Герой роману у вiршах А. С. Пушкiна Євгенiй Онєгiн

Блискучий столичний аристократ, останнiй нащадок знатного дворянського
роду й тому спадкоємець всiх своïх рiдних (один з них —
старий дядюшка, у чиє село вiдправляється Євгенiй
Онєгiн на самому початку роману), воно веде життя дозвiльних,
безтурботних, незалежних, повну вишуканих насолод i рiзноманiтних
зачарувань. Забав i розкошi дитя, вiн задовольняється домашнiм
утворенням i не обтяжує себе службою (у реальному життi це було
практично неможливо). Але Е. О. не просто молодий джиґун, вiн
— петербурзький дендi, що створює довкола нього ореол
винятковостi й загадковостi. Як культурно-психологiчний феномен, дендизм
вiдрiзняється насамперед естетизмом життєвого стилю, культом
витонченостi, краси, витонченого смаку у всьому — вiд одягу, вiд
вроди нiгтiв до блиску розуму.
Вiн припускає також культ власноï iндивiдуальностi —
з'єднання неповторноï оригiнальностi, безпристрасноï
байдужостi, марнославства, зведеного в принцип,- i не менш
принциповоï незалежностi у всiм (А. Тархов).
Безсумнiвна внутрiшня опозицiйнiсть такого типу поводження (не
домагатися нiчого, берегти свою незалежнiсть, не шукати мiсця —
все це називається при деспотичному режимi бути в опозицiï,-
роз'ясняв саме у зв'язку з Е. О. А. И.Герцен) нерiдко приймала полiтичне
фарбування, приводила до вiльнодумства, захопленню визвольними iдеями
Прикладом може служити суспiльство золотоï молодi Зелена лампа
(ïï членом був Пушкiн ), що перебував у сферi уваги
декабристського Сполучника Благоденства. Не випадковий опис
времяпрепровождения петербурзького чепуруна у вiршованому збiрнику
ламписта Я. Толстого Мiй дозвiльний час (1821) стало одним з iмпульсiв
зображення дня Е. О. у першому роздiлi
Байдужiсть до чинiв i службовоï кар'єри, культ ледарства,
витонченоï насолоди й особистоï незалежностi, нарештi,
полiтичне вiльнодумство утворять внутрiшньо єдиний комплекс,
характерний для поколiння 1820-х рр. i вiдбитий в образi Е. ПРО.
Зрозумiло, про вiльнодумство героя, про його причетнiсть до
околодекабристскому кола говорити можна було лише натяками. Але цi
натяки багатозначнi й красномовнi. Критичне вiдношення Е. О. до вищого
свiтла й сусiдiв-помiщикiв, добровiльне сiльське отшельничество (свого
роду внутрiшня емiграцiя), полегшення участи крiпакiв (цiлком
декабристський за духом жест), читання Адама Смита, що було в ходi в
декабристiв, зображення Байрона й Наполеона — володарiв дум
поколiння — у сiльському кабiнетi Е. ПРО.
Довгi бесiди й суперечки з Ленским на самi гострi й животрепетнi теми
сучасностi, нарештi, пряме зiставлення Е. О. з вiльнодумцем, фiлософ^-
дендi Чаадаєвим, згадування про знайомство героя з лихим гусаром,
декабристом Каверiним, оповiдання про його дружбу з героєм-
автором, опальним поетом, i готовнiсть Е. О. супроводжувати йому у втечi
за кордон — все це свiдчить про щирий масштаб особистостi Е. О.,
про його приналежностi до героïв часу, що гостро ощется своє
iсторичне призначення й суспiльну невостребованностъ, що болiсно решали
проблему вибору життєвi шляхи
Швидкiсть такого роду натякiв — одна з головних особливостей
оповiдання в Євгенiï Онєгiнi. Ïï художнiй
ефект — у тiм, що повсякденний-побутовий вигляд i поводження героя
розкриваються тут докладно й докладно, а про його внутрiшнiй свiт, його
почуттях, переживаннях, поглядах говориться як би мимохiдь i мимохiть.
Ефект цей можливий тому, що живаючи, невимушена бесiда автора iз
читачем, що iмiтує дружню балаканину, припускає, що й автор,
i герой, i читач — це своï люди, що розумiють один одного
сполуслова.
