Герой роману Стендаля Червоне й чорне

(1830). Пiдзаголовок роману — Хронiка XIX столiття. Реальнi
прототипи — Антуан Бертi й Адриен Лафарг. Бертi — син
сiльського коваля, вихованець священика, учитель у сiм'ï буржуа
Мишу в мiстечку Бранг, поблизу Гренобля. Г-жа Мишу, коханка Бертi,
розбудувала його шлюб з юною дiвчиною, пiсля чого той спробував
застрелити ïï й себе в церквi пiд час богослужiння. Обоє
залишилися живi, але Бертi судили й, присудивши до смертi, стратили
(1827).
Лафарг — червонодеревець, що вбив коханку з ревнощiв, раскаявшийся
й просивший собi страти (1829). Образ Жюльена Сореля героя, що робить
карний злочин на ґрунтi любовноï пристрастi й одночасний
злочин проти релiгiï (оскiльки замах на вбивство вiдбулося в
церквi), раскаявшегося й страченого — використаний Стендалем для
аналiзу шляхiв суспiльного розвитку. Лiтературний тип Ж. С. характерний
для французькоï лiтератури XIX в. — парубок з низiв, що
робить кар'єру, опираючись тiльки на своï особистi якостi,
герой виховного роману на тему втрати iлюзiй.
Типологически Жюльен Сорель родинний образам романтичних героïв
— вищим особистостям, у гординi що нехтує навколишнiй свiт.
Загальних лiтературних корiнь можна спостерiгати в образi iндивiдуалiста
з Сповiдi Ж.-Ж. Руссо (1770), що оголосив тонко почуває й здатну
до самоаналiзу особистiсть (шляхетну душу) винятковою особистiстю
(1′homme different).
В образi Ж. С. Стендаль осмислив досвiд рацiоналiстичноï
фiлософiï XVII-XVIII вв., показавши, що мiсце в суспiльствi
добувається цiною моральних втрат. З одного боку, Жюльен Сорель
прямiй спадкоємець iдей Освiти й Великий французской
революцiï, трьох ключових фiгур початку буржуазного столiття
— Тартюфа, Наполеона й Руссо; з iншого боку — екстраполяцiя
моральних метань романтикiв — його талант, iндивiдуальна енергiя,
iнтелект спрямованi на досягнення суспiльного становища
У центрi образа Ж. С.- iдея вiдчуженостi, протистояння проти всiх з
кiнцевим висновком про свою абсолютну несумiснiсть iз будь-яким способом
життя. Це незвичайний злочинець, що щодня робить злочину для твердження
себе як особистостi, вiдстоюючи природне право на рiвнiсть, утворення,
любов, що вирiшується на вбивство з метою виправдати себе в очах
улюбленоï жiнки, усомнившейся в його чесностi й вiдданостi,
кар'єрист, що керується iдеєю своєï
вибраностi. Психологiчна драма його душi й життя — постiйнi
коливання мiж шляхетною чутливою натурою й макiавеллiзмом його
витонченого iнтелекту, мiж диявольською логiкою й доброю, гуманною
натурою
Феномен особистостi Жюльен Сорель емансипованоï не тiльки вiд
вiкових суспiльних пiдвалин i релiгiйних догматiв, але й вiд усяких
принципiв, кастов або класових, виявляє процес зародження
iндивiдуалiстичноï етики з ïï егоïзмом i
егоцентризмом, з ïï зневагою засобами в досягненнi поставлених
цiлей. Ж. С. не вдається вбити свою шляхетну душу до кiнця, вiн
намагається жити, керуючись внутрiшнiм боргом i законами честi,
наприкiнцi своєï одиссеи придя до висновку про помилковiсть
iдеï затвердити шляхетнiсть духу шляхом кар'єри в
суспiльствi, до висновку про те, що земне пекло ужаснее смертi. Вiн
вiдрiкається вiд прагнення встати над всiма в iм'я невтримного
почуття любовi як єдиного змiсту iснування
Образ Ж. С. вплинув на подальше осмислення проблеми винятковоï
особистостi у лiтературi й у фiлософiï. Вiдразу пiсля виходу роману
критика назвала Ж. С. чудовиськом, угадавши в ньому тип майбутнього
плебея з утворенням. Ж. С. став класичним родоначальником всiх самотнiх
завойовникiв миру, що терплять крах: Мартiн Иден Дж. Лондона, Клайд
Гриффите Т. Драйзера. У Ницше є примiтнi посилання на пошуки в
автора Ж. С. вiдсутнiх рис фiлософа нового типу, що заявив про
верховенство в вищоï особистостi якоïсь волi до влади. Однак
Ж. С. послужив i прототипом героïв, що переживають катарсис i
покаяння. У росiйськiй лiтературi його спадкоємець —
Розкольникiв Ф. М.Достоєвського. За словами Нiколо Кьяромонте
(Парадокси iсторiï, 1973), Стендаль учить нас аж нiяк не
егоцентризму, що вiн проголошував своïм кредо. Вiн учить нас давати
нещадну оцiнку оманам, у яких виннi нашi почуття, i всяким небилицям,
якими повний навколишнiй нас мир.