Франсуа-Мари Аруэ Вальтер (Вольтер)

Народився вiн у Парижi, його, предки були буржуа. Дiд його був купцем,
торгував сукном, а батько його одержав юридичне утворення й купив посаду
нотарiуса (посада переходила в спадщину). Незабаром вiн женився на дочцi
суддiвського чиновника. Франсуа-Мари був другим сином у сiм'ï, його
старший брат одержав дуже строго релiгiйне католицьке утворення, що не
подобалося його батьковi й вiн вiддав молодшого сина в школу батькiв
єзуïтiв, коледж святого Людовика.
В 10 рокiв Франсуа-Мари вчився iз задоволенням, його вважали обдарованою
людиною. Батьки єзуïти тут турбувалися про те, щоб у розумах
ïхнього вихованцiв зрiла вiра в силу церкви, у силу дворянства, що
ж гойдається виконання релiгiйних догм, те тут абати зменшували
свiй запал, тому вiльнодумство маленького Аруэ сходило з йому з рук,
адже вiн мав чудову логiку мислення, тонким i гнучким розумом пристрастю
до спор. На нього сильно вплинула зустрiч iз Нiною де Ланкло, що була
знаменита своєю красою й розумом
Незабаром Вольтер покинув коледж i батько вирiшив вiддати його вивчати
судову латинь i зробити з нього юриста. Серед французьких просвiтителiв
вiн стає помiтним i впливовим i в iсторiю свiтовоï культури
вiн увiйшов пiд iм'ям Вольтера. Тонка гострота, витончений вiрш або
випадкове судження про людей, речi приправлене нескромним каламбуром
сприймалася як вишукане блюдо на кликаному обiдi. Його суспiльство
любили, але своєю дотепнiстю вiн наживає безлiч ворогiв.
Залишене Вальтером лiтературне спадщини величезно, вiн був провiдним
драматургом свого часу. Вольтер починав як поет i драматург, потiм як
iсторик, але прославився й залишився в нашiй пам'ятi вiн як фiлософ. В
53 року був вибраний у французьку академiю, а трохи ранiше Людовик
призначив його придворним iсторiографом Крiм своïх романiв, таких
як Простодушний, Кандид , Орлеанская дiва, вiн написав ще й серiю
полiтичних брошур, у яких заперечував проти обскурантизму намагаючись
захистити безневиннi жертви беззаконня й релiгiйного фанатизму. Ïм
створюються й такi роботи, як Досвiд вдач, Фiлософський словник, за цi
своï твори його проклинали церква й вище свiтло. У повiстях
Вольтера вiдбилися iсторичнi подiï волновавшие всю Європу.
Основнi проблеми, якi займали Вольтера — це спiввiдношення добра й
зла у свiтi, ïхнього впливу на людську долю
Вольтер переконаний, що життя людини являє собою зчеплення дрiбних
випадкiв, що часом рiзко мiняють життя, що затоптують у бруд або
пiдносять на недоступнi вершини. Вольтер як i iншi просвiтителi не
стiльки творив, скiльки руйнував, вивертаючи все на виворiт. Вiн говорив
про абсурдностi звичних iстин, звичаïв, що життя рухливе, не
передбачувана, ïй далекi стабiльнiсть, визначенiсть, спокiй. Добро
й зло в життi протиборствує. Кожна сила тягне у свою сторону.
Ïхня гармонiя мнима, рiвновага не стiйко. Вольтер судить людське
буття, виходячи не iз церковних правил, а з погляду розуму й здорового
глузду, нiчого не приймаючи на вiру й пiддаючи всi критичному аналiзу
Вольтер написав фiлософську схiдну притчу. Головному героєвi або
притчi, на перших парах довiрлив i простодушному доводитися випробувати
чимало несподiванок i потрясiнь. Вiн пiзнає зраду дружини,
мiнливiсть володарiв, поспiшнiсть судових вирокiв, заздрiсть придворних,
вага рабства й багато чого iншого, хоча Задико незмiнно
намагається вiрити, що не так вуж важко бути щасливим, але його
погляд на життя робиться всi пессимистичней. Його розбудовує,
навiть не достаток зла в життi, а те, що це зло непередбачене,
зненацька.
ЩоЗустрiлася Задику Иезрад затверджує Випадковостi в життi не
iснують, усе в цьому життi випробування або покарання, або нагорода, або
предизвестие. Повiсть Задика й доля закiнчується благополучно, як
i покладено в схiдних казках. Вольтер не дивлячись на свiй похилий вiк,
незадовго до смертi виступив на засiданнi французькоï
академiï, i запропонував ученим колегам створити словник
французькоï мови й на себе взяв I тiм А. В 1778р. навеснi Вольтер
умер, але в нашiй пам'ятi вiн залишиться як великий письменник i фiлософ