Лiтописна повiсть про першу зустрiч росiян з татарами. Битва на рiцi Калке

У рiк 6732 (1223). Прийшло нечуване вiйсько, безбожнi моавитяне, називанi татарами; прийшли вони на землю Половецьку. Половцi намагалися пручатися, але навiть найдужчий з них Юрiй Кончакович не мiг ïм протистояти й бiг, i багато хто були перебитi — до рiки Днiпра. Татари ж повернули назад i пiшли у своï вежi.
I от, коли половцi прибiгли в Росiйську землю, то ськазали вони росiйським князям: Якщо ви нам не допоможете, то сьогоднi ми були побитi, а ви завтра побитi будете. Була рада всiх князiв у мiстi Києвi, i вирiшили на радi так: Краще нам зустрiти ïх на чужiй землi, чим на своєï. На цiй радi були Мстислав Романович Киïвський, Мстислав Козельський i Чернiгiвський i Мстислав Мстиславич Галицкий (Вiдважний) — вони були найстаршими князями Росiйськоï землi. Великого ж князя Юрiя Суздальського на тiй радi не було. А молодшi князi були Данило Романович, Михайло Всеволодич, Всеволод Мстиславич Киïвський i iншi князi багато. Тодi ж хрестився великий князь половецький Басти.
Волошки там не було, вiн по молодостi залишився у Володимирi. Звiдти прийшли вони у квiтнi мiсяцi й пiдiйшли до рiки Днiпровi, до острова Варязькому. I з'ïхалося отут з ними все кочовище половецьке, i черниговци приïхали, кияни й смоляне й iнших земель жителi. I коли переходили Днiпро вбрiд, те вiд великоï кiлькостi людей не видно було води. Гапичане й волинци прийшли кожний зi своïм князем. А куряне, трубчаие й путивльци, кожний зi своïм князем, прийшли на конях. Вигнанцi галицкие пройшли по Днiстру й вийшли в море — у них була тисяча човнiв, — увiйшли в Днiпро, пiднялися до порогiв i стали в рiки Хортицi на бродi в бистрини. З ними був Юрiй Домамирич i Держикрай Владиславич.
Дiйшла до стану звiстка, що прийшли татари подивитися на росiйськi човни; почувши про це, Данило Романович погнався, пiдхопившись на коня, подивитися на небачену рать; i колишнi з ним кiннотники й багато iнших князiв поськакали дивитися на неï. Татари пiшли. Юрiй ськазав: Це стрiлки (лучники). А iншi говорили: Це простi люди, гiрше половцiв. Юрiй Домамирич ськазав: Це ратники й гарнi воïни.
Повернувшись же, Юрiй усе розповiв Мстиславовi. Молодi князi ськазали: Мстислав i iнший Мстислав, не стiйте! Пiдемо проти них! Всi князi, Мстислав i iнший Мстислав, Чернiгiвський, перейшли через рiку Днiпро, до них перейшли й iншi князi, i всi вони пiшли в половецький степ. Вони перейшли Днiпро у вiвторок, i зустрiли татари росiйськi цiпки. Росiйськi стрiлки перемогли ïх, i гнали далеко в степ, б'ючи, i захопили ïхню худобу, i iз чередами пiшли, так що всi воïни збагатилися худобою.
Звiдти вони йшли вiсiм днiв до рiки Калки. Зустрiли ïх татарськi сторожовi загони. Коли поборолися сторожовi загони, був убитий Iван Дмитрович i ще двоє з ним. Татари вiд'ïхали; бiля самоï рiки Калки зустрiлися татари з росiйськими й половецькими полками. Мстислав Мстиславич повелiв спочатку перейти рiку Капку Данилу з полком i iншими полицями з ними, а сам пiсля них переïхав; …сам вiн ïхав у сторожовому вiдрадi. Коли вiн побачив татарськi полки, то приïхав ськазати: Озброюйтеся! Мстислав Романович i iнший Мстислав сидiли й нiчого не знали: Мстислав ïм не ськазав про происходящем через заздрiсть, тому що мiж ними була бiльша ворожнеча.
Зiйшлися полки разом. Данило виïхав уперед, i Семен Олюевич i Василько Гаврилович ударили в полки татарськi, i Василько був поранений. А сам Данило, будучи поранений у груди, по молодостi й хоробростi не вiдчув ран на тiлi своєму. Йому було вiсiмнадцять рокiв, i вiн був сильний.
Данило мiцно боровся, б'ючи татар. Побачив це Мстислав Нiмоï й, подумавши, що Данило поранений, сам кинувся на них, тому що був вiн чоловiк сильний; вiн був родичем Романовi вiд роду Володимира Мономаха. Вiн дуже любив батька Данила, а той доручив йому свою волость пiсля своєï смертi, щоб вiддати ïï князевi Данилу. Коли татари кинулися навтiки, Данило бив ïх зi своïм полком, i
Олег Курський мiцно бився з ними, але новi полки поборолися з нами. За гре — хи нашi переможенi були росiйськi полки. Данило, побