Герой роману у вiршах А. С. Пушкiна Євгенiй Онєгiн

Блискучий столичний аристократ, останнiй нащадок знатного дворянського роду й тому спадкоємець всiх своïх рiдних (один з них — старий дядюшка, у чиє село вiдправляється Євгенiй Онєгiн на самому початку роману), воно веде життя дозвiльних, безтурботних, незалежних, повну вишуканих насолод i рiзноманiтних зачарувань. Забав i розкошi дитя, вiн задовольняється домашнiм утворенням i не обтяжує себе службою (у реальному життi це було практично неможливо). Але Е. О. не просто молодий джиґун, вiн — петербурзький дендi, що створює довкола нього ореол винятковостi й загадковостi. Як культурно-психологiчний феномен, дендизм вiдрiзняється насамперед естетизмом життєвого стилю, культом витонченостi, краси, витонченого смаку у всьому — вiд одягу, вiд вроди нiгтiв до блиску розуму.
Вiн припускає також культ власноï iндивiдуальностi — з'єднання неповторноï оригiнальностi, безпристрасноï байдужостi, марнославства, зведеного в принцип,- i не менш принциповоï незалежностi у всiм (А. Тархов).
Безсумнiвна внутрiшня опозицiйнiсть такого типу поводження (не домагатися нiчого, берегти свою незалежнiсть, не шукати мiсця — все це називається при деспотичному режимi бути в опозицiï,- роз'ясняв саме у зв'язку з Е. О. А. И.Герцен) нерiдко приймала полiтичне фарбування, приводила до вiльнодумства, захопленню визвольними iдеями
Прикладом може служити суспiльство золотоï молодi Зелена лампа (ïï членом був Пушкiн ), що перебував у сферi уваги декабристського Сполучника Благоденства. Не випадковий опис времяпрепровождения петербурзького чепуруна у вiршованому збiрнику ламписта Я. Толстого Мiй дозвiльний час (1821) стало одним з iмпульсiв зображення дня Е. О. у першому роздiлi
Байдужiсть до чинiв i службовоï кар'єри, культ ледарства, витонченоï насолоди й особистоï незалежностi, нарештi, полiтичне вiльнодумство утворять внутрiшньо єдиний комплекс, характерний для поколiння 1820-х рр. i вiдбитий в образi Е. ПРО.
Зрозумiло, про вiльнодумство героя, про його причетнiсть до околодекабристскому кола говорити можна було лише натяками. Але цi натяки багатозначнi й красномовнi. Критичне вiдношення Е. О. до вищого свiтла й сусiдiв-помiщикiв, добровiльне сiльське отшельничество (свого роду внутрiшня емiграцiя), полегшення участи крiпакiв (цiлком декабристський за духом жест), читання Адама Смита, що було в ходi в декабристiв, зображення Байрона й Наполеона — володарiв дум поколiння — у сiльському кабiнетi Е. ПРО.
Довгi бесiди й суперечки з Ленским на самi гострi й животрепетнi теми сучасностi, нарештi, пряме зiставлення Е. О. з вiльнодумцем, фiлософ^- дендi Чаадаєвим, згадування про знайомство героя з лихим гусаром, декабристом Каверiним, оповiдання про його дружбу з героєм- автором, опальним поетом, i готовнiсть Е. О. супроводжувати йому у втечi за кордон — все це свiдчить про щирий масштаб особистостi Е. О., про його приналежностi до героïв часу, що гостро ощется своє iсторичне призначення й суспiльну невостребованностъ, що болiсно решали проблему вибору життєвi шляхи
Швидкiсть такого роду натякiв — одна з головних особливостей оповiдання в Євгенiï Онєгiнi. Ïï художнiй ефект — у тiм, що повсякденний-побутовий вигляд i поводження героя розкриваються тут докладно й докладно, а про його внутрiшнiй свiт, його почуттях, переживаннях, поглядах говориться як би мимохiдь i мимохiть. Ефект цей можливий тому, що живаючи, невимушена бесiда автора iз читачем, що iмiтує дружню балаканину, припускає, що й автор, i герой, i читач — це своï люди, що розумiють один одного сполуслова.