Тiєï ж мети служать явнi й схованi зiставлення Е. О. з
героями європейськоï й росiйськоï лiтератури: Фаустом,
Чайяьд-Гарольдам, Адольфом Б. Констана, Мельмотом Блукачем Ч.-Р.
Метьюрина, грибоедовским Чацким, нарештi, з пушкiнськими Алеко й
Бранцем. Цi численнi аналогiï допомагають усвiдомити духовно-
моральний вигляд героя, зрозумiти мотиви його вчинкiв, змiст переживань
i поглядiв, вони як би договорюють те, що недоговорено автором. Такий
спосiб зображення дозволяє Пушкiну вiдмовитися вiд цiкавостi
дiï, зовнiшньоï iнтриги й зробити головною пружиною розвитку
сюжету драматичнi протирiччя в характерi Е. ПРО. Уже в першому роздiлi,
щодо самостiйною й передiсторiєю, що служить, героя, Е. О., учора
ще безтурботний джиґун i франт, генiй у мистецтвi любовi,
переживає болiсну й гостру духовну кризу, причини й наслiдки якого
складнi й рiзноманiтнi. Це й пересиченiсть вседенними насолодами,
блискучими перемогами; це охолодження почуттiв, болiснi спогади й каяття
совiстi; це й посилення опозицiйностi, передчуття конфлiкту iз владою й
вiдчуження вiд суспiльства (очiкування прийдешньоï злостi
слiпоï Фортуни й людей, готовнiсть до емiграцiï). Нарештi,
похмурiсть i озлобленiсть Е. О., що опанувала ïм нудьга, його
байдужiсть до життя й презирство до людей, подiбнiсть iз байроновским
Чайльд-Гароль будинок — все вказує на те, що душу Е. О. у
владi демонiзму — нещадного-тверезого вiдношення до життя,
приправленого отрутою сумнiву в безумовностi вищих духовно-моральних
цiнностей i суспiльних iдеалiв. Тим самим цивiльнi потенцiï героя
поставленi пiд питання
В сiльських главах (II-VI) демонiзм Євгенiя Онєгiна
проявляється усе бiльш чiтко й зрештою приводить його до
катастрофи. Герой проходить тут ряд випробувань (вiдносини iз
суспiльством, дружба, любов), жодного з яких вiн не витримує.
Глибоко нехтуючи сусiдiв-помiщикiв, невiгласiв i крiпосникiв, Е. О.
проте страшиться ïхнього суду й приймає виклик Ленского на
двобiй. Всiм серцем юнака люблячи, вiн — хоча й мимоволi —
убиває на дуелi свого єдиного друга. Вiдразу оцiнивши
щиросердечну чистоту, абсолютну природнiсть, щирiсть Тетяни, настiльки
несхожоï зi свiтськими красунями, розгадавши незвичайнiсть
ïï натури й вiдчувши свою внутрiшню спорiдненiсть iз нею, Е.
О., уважаючи себе iнвалiдом у любовi й ворогом Гимена, своєю
холодною проповiддю заподiює ïй нестерпнi страждання, тiльки-
но не погубили героïню. (На жаль, Тетяна в'яне, блiдне, гасне й
мовчить!)
Недарма в символiчно-вiщому снi Тетяни Е. О. представляється
ïй не просто прямим убивцею, але й проводирем зграï пекельних
примар, тобто демонiчним героєм
З iншого боку, новi для Е. О. сiльськi враження, дотик до миру
росiйських народностей i старовини, зустрiч iз росiянцi душою Тетяною
— натурою цiльна, рiшуча й жагучий, дружба зi своïм антиподом
— поетом-романтиком, мрiйником-ентузiастом Ленским, готовим без
роздуму пожертвувати життям у власне iм'я переконань i пiднесених iдеалiв,-
подго-таачивают духовне вiдновлення героя
Потрясiння, викликане мимовiльним убивством Ленского, вiдкриває Е.
