Особливостi жанру поеми А. Ахматовiй Реквiєм

А. А. Ахматова затвора в дуже складний час, час катастроф i соцiальних
Потрясiнь, революцiй i вiйн. Поетам у Росiï в ту бурхливу епоху,
коли люди
Забували, що таке воля, часто доводилося вибирати мiж вiльним
Творчiстю й життям
Але, незважаючи на всi цi обставини, поети як i ранiше продовжували
Творити чудеса: створювалися чудеснi рядки й строфи. Джерелом
Натхнення для Ахматовоï стали Батькiвщина, Росiя, зганьблена, але
вiд цього
Ставшая ще ближче й рiднiше. Ганна Ахматова не змогла виïхати в
емiграцiю, так
Як вона знала, що тiльки в Росiï може вона творити, що саме в
Росiï
Потрiбна ïï поезiя:
Не з тими я, хто кинув землю
На розтерзання ворогам
Ïхнiх грубих лестощiв я не внемлю,
Ïм пiсень я своïх не дам.
Але давайте згадаємо початок шляху поетеси. Ïï першi
вiршi
З'явилися в Росiï в 1911 роцi в журналiАполлон, а вже в
наступному роцi
Вийшов i поетичний збiрникВечiр. Майже вiдразу ж Ахматова була
Поставлена критиками в ряд самих бiльших росiйських поетiв. Увесь свiт
ранньоï, а
Багато в чому й пiзньоï лiрики Ахматовоï був пов'язаний з А.
Блоком. Муза Блоку
Виявилася повiнчана з музою Ахматовоï. Герой блоковской поезiï
був самим
Значним i характернимчоловiчим героєм епохи, тодi як
героïня поезiï
Ахматовiй була представницеюжiночоï поезiï. Саме вiд
образiв Блоку
Багато в чому йде герой ахматовской лiрики. Ахматова у своïх вiршах
є в
Нескiнченнiй розмаïтостi жiночих доль: коханки й дружини, удови й
матерi,
ЩоЗмiнювала й оставляемой. Ахматова показала в мистецтвi складну iсторiю
Жiночого характеру передовоï епохи, його джерел, ламання, нового
становлення
От чому в 1921 роцi, у драматичну пору свого й загального життя,
Ахматова
Зумiла написати вражаючим духом вiдновлення рядка:Усе розкрадено,
вiддано, продано,
Чорноï смертi миготiло крило,
Всi голодноï тоскою згризено -
Отчого ж нам стало свiтле? Так що у вiдомому змiстi Ахматова була й
революцiйним поетом
Але вона завжди залишалася й поетом традицiйним, що поставив себе пiд
Прапори росiйськоï класики, насамперед, Пушкiна. Освоєння
пушкiнського миру
Тривало все життя
Є центр, що як би зводить до себе увесь iнший свiт поезiï,
Виявляється основним нервом, iдеєю й принципом. Це любов
Стихiя жiночоï душi неминуче повинна була початися з такоï
заяви себе
У любовi. В одному зi своïх вiршiв Ахматова називала
любовп'ятим
Порою року. Почуття, саме по собi гостр i надзвичайне, одержує
Додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженнi -
Зльоту або падiння, першоï зустрiчi або розриву, що вiдбувся,
смертельноï
Небезпеки або смертельноï туги, тому Ахматова так тяжiє до
лiричного
Новелi з несподiваним, часто примхливо-примхливим кiнцем психологiчного
Сюжету й до необичностям лiричноï балади, моторошнуватоï й
таємничоï
(Мiсто сгинул,Новорiчна балада ). Звичайно ïï
вiршi — початок драми, або
Тiльки ïï кульмiнацiя, або ще частiше фiнал i закiнчення. I
тут вона
Опиралася на багатий досвiд росiянцi вже не тiльки поезiï, але й
прози:
Слава тобi, безвихiдний бiль,
Умер учора сiроокий король
…А за вiкном шелестять тополi:
Немає на землi твого короля.
Вiршi Ахматовоï несуть особливу стихiю любовi-жалостi:
Про нi, я не тебе любила,
Палила сладостним вогнем,
Так поясни, яка сила
У сумному iменi твоєму.
Мир поезiï Ахматовiй — мир трагедiйний. Мотиви лиха,
трагедiï звучать в
Вiршах Наклеп, Остання, Через 23 року i iнших
У роки репресiй, найтяжких випробувань, коли ïï чоловiка
розстрiляють, а син
Виявиться у в'язницi, творчiсть стане єдиним порятунком,
останньоï
Волею. Муза не покинула поета, i вона написала великий
Реквiєм.
Таким чином, у творчостi Ахматовоï вiдбивалося саме життя;
творчiсть
Було ïï життям