Тiєï ж мети служать явнi й схованi зiставлення Е. О. з героями європейськоï й росiйськоï лiтератури: Фаустом, Чайяьд-Гарольдам, Адольфом Б. Констана, Мельмотом Блукачем Ч.-Р. Метьюрина, грибоедовским Чацким, нарештi, з пушкiнськими Алеко й Бранцем. Цi численнi аналогiï допомагають усвiдомити духовно- моральний вигляд героя, зрозумiти мотиви його вчинкiв, змiст переживань i поглядiв, вони як би договорюють те, що недоговорено автором. Такий спосiб зображення дозволяє Пушкiну вiдмовитися вiд цiкавостi дiï, зовнiшньоï iнтриги й зробити головною пружиною розвитку сюжету драматичнi протирiччя в характерi Е. ПРО. Уже в першому роздiлi, щодо самостiйною й передiсторiєю, що служить, героя, Е. О., учора ще безтурботний джиґун i франт, генiй у мистецтвi любовi, переживає болiсну й гостру духовну кризу, причини й наслiдки якого складнi й рiзноманiтнi. Це й пересиченiсть вседенними насолодами, блискучими перемогами; це охолодження почуттiв, болiснi спогади й каяття совiстi; це й посилення опозицiйностi, передчуття конфлiкту iз владою й вiдчуження вiд суспiльства (очiкування прийдешньоï злостi слiпоï Фортуни й людей, готовнiсть до емiграцiï). Нарештi, похмурiсть i озлобленiсть Е. О., що опанувала ïм нудьга, його байдужiсть до життя й презирство до людей, подiбнiсть iз байроновским Чайльд-Гароль будинок — все вказує на те, що душу Е. О. у владi демонiзму — нещадного-тверезого вiдношення до життя, приправленого отрутою сумнiву в безумовностi вищих духовно-моральних цiнностей i суспiльних iдеалiв. Тим самим цивiльнi потенцiï героя поставленi пiд питання
В сiльських главах (II-VI) демонiзм Євгенiя Онєгiна проявляється усе бiльш чiтко й зрештою приводить його до катастрофи. Герой проходить тут ряд випробувань (вiдносини iз суспiльством, дружба, любов), жодного з яких вiн не витримує. Глибоко нехтуючи сусiдiв-помiщикiв, невiгласiв i крiпосникiв, Е. О. проте страшиться ïхнього суду й приймає виклик Ленского на двобiй. Всiм серцем юнака люблячи, вiн — хоча й мимоволi — убиває на дуелi свого єдиного друга. Вiдразу оцiнивши щиросердечну чистоту, абсолютну природнiсть, щирiсть Тетяни, настiльки несхожоï зi свiтськими красунями, розгадавши незвичайнiсть ïï натури й вiдчувши свою внутрiшню спорiдненiсть iз нею, Е. О., уважаючи себе iнвалiдом у любовi й ворогом Гимена, своєю холодною проповiддю заподiює ïй нестерпнi страждання, тiльки- но не погубили героïню. (На жаль, Тетяна в'яне, блiдне, гасне й мовчить!)
Недарма в символiчно-вiщому снi Тетяни Е. О. представляється ïй не просто прямим убивцею, але й проводирем зграï пекельних примар, тобто демонiчним героєм
З iншого боку, новi для Е. О. сiльськi враження, дотик до миру росiйських народностей i старовини, зустрiч iз росiянцi душою Тетяною — натурою цiльна, рiшуча й жагучий, дружба зi своïм антиподом — поетом-романтиком, мрiйником-ентузiастом Ленским, готовим без роздуму пожертвувати життям у власне iм'я переконань i пiднесених iдеалiв,- подго-таачивают духовне вiдновлення героя
Потрясiння, викликане мимовiльним убивством Ленского, вiдкриває Е. О. небезпека й гибельность демонiчного iндивiдуалiзму, приводить його до новоï кризи, необхiдностi знову змiнити життя. Покинувши мiсця, де закривавлена тiнь йому була щодня, Євгенiй Онєгiн вiдправляється в мандрiвку по Росiï. I не тiльки для того, щоб забутися в дорозi: життя без мети, без праць стає для нього нестерпноï
Маршрут Е. О. не випадковий. Його тягнуть мiсця, пов'язанi з героïчними сторiнками росiянцi iсторiï: Нижнiй Новгород — вiтчизна Минина, волзькi простори, овiянi легендами про Разiна й Пугачова, житло вiльностi Кавказ, нарештi, брега Тавриди — мiсце посилання Мiцкевича й Пушкiна. Йому необхiдно своïми очами побачити, яке сучасний стан Росiï, є чи в нiй джерела й можливостi осмисленоï, iсторично значимоï дiяльностi. Пiдсумки довгих мандрiвок Е. О. безрадiснi (туга, туга!..). Героïчний перiод росiйськоï iсторiï, здається
Йому, залишився в минулому. У сучасностi всюди трiумфує меркантильний дух, дрiбнi, незначнi iнтереси. Тепер лише сфера приватного життя може виявитися для нього рятiвноï. У такому щиросердечному станi вертається Е. О. у Петербург, де й вiдбувається його нова зустрiч iз Тетяною, що вже чудово перетворила, що стала княгинею й придворною дамою — законодавицею зал.
