушкодженого знання, стовп i твердження iстини
(1Тiм. 3:15) , за словами ап. Павла, Христос возлюбил Церква й зрадив
Себе за неï…, щоб представити ïï Собi славною
Церквою, не имеющею плями, або пороку, або чого-небудь подiбного, але
щоб вона була свята й непорочна (Еф. 5:27) .
Поняття про таïнства, дiйснiсть i дiєвiсть таïнств.
Таïнство миропомазания: установлення, видима сторона, невидима
сторона
Таïнством у православному богослов'ï називається
священнодiйство, що пiд видимим образом повiдомляє душу вiруючу
невидиму благодать Божию, будучи встановлено Господом нашим, через Який
усякий з вiруючих одержує Божию благодать .
Грецьке слово mysterion (таïнство, таємниця) походить вiд
дiєслова myo, що означає покривати, приховувати . Свв.
батьки використовували його для позначення всього християнського життя,
таємничоï дiï Духа Божия на душу людини або ж подiй з
життя Добродiï. У рiзний час говориться про рiзне число таïнств-
священнодiйств, наприклад Дионисий Ареопагит до таïнств
зараховує й постриг у чернецтво, i поховання
У цей час у Православнiй Церквi прийнято йменувати таïнствами
Водохрещення, Миропомазание, Евхаристию, Покаяння, Священство, Шлюб i
Елеосвящение. Вчення про сiм таïнств прийшло iз захiдноï
схоластики (бiльше цього числа Таïнств у Церквi не маємо.
Число Таïнств понад сiм вигадано нерозумними єретиками (Посл.
Патр. Вост. -Кафол. Церкви про правосл. вiру (1723 р.) , чл. 15) ) .
Схiдна святоотеческая думка не цiкавилася числом таïнств i не
ставила перед собою завдання пiдрахувати ïх . Те ж можна сказати й
про число Всесвiтнiх соборiв — Вiзантiйська традицiя нараховувала
9 Всесвiтнiх соборiв, останнiй — в 1351р. у Константинополi був
присвячений фаворскому свiтла. Головна вiдмiтна риса таïнств
— богоустановленность i незмiннiсть сутi за всiх часiв iснування
Церкви
Таïнства дiйсно повiдомляють вiруючу благодать Божию, це не тiльки
знаки Божественних обетований, або позначення лояльностi Церкви, не
тiльки алегорiя або зовнiшнiй обряд. Т. к. людина має душевно-
тiлесну природу, те й таïнства складаються з видимоï сторони
— властиво сукупностi слiв, дiй, уживаного речовини — i
невидимоï — дiï благодатi, що духовно перетворить i
вiдроджує людини. Для здiйснення таïнства необхiдне
покликання Св. Духа, законно рукоположенний священнослужитель i
вiдповiдне таïнство предмети