Iдея патрiотичного оптимiзму та життєлюбства у творчостi Олени Телiги

Олена Телiга (Шовгенева у дiвоцтвi) яскрава постать у розвитку
Украïни як у мистецькому, так i в iсторичному контекстi. Це
насамперед людина-патрiот, бо свiдомо обирає шлях боротьби за
незалежнiсть рiдноï землi. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 рр.
у Краковi (Польща), вона очолювала лiтературно-мистецьке товариство
Зарево i пiд керiвництвом Олега Ольжича працювала у Проводi ОУН
(Органiзацiï украïнських нацiоналiстiв), з цього моменту
ïï дiяльнiсть i творчiсть стали невiд'ємними складовими
боротьби свiдомих украïнцiв за державництво Украïни.

• I те, що мрiєю було роками,
• Все обернеться в дiйснiсть i можливiсть…
• Заметемо вогнем любовi межi,
• Перейдемо убрiд бурхливi води,
• Щоб взяти повно все, що нам належить,
• I злитись знову зi своïм народом.
• Олена Телiга. Поворот

Пiсля Лесi Украïнки Олена Телiга найвизначнiша жiноча постать в украïнськiй лiтературi, ïï поетичнi твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимiзмом, вона прагне активного, наповненого високими устремлiннями життя. Поезiï сповненi протесту проти буденностi, проти збайдужiлого ставлення до суспiльних процесiв. Поетичнi погляди й свiтогляд Телiги формувалися завдяки дружнiй спiвпрацi з вiсникiвцями (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу Вiсник, що його редагував критик i публiцист Д. Донцов), серед них були Ольжич , Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та iншi. Загалом же творчiсть Олени Телiги вiдносять до так званоï Празькоï школи (групування поетiв-емiгрантiв мiжвоєнного двадцятилiття). Особливостi ïï поезiï вишуканiсть у тематицi, настроях, що поєднуються з народною простотою свiтосприймання; вiдбиття украïнськоï духовностi, волi до життя, правди, краси; звернення до iсторичних тем i мотивiв.
Лiричний герой поетеси неординарна особистiсть, яка має мету в
життi й прагне ïï досягти, а це можливо тiльки тодi, на думку
поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрiшня самодисциплiна.
Для Олени Телiги, як i для багатьох ïï однодумцiв, провiдною
iдеєю i в поезiï, i в громадськiй дiяльностi була iдея
державностi Украïни. Цьому було присвячене ïï життя. Так,
у вiршi Пломiнний день, що належить до громадянськоï лiрики, поетка
декларує своє життєве кредо служити рiднiй
краïнi. Душа ïï сповнена енергiï жити i боротися
заради Вiтчизни до кiнця життя: Хай несуть мене бурхливi води Вiд пориву
до самого чину!. Авторка переконана, що там, де є патрiоти, там
немає байдужих: Хоч людей довкола так багато, Та нiхто з них кроку
не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгострiше слово
Украïна . У творi простежується фiлософська думка про те, що
героïня ладна боротися до останнього, бо ïï душа
рушає на шляхи великi. Використовуючи метафоричнi образи, поетеса
прагне своïм закликом збудити застиглi i покiрнi води, щоб вони
забурлили водоспадом саме на землi байдужо-непривiтнiй. Авторка
утверджує активну життєву позицiю: Хочу жити, аж життя не
зломить… У вiршi Радiсть ми бачимо лiричну героïню, яка несе
радiсть у серцi, причини ïï пояснити не може, до неï
радiсть тулиться, i ця радiсть передається поетичним порiвнянням
як безжурний вiтрогон хлопчина.
Радiсть спинити не можна, бо Нiби поле перед нами стелиться, Нiби зникли
авта й мотоцикли. Ця безжурна радiсть переповнює вщерть: Пролiтаю
мiж людьми похмурими, Козачка вдаряю попiд мурами… Весь вiрш
пройнятий життєрадiсною настроєнiстю, передає нiжний
лiризм i оптимiзм лiричноï героïнi.
У вiршi Сучасникам Олена Телiга насправдi звернулася не тiльки до”
сучасникiв. Можна стверджувати, що рядки цього твору моральний заповiт
усiм нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до
конкретних дiй: Не треба слiв! Хай буде тiльки. дiло! Його роби
спокiйний i суворий. Людина може бути ослабленою своïми
переживаннями, iнтимними почуттями, коли ж iдеться до справи, то поетеса
закликає: “Не плутай душу у горiння тiла, Сховай свiй бiль.
Зломи раптовий порив. Сама ж лiрична героïня має все це
поєднаним у життi у святiм союзi, де є й душа i тiло, i
щастя з гострим болем. Проте людина може пiдпорядкувати все своïй
волi, як. це може зробити вона: Мiй бiль бринить, зате коли смiюся, То
смiх мiй рветься джерелом на волю! Не слiд зрiкатися радостей, що
ïх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього
життя, коли перед нею ворог, вона не дозволить собi бути слабкою:

• Вiтрами й сонцем Бог мiй шлях намiтив,
• Та там, де треба, я тверда й сувора.
• О краю мiй, моïх ясних привiтiв

Не дiставав вiд мене жодний ворог. Олена Телiга була життєлюбною, оптимiстичною, вiрила в перемогу, вiрила в Украïну: I все, що мрiєю було роками, Все обернеться в дiйснiсть i можливiсть… Восени 1941 р. у складi групи ОУН Олена Телiга поïхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуваннi Украïнськоï нацiональноï ради. Як член культурноï комiсiï ОУН вона створила Спiлку письменникiв, заснувала i редагувала журнал Лiтаври, що перебував пiд постiйним наглядом фашистiв, але недовго, бо невдовзi Телiгу та багатьох iнших арештувало гестапо. Олену Телiгу,разом iз ïï чоловiком Михайлом Телiгою, редактором Iваном Рогачем i поетом Iваном Iрлявським було розстрiляно фашистами в Бабиному Яру в Києвi (22 лютого 1942 р.). Останнiм ïï твором був видряпаний напис на стiнi камери: Тут сидiла i пiшла на розстрiл Олена Телiга. Своïм життям i героïчною смертю Олена Телiга стала символом невмирущостi украïнськоï нацiï.
Так було вже не раз, коли украïнська нацiя мала такi могутнi
постатi, що глибоко зросталися iз своєю землею, щоб у майбутньому
прорости паростками духовноï величi й продовжити ïхню
розпочату справу в наступних поколiннях. До таких постатей належить i
Олена Телiга, творчiсть якоï вiдкрилася читачевi пiсля падiння
радянськоï iмперiï, i тепер ми маємо змогу вчитися у
неï патрiотизму, любовi до рiдноï землi, до Украïни,
черпати вiдповiдi на складнi питання життя: якою будувати свою державу,
яким шляхом рухатися.