Виникнення iудаïзму
Iудаïзм - це не просто релiгiя єврейського народу, а звiд
законiв, що регламентує не тiльки релiгiйнi, етичнi й iдеологiчну,
але й практично всi сторони життя прихильникiв цього навчання. Властиво
iудаïзм є Законом з погляду iудеïв. В iудаïзмi
визначенi 613 мицвот (248 велiнь i 365 заборон), якi описують аспекти
життя iудея, якось: прийом ïжi, гiгiєна , вiдносини в
сiм'ï й iн. З них видiляються сiм правил, обов'язкових для
виконання всiма людьми (i євреями, i гоями ) :
- заборона iдолопоклонства,
- заборона Богохульства,
- заборона кровопролиття,
- заборона злодiйства,
- заборона розпусти,
- заборона жорстокостi стосовно тварин,
- велiння справедливостi в судi й рiвностi людини перед законом
Згiдно Торi , за добро й зло людинi вiддається в цьому життi. В епоху Другого храму (1 столiття н. е.) поширюється вiра у воздаяние й у майбутнiм життi. У той же час з'являється стосовно до цих правил новий специфiчний елемент — радiсть мицви — внутрiшнє задоволення вiд виконання заповiдей. Хоча мицви не ставлять метою задоволення виконуючих ïх, щира радiсть i святiсть можуть бути досягнутi тiльки завдяки ïхньому виконанню
Серед цих правил є, наприклад, приписання, що стосуються
землеробства: забороняється засiвати поле рiзнорiдними насiннями,
зривати плоди дерева в першi три роки плодоносiння, обробляти землю
протягом бiльш нiж шести рокiв пiдряд; iншi приписання стосуються
вiдновлення iсторичноï справедливостi : раз в 50 рокiв вiдпускати
рабiв на волю й повертати землю ïï первiсному власниковi
Виникнення iудаïзму
Виникнення iудаïзму було революцiйним кроком у розвитку культури
людства, тому що вiн був першою монотеïстичною релiгiєю
Передумовами появи iудаïзму була так звана Вiра патрiархiв .
Єврейська теологiя вважає Авраама родоначальником
новоï вiри
Пiсля внутрiшньополiтичноï стабiлiзацiï на початку 20 столiття
до н. е., що дозволила Єгиптовi вiдновити контроль над ерец-
Исраель (територiєю сучасного Iзраïлю) , на якiй поряд з
кочовим, iснувало також осiле землеробське населення; у другiй половинi
18 столiття до н. е. Гиксоси , захопивши Сирiю i ерец-Исраель,
проникнули в Єгипет i близько 1720 року до н. е. установили
контроль над бiльшою його частиною. Саме ця епоха вiдбита, на думку
сучасних iсторикiв, у бiблiйних сказаннях про патрiархiв —
прабатьках єврейського народу
Вiдповiдно до Бiблiï, батько Авраама Терах проживав зi своïм
сiмейством за рiкою Євфрат i поклонявся iншим богам. Бог повелiв
Авраамовi (уперше пiсля вигнання Адама Бог звертається до
людини) iти в Ханаан , обiцяючи зробити його потомство великим
народом, якому буде вiддана земля вiд рiки Єгипетськоï до
рiки Євфрат. Через якийсь час Бог скрiплює ця обiцянка
укладанням договору — завiту. Авраам, Исаак i Иаков (син i
онук Авраама) уважаються за єврейською традицiєю
патрiархами .
Вiдповiдно до Бiблiï, коли Авраам зi своïм оточенням покинули
долину Євфрату, щось змiнилося в ïхньому духовному життi. I
почалося формування новоï системи релiгiйних подань. Iм'я Иакова
було змiнено на теофорное Исраель , символiзуючи початок нового
духовного життя
Змiстовна сторона релiгiйних подань епохи патрiархiв може бути
вiдновлена лише загалом. Релiгiя патрiархiв ґрунтується на
iдеï, що глава клану вправi обирати будь-яке iм'я, що
подобається йому, для бога своïх батькiв, з яким вiн
установлює особливий особистий зв'язок, свого роду сполучник або
завiт. Унiкальноï в цiй вiрi була iдея особливоï близькостi
мiж богом i людиною (або групою людей) i вимога виконувати всi заповiдi
цього бога. Деякi библеисти визначають сутнiсть релiгiï патрiархiв
як генотеизм , тому що з бiблiйних джерел видно, що патрiархи
допускали (нехай пiдспудно) iснування рiзних божественних найменувань.