Суперечливий i фiнал роману. З одного боку, що спалахнула в душi героя пристрасть знаменує собою можливiсть i навiть початок його духовно- морального вiдновлення. З iншого боку — безнадiйна любов до Тетяни приводить його на край загибелi. I без того на мерця схожий, Е. О. вислухує сувору й убивчу для нього одповiдь Тетян-княгинi, а потiм треба раптове явище чоловiка-генерала, що настiльки нагадує явище статуï Командора в Кам'яному дст.
Однак Пушкiну важлива саме принципова можливiсть морального вiдродження Е. О., тому що справжнiм героєм роману є не вiн, а якийсь сверхгерой — сучасна людина взагалi. Iз цього погляду Ленский, Е, О. i герой-автор, що вже зжив демонiчний комплекс i як би синтезуючоï риси Е. О. i Ленского, являють собою рiзнi гранi цього єдиного сверхгероя, закономiрнi етапи його еволюцiï
Художнє дослiдження суперечливоï свiдомостi сучасноï людини, його напружено-конфлiктних вiдносин iз суспiльством i процесу його духовних шукань, уперше почате Пушкiним в Євгенiï Онєгiнi, багато в чому визначило магiстральну лiнiю розвитку росiйськоï лiтератури XIX в. i породило целую галерею персонажiв, що генетично сходять до Е. О., — вiд лермонтовского Печорина до героïв Ф. М.Достоєвського й Л. Н.Толстого Перша поява Е. О. на театральнiй сценi вiдбулося 24 квiтня 1846 р., коли в Олександрiйському театрi було показано драматичне подання, складене Г. В. Кугушевим для В. А.Каратигина, що играли головна роль. В iнсценiвцi пушкiнськi рядки були доповненi претензiйними вiршами й сюжетними винаходами. Одержавши листа Тетяни, Е. О. читав i недвозначно коментував його Ленскому. Ольга була перейменована в Надiю; Зарец-кий виявлявся давнiм другом сiм'ï Ларiних. Виник новий персонаж — князь Дольский, майбутнiй чоловiк Тетяни,- ïхнiй шлюб був обумовлений розчаруванням у своïх юних мрiях (з рапорту цензора). Драма починалася сценою листа Тетяни, за яким iшли побачення з Е. О., потiм — дуель, петербурзький бал, зустрiч Е. О. з Тетяною i ïï одповiдь
Надалi театральна життя пушкiнського героя була зв'язана головним чином з оперою П. И.Чайковського Євгенiй Онєгiн (1879), що став самим популярним добутком росiйськоï музичноï драматургiï. Концепцiя опери спонукала П. И.Чайковського зм'якшити, а мiсцями — зняти в характерi Е. О. пушкiнськi iронiчнi фарби й, по вираженню критикiв, пiдновити героя на тургеневский лад, скасувавши в мовленнях i манерi ознаки його епохи, що породила. Музика виявляє внутрiшнiй мир Е. О.: резонерствуючи, вiн щиро доброзичливий, ремствуючи на байдужiсть, правдивий. Онегинские мелодiï-пози виконанi стриманого, привiтного достоïнства. Коли ж у душi його дозволяється зима, саме музика возвещает про перелом у розвитку образа — народженнi любовi: Чайковський уводить у музичну характеристику Е. О. ранiше належала Тетянi тему любовних надiй