Iсторичних корiнь югославськоï лiтератури

Iсторичних корiнь дитячiй лiтератури в тому розумiннi, який ми зараз
вкладаємо в це поняття, у югославських народiв порiвняно
неглибокi: лише пiсля другоï свiтовоï вiйни й народно-
визвольноï вiйни 1941 -1945 рокiв можна говорити про повнокровний i
багатогранний розвиток дитячоï лiтератури Югославiï. Народно-
визвольна вiйна проти фашизму, що з'явилася найглибшим потрясiнням в
iсторiï краïни, що коштувала багатьох жертв, розбудила до
життя величезнi творчi сили народiв Соцiалiстичноï
Федеративноï Республiки Югославiï. Революцiйнi перетворення в
краïнi сприяли формуванню на принципово новiй iдеологiчнiй основi
всiєï ïï багатонацiональноï культури
У дитячiй лiтературi республiк Сербiï, Хорватiï,
Словенiï з'являються новi iмена, новi книги письменникiв, чий
творчий шлях i життєвий досвiд були нерозривно пов'язанi з
революцiєю i ïï тематикою. Бурхливий розвиток одержали
лiтератури соцiалiстичних республiк Чорногорiï, Македонiï,
Боснiï й Герцеговини, автономних краïв Косова й
Воєводiни, де дитяча лiтература поступово також зайняла одне iз
провiдних мiсць. Багато книг югославських письменникiв мiльйонними
тиражами були виданi в Росiï на росiйськiй i iншiй мовах народiв.
Разом з тим не можна не вiдзначити, що процес наукового освоєння й
осмислення дитячоï лiтератури в Югославiï, незважаючи на
бурхливий ïï рiст i сприятливi умови розвитку, приблизно до
середини 60-х рокiв проходив досить повiльно. Критичнi роботи про
творчiсть сучасних дитячих письменникiв з'являлися рiдко, не було
довiдкових видань i аналiтичних оглядiв, порiвняно вузький було коло
людей, зайнятих вивченням дитячiй лiтератури
Положення поступово змiнилося в кращу сторону, починаючи iз
другоï половини 60-х i особливо з початку 70-х рокiв, коли з'явився
ряд серйозних дослiджень, пiдручникiв, довiдникiв, написаних i
пiдготовлених вiдомими лiтературознавцями, письменниками, педагогами.
Зроблено було також, мабуть, саме головне: спiльними зусиллями почата
спроба, у цiлому, здається, удала, осмислити особливостi
дитячоï лiтератури в кожнiй з нацiональних республiк краïни з
урахуванням специфiки ïхнього розвитку й iсторичних доль
Як вiдомо, соцiалiстична федерацiя югославських народiв
поєднує нинi шiсть нацiональних республiк i двi автономнi
областi, кожна з яких має особу, цiлком сформованою культурою й
традицiями. Тому основною особливiстю сучасноï лiтератури
Югославiï в цiлому й дитячiй зокрема можна вважати ïï
многоязикие. Цiлком i повнiстю зберiгаючи свiй нацiональний характер,
культури югославських народiв у той же час тiсно взаємозалежнi й
певним, неповторним образом переплiтаються мiж собою. Близькiсть цих
культур, ïх, так сказати, полифоничность, лише пiдкреслюють
своєрiднiсть i iндивiдуальнi особливостi Вивченню й пропагандi
дитячоï лiтератури в 70-i роки сприяло й створення окремих кафедр в
унiверситетах i педагогiчних академiях (однiєï з перших стала
кафедра дитячоï лiтератури на фiлологiчному факультетi
Бєлградського унiверситету на чолi iз проф. С. Ж. Марковичем), а
також документальних центрiв по дитячiй лiтературi, де збираються,
класифiкуються й вивчаються всi матерiали, пов'язанi з розвитком
цiєï областi лiтератури не тiльки в Югославiï, але й за
рубежем
Для сучасноï дитячiй лiтератури Югославiï характерна
iдеологiчна спiльнiсть, вiрнiсть принципам соцiалiзму, боротьба за
здiйснення цих принципiв на практицi, яскраво виражена революцiйна
наступнiсть. Без усякого перебiльшення дитяча лiтература Югославiï
є носiєм iдей революцiï, iдей справжнього братерства
мiж народами, iдей iнтернацiоналiзму. Протягом багатьох столiть
важкоï й складноï iсторiï югославських народiв
єдиним, якщо так можна сказати, дитячим читанням або, точнiше,
навiть не читанням, а усним джерелом пiзнання навколишнього свiту,
єдиним засобом эстетического й iдеологiчного виховання залишався
югославянский фольклор з його оригiнальною епiчною поезiєю,
найбагатшими казками, незлiчимими загадками, приказками, лiчилками,
жартами й примовками, з його неповторним мелосом
Усне оповiдання столiттями й десятилiттями було дуже жваво й
присутнє в наших будинках, воно робило якусь посередницьку дiю з
кожним новим поколiнням, мiж батьками й дiтьми, воно вплинуло на нашу
свiдомiсть, на нашу уяву, на нашу буденну здатнiсть спостереження й
зображення побаченого, пережитого й оставшегося в пам'ятi. Ця сила
оповiдання облагороджена епiчною народною пiснею, ïï
образнiстю, ïï вiдчуттям добра й зла, вiри й
боротьби,^надiï й упертостi. I все це становило повсякденне життя
людей… — писав один з пiонерiв вивчення дитячоï
лiтератури Югославiï X. Тахмишчич.
З малого рокiв дитина звикав до розмiряного, стриманому десерцу
п'ятистопного неримованого вiрша, традицiï виконання якого пiд
особливого роду гусли дбайливо культивувалися в багатьох районах
краïни. (Першi згадування про героïчний, юнацких пiснях
ставляться до XIIXIII вв., хоча, очевидно, традицiя ïхнього
виконання значно старше.) Покритий нев'янучою славою богатир Королевич
Марко з його чарiвним конем Шарацем, герой Косовской битви Милош Обилич,
що вбив султана Мурата й загиблий за батькiвщину, справедливi й
великодушнi розбiйники-хайдуки рано входили в духовний мир дитини,
сприяючи формуванню життєвого iдеалу. На прикладах iз сербського
епосу дитина вчилася нехтувати боягузтво, вiроломство, користолюбство,
озлобленiсть, щиросердечну млявiсть i вузькiсть думки й почитати
шляхетнiсть подвигу й велич безкорисливоï любовi до ближнього,
готовнiсть до самопожертви в iм'я батькiвщини. Хорвати оспiвували в
епiчних пiснях подвиги бана Зрин-ского й бана Деренчйна, македонцi
славили легендарного Кузмана Капидана, храбрейших Ильо-воеводу, Страхила
страшного хайдутина. Вiковi прагнення словенського народу знайшли
своє вираження в баладах про короля Магьяше. Народ складав пiснi
про мудрих государiв Неманичах, про вождiв народних повстань Матии
Губаце, Карагеоргии, Роцi Делчеве, про звiльнення Сербiï й боротьбi
боснякiв i герцеговинцев, про кровопролитнi боï чорногорцiв за свою
волю