Ця вiра, не будучи звичайним полiтеïзмом, була початком того шляху,
що завершився безкомпромiсним монотеïзмом Мойсея, що проголосило
Яхве єдиним Богом вселеноï . Результат i релiгiйна революцiя
Мойсея
Iудейська iсторiографiя зв'язує результат з Єгипту, де
iзраïльтяни були рабами у фараона, мандри по пустелi й перетворення
iзраïльських племен у єдинi нацiï з особистiстю
законодавця й вождя Мойсея .
Як вождь i пророка Мойсей з'являється перед нами посланником Бога,
що з'явився йому в полум'ï тернового куща (неопалимоï купини )
в Синайськоï пустелi, де Мойсей, пiсля втечi з Єгипту, пас
череда свого тестя. У текстах сказань про Мойсея Бог iменується
вже не Богом предкiв або Богом Всемогутнiм, а новим iм'ям — Яхве
. Сорок рокiв водив Мойсей свiй народ по пустелi, ведучи його в землю
Обiтовану, але самому йому так i не призначено було вступити внее.
Бiблiя оповiдає, що пiсля скитаний по пустелi iзраïльтяни
дiйшли до гори Синай , i там був укладений завiт мiж Богом i народом.
(Уже не богоизбранний Авраам, а цiлий богоизбранний народ) .
Кульмiнацiєю цiєï подiï була передача скрижалей
з висiченими 10-ю заповiдями (декалогами) :
- Iснування Бога Яхве,
- Заборона на: iнших богiв, виготовлення й поклонiння iдолам,
- Не вимовляй iм'я Бога всуе,
- Дотримуй Суботи,
- Шануй батька й матiр,
- Не вбивай,
- Не прелюбодействуй,
- Не кради,
- Не лжесвiдчи,
- Не заздри ближньому свiй
В самаритян перша заповiдь не вважається за таку, а десятою заповiддю вони вважають наявне в ïх Пятикнижии приписання оприлюднити Десять Заповiдей на священнiй для них горi Гризим .
Сутнiсть завiту виражається в словах: А ви будете в мене царством
священикiв i народом святим . Вiдповiдно до завiту iзраïльтяни
приймають на себе обов'язок дотримувати законiв, переданi ïм
Мойсеєм вiд iменi Бога
Епоха Першого храму
Перший крок у напрямку централiзацiï культу Бога Iзраïлю був
зроблений царем Давидом , що, перенесучи в царську столицю,
Єрусалим, Ковчег завiту , установив тим самим зв'язок мiж нацiонально-
полiтичною єднiстю, що формується, iзраïльських племен
i ïхньою релiгiйною єднiстю. Назва епосi дав Перший храм ,
побудований Соломоном (965 — 928 року до н. е.) .
Iєрусалимський храм був державним святилищем, що втримується
на засоби царськоï скарбницi, а члени жрецькоï колегiï
Храму були державними чиновниками, що призначалися царем. Цар не тiльки
контролював функцiонування Храму, але й ухвалював рiшення щодо питань
чисто культового характеру. Можливiсть втручання в сферу богослужiння
коренилася в iдеï богоизбранности пануючи, що перетворювало його у
священну персону. Пiднесення Iєрусалимського храму й перетворення
його в офiцiйне святилище пiдiрвало престиж мiсцевих святилищ i сприяло
централiзацiï релiгiйноï влади
Пятикнижие (Тора)
У християнствi Письмова Тора ( Пятикнижие ) називається Старим
завiтом, що зайвий раз доводить походження християнства з iудаïзму.
Тора складається з п'яти частин — книг: Буття, Результат,
Левiт, Числа й Второзаконие. Створення Тори було тривалим процесом.
Пятикнижие початок створюватися в епоху Першого храму. Цей добуток
є результатом об'єднання трьох паралельних древнiх
iсторичних праць, наслiдком чого є широке коло освiтлених подiй i
жанрова неоднорiднiсть тексту Тори: у нiй представленi елементи мiфу,
чарiвноï казки , саги, легенди, новели. Пятикнижие проголошено
законом, що регулює все життя iудейського суспiльства в 621 роцi
до н. е., хоча окремi його частини датуються 13 столiттям до н. е.
Заслуговують на увагу й книги раннiх пророкiв , якi являють собою
однократну редакцiю великого матерiалу, що включає як фольклорнi,
так i письмовi джерела. Редактор (або редактори) групує матерiал
вiдповiдно до трьох перiодiв iсторiï Iзраïлю: завоювання
краïни, епоха Суддiв i епоха монархiï. Книги раннiх пророкiв
були оформленi мiж 622 i 650 роками до н. е.
Епоха Другого храму
Епоха одержала свою назву на честь вiдновленого в 516 роцi до н. е.
ранiше зруйнованого Першого храму. Переломним етапом у цей перiод було
прибуття в краïну новоï групи вавилонських вигнанцiв (458 рiк
до н. е.) . Перський цар Артаксеркс уповноважив езру оголосити
закони Тори цивiльним законодавством Iудеï й надiлив його правом
призначати суддiв, що вершили правосуддя на пiдставi єврейського
релiгiйного закону. Iдея вiдправлення цивiльного судочинства на основi
релiгiйного закону не раз використовувалася згодом: наприклад,
Шариатский суд в iсламських краïнах. У цей час формується
особливий стан переписувачiв — софрим - закони, що тлумачила,
вiри й школи, що засновувала, для ïхнього вивчення. Дiяльнiсть
цього стану заклала основу тлумачення бiблiйних законiв, що одержав
пiзнiше назву Усний Закон .
Ухудшившееся в другому столiттi до н. е. положення династiï
Селевкидов (еллiнська держава) , що платили контрибуцiю римлянам,
викликало жорсткiсть у ïхнiй колонiальнiй полiтицi, у тому числi, i
у вiдношеннi Iудеï. Вiдповiдною реакцiєю стала активiзацiя
нацiонально-визвольноï боротьби, кульмiнацiєю якоï стало
повстання Маккавеев (167 — 164 р. г. до н. е.) , що завершилося
перемогою й вигнанням еллiнiв з Єрусалима в 164 р. до н. е. Храм,
наречений в 167 г до н. е. святилищем Зевса Олiмпiйського був повернутий
иудаистской церкви й очищений вiд приналежностей грецького (язичеського)
культу. На вiдзначення цiєï подiï було встановлено
восьмиденне свято освячення — Ханукка.
Звiльнившись вiд грецького ярма Iудея мiстить сполучник з Римом,
сподiваючись домогтися таким шляхом повноï полiтичноï
самостiйностi. Однак, згодом римляне поступово встановлюють контроль над
Иудеей, не зустрiнутий спочатку неприязно народними масами через крайню
жорстокiсть Iрода I (розум. в 4 р. до н. е.) . Жорстокiсть цього
правителя ввiйшла навiть у бiблiйнi сказання ( побиття дитин ) i
зв'язується з iм'ям Iсуса Христа . Першi серйознi зiткнення
iудеïв з римською владою ставляться вчасно намiсництва Понтiя
Пiлата (36 — 26 н. е.) i поступово переростає в Iудейську
вiйну I (66 — 73 н. е.) . У ходi цiєï вiйни в 70 р. н.
е. був знову зруйнований Iєрусалимський Храм, що означало кiнець
епохи Другого Храму
У цей час крiм канонiзованого Письмового Закону - Тори —
розвивається так званий Усний Закон , заснований на
багатовiковiй традицiï тлумачення Священного Писання
Поступово, трактування Тори вiд священникового стану переходить до
мудрецiв , що происходили iз всiляких шарiв єврейського
суспiльства, як у самому Iзраïлевi, так i вдиаспоре.