О. небезпека й гибельность демонiчного iндивiдуалiзму, приводить його до
новоï кризи, необхiдностi знову змiнити життя. Покинувши мiсця, де
закривавлена тiнь йому була щодня, Євгенiй Онєгiн
вiдправляється в мандрiвку по Росiï. I не тiльки для того,
щоб забутися в дорозi: життя без мети, без праць стає для нього
нестерпноï
Маршрут Е. О. не випадковий. Його тягнуть мiсця, пов'язанi з
героïчними сторiнками росiянцi iсторiï: Нижнiй Новгород
— вiтчизна Минина, волзькi простори, овiянi легендами про Разiна й
Пугачова, житло вiльностi Кавказ, нарештi, брега Тавриди — мiсце
посилання Мiцкевича й Пушкiна. Йому необхiдно своïми очами
побачити, яке сучасний стан Росiï, є чи в нiй джерела й
можливостi осмисленоï, iсторично значимоï дiяльностi. Пiдсумки
довгих мандрiвок Е. О. безрадiснi (туга, туга!..). Героïчний перiод
росiйськоï iсторiï, здається
Йому, залишився в минулому. У сучасностi всюди трiумфує
меркантильний дух, дрiбнi, незначнi iнтереси. Тепер лише сфера
приватного життя може виявитися для нього рятiвноï. У такому
щиросердечному станi вертається Е. О. у Петербург, де й
вiдбувається його нова зустрiч iз Тетяною, що вже чудово
перетворила, що стала княгинею й придворною дамою — законодавицею
зал.
Суперечливий i фiнал роману. З одного боку, що спалахнула в душi героя
пристрасть знаменує собою можливiсть i навiть початок його духовно-
морального вiдновлення. З iншого боку — безнадiйна любов до Тетяни
приводить його на край загибелi. I без того на мерця схожий, Е. О.
вислухує сувору й убивчу для нього одповiдь Тетян-княгинi, а потiм
треба раптове явище чоловiка-генерала, що настiльки нагадує явище
статуï Командора в Кам'яному дст.
Однак Пушкiну важлива саме принципова можливiсть морального вiдродження
Е. О., тому що справжнiм героєм роману є не вiн, а якийсь
сверхгерой — сучасна людина взагалi. Iз цього погляду Ленский, Е,
О. i герой-автор, що вже зжив демонiчний комплекс i як би
синтезуючоï риси Е. О. i Ленского, являють собою рiзнi гранi цього
єдиного сверхгероя, закономiрнi етапи його еволюцiï
Художнє дослiдження суперечливоï свiдомостi сучасноï
людини, його напружено-конфлiктних вiдносин iз суспiльством i процесу
його духовних шукань, уперше почате Пушкiним в Євгенiï
Онєгiнi, багато в чому визначило магiстральну лiнiю розвитку
росiйськоï лiтератури XIX в. i породило целую галерею персонажiв,
що генетично сходять до Е. О., — вiд лермонтовского Печорина до
героïв Ф. М.Достоєвського й Л. Н.Толстого Перша поява Е. О.
на театральнiй сценi вiдбулося 24 квiтня 1846 р., коли в
Олександрiйському театрi було показано драматичне подання, складене Г.
В. Кугушевим для В. А.Каратигина, що играли головна роль. В iнсценiвцi
пушкiнськi рядки були доповненi претензiйними вiршами й сюжетними
винаходами. Одержавши листа Тетяни, Е. О. читав i недвозначно коментував
його Ленскому. Ольга була перейменована в Надiю; Зарец-кий виявлявся
давнiм другом сiм'ï Ларiних. Виник новий персонаж — князь
Дольский, майбутнiй чоловiк Тетяни,- ïхнiй шлюб був обумовлений
розчаруванням у своïх юних мрiях (з рапорту цензора). Драма
починалася сценою листа Тетяни, за яким iшли побачення з Е. О., потiм
— дуель, петербурзький бал, зустрiч Е. О. з Тетяною i ïï
одповiдь
Надалi театральна життя пушкiнського героя була зв'язана головним чином
з оперою П. И.Чайковського Євгенiй Онєгiн (1879), що став
самим популярним добутком росiйськоï музичноï
драматургiï. Концепцiя опери спонукала П. И.Чайковського зм'якшити,
а мiсцями — зняти в характерi Е. О. пушкiнськi iронiчнi фарби й,
по вираженню критикiв, пiдновити героя на тургеневский лад, скасувавши в
мовленнях i манерi ознаки його епохи, що породила. Музика виявляє
внутрiшнiй мир Е. О.: резонерствуючи, вiн щиро доброзичливий, ремствуючи
на байдужiсть, правдивий. Онегинские мелодiï-пози виконанi
стриманого, привiтного достоïнства. Коли ж у душi його
дозволяється зима, саме музика возвещает про перелом у розвитку
образа — народженнi любовi: Чайковський уводить у музичну
характеристику Е. О. ранiше належала Тетянi тему любовних надiй