Найважливiшим i найбiльш своєрiдним явищем громадського-суспiльного-релiгiйно-
суспiльного життя епохи Другого Храму була синагога (молельний
будинок) , що не тiльки зiграла вирiшальну роль в iудаïзмi, але й
послужила зразком органiзацiï культу в християнствi й iсламi.
Синагога стала релiгiйним i суспiльним центром життя
єврейськоï громади як в Iзраïлевi, так i в краïнах
розселення. Виникнення синагоги є радикальним переворотом у життi
єврейства й унiкальним нововведенням в iсторiï релiгiï:
на вiдмiну вiд Храму, богослужiння в нiй не велося священиками й
левiтами i культ жертвоприносини повнiстю був вiдсутнiй. Iз
цiєï причини синагога могла iснувати в будь-яких умовах i в
самих незначнi по числу вiруючих громадах, будучи одночасно молитовнею,
мiсцем вивчення Тори й центром громадського життя. Мiсце священикiв
зайняли законоучители-раввини. У рамках синагоги виробилися новi форми
богослужiння, не обтяженi складним i дорогим ритуалом
Замiна жертвоприносини молитвою й дотриманням численних мицвот
, ритуализирующим все життя iудея, аж до самих прозаïчних
ïï проявiв, дозволила iудаïзму пережити руйнування свого
центрального святилища (руйнування Другого Храму) . До цього перiоду
ставиться зародження християнства — вiдгалуження iудейськоï
релiгiï, що носить iнтернацiональний характер. В 313 р. н. е. при
iмператорi Костянтинi християнство одержало статус державноï
релiгiï Римськоï iмперiï
Перiод римсько-вiзантiйського й арабського панування
Нацiональнi й державно-нацiональнi Церкви минулого допускали релiгiйний
плюралiзм — наявнiсть iнших нацiональних религий. Християнська
церква як церква исповедующей монотеïстичну iнтернацiональну
релiгiю не бажало миритися з наявнiстю iнших религий i, ставши
державноï, жорстоко переслiдувала ïх тим або iншому способу.
Не в останню чергу це виявилося вiдносно Християнськоï церкви до
Iудаïзму й iудеïв. У вiзантiйськiй iмперiï iмператор
Юстинiан , заборонив, як це неодноразово робили й до нього,
будiвництво нових синагог, примушував євреïв до переходу в
християнство, але крiм того, заборонив обговорення в синагогах Усного
Закону, святкування свята Песах , якщо вiн випадав на дату, що
передує православному Великодню , повелiв читати в синагогах
Бiблiю на грецькому мовi замiсть iвриту. Все це знаходило висвiтлення в
iудейськiй релiгiйнiй лiрицi 5 — 6 столiть
Перiод римсько-вiзантiйського панування в Iзраïлевi (70 —
638) закiнчився завоюванням Палестини арабами . У часи арабського
панування (638 — 1099) в iудаïзмi видiляється
сектантський рух, що одержала назва секти караïмiв . Караïми
вiдкидають, у вiдмiнностi вiд прихильникiв традицiйноï релiгiï
— раббанитов , чий або авторитет у питаннях тлумачення
Бiблiï. Вони вважають, що завданням кожного iудея є збагнення
Бiблiï тiльки власним розумiнням i велiнням совiстi. Основоположник
цього релiгiйного навчання Анан бен Давид говорив: Намагайтеся самi
осягнути навчання й не покладайтеся на мою думку .
Середнi столiття
В 12 — 13 столiттях у рядi єврейських громад Нiмеччини
з'явилися невеликi групи, якi називалися сучасниками хасидим —
благочестивi . У ïхньому середовищi виникло особливе релiгiйно-
моральне навчання. Була видана Книга благочестивих , що була найбiльш
популярним викладом iдей хасидизму . Хасиди вважали, що беззавiтна
любов до бога повинна стати плавильним горном, у якому всi природнi
здатностi людини зливаються воєдино. На думку хасидiв, у законах
Тори укладено лише те деяке, що кожна людина може осягти своïм
розумом. Вiд себе ж вони вимагали виконання трансцендентного небесного
Закону , що коштує над законами Тори
Протягом 13 столiття в середовище iудейських дiаспор Iспанiï й
Францiï проникають новi вiяння. Одним з таких нововведень стало
мiстичне навчання, що швидко поширюється, — каббала .
Каббала являла собою продовження й розвиток древнiх мiстичних навчань,
що iснували в єврействi. Виходячи з положення, що людина може
споглядати Бога шляхом мiстичного єднання з Ним, каббала надавала
особливого значення змiсту iмен Бога й ангелiв i намагалася знайти ключ
до таємниць буття й божественних заповiдей, зокрема шляхом
iнтерпретацiï числового значення слiв i букв Бiблiï
Галаха Галаха мiстить слiди дуже раннiх, досинайских норм, що зустрiчаються в багатьох мiсцях Тори
Основнi перiоди розвитку Галахи:
Раннiй перiод . Тора була оголошена Письмовим Законом мiж серединою 5
i початком 4 столiття до н. е. Основоположником усного тлумачення
приписань Тори вважається езра виходячи з Бiблiйних оповiдань
про його дiяльнiсть. Про хiд розвитку Г. того часу (до епохи Хасмонеев
- сiм'ï священикiв, надалi — династiï царiв. Глава
цiєï сiм'ï пiдняв в 167 роцi до н. е. народне повстання,
що привело до створення незалежного Iудейського царства) мало вiдомо.
Iмовiрно, бiльшу роль у цьому процесi грав Великий Собор. Його
представникам приписується одержання Закону вiд пророкiв i
вручення його наступним законоучителям, а також введення самих понять
Галаха i Аггада i встановлення ряду релiгiйних звичаïв Сильний
поштовх розвитку Галахи був даний у перiод згаданих у Талмудi п'яти пар
законоучителей-дуумвiрiв
- Перiод таннаев (близько 1 — 220 рокiв н. е.) . Рання Галаха в цей перiод викристалiзовується в ряд переданих усно постанов, що прийняли форму мишнайот - коротких нормативних формулювань окремих законiв. Для дiяльностi таннаев характернi впорядкування й класифiкацiя що накопились галахического матерiалу. У цей перiод з'являється мишна - найдавнiша частина Талмуда ; збори усного закону, що включає мидраш (загальну назву збiрникiв равиннистических тлумачень Бiблiï) , Галаху й Аггаду. В основi мишни лежать збори ‘ халахот, що мають рiзнi джерела й тривалу iсторiю
- Короткий словник Гиксоси - у перекладi з давньоєгипетського владики далеких краïн . У першiй половинi 2 тисячорiччя до н. е. Г. поширили своє володiння в Єгиптi й фактично контролювали весь нижнiй Єгипет. Ïхня влада простиралися також на Ханаан i Сирiю аж до рiки Євфрат. Цей народ першими вжив бойовi колiсницi
- Мицва - велiння , наказ . Приписання й заборони виудаизме.
- Гой - кожноï неєврей
- Ханаан - древня назва територiï Палестини, Сирiï й Фiнiкiï
- Генотеизм - релiгiйний напрямок пiдтримуючу iдею родових богiв
- Скрижалi - кам'янi плити, на яких були висiченi Десять Заповiдей
- Ханукка - религ. свято освячення, установлений на честь перемоги повстання Маккавеев i вiдновлення в служiння боговi Яхве в Iєрусалимському Храмi в 164 г до н. е.
ЗМIСТ
- Введення
- Виникнення iудаïзму
- Результат i релiгiйна революцiя Мойсея
- Епоха Першого храму
- Пятикнижие (Тора)
- Епоха Другого храму
- Перiод римсько-вiзантiйського й арабського панування
- Середнi столiття
- Галаха
- Короткий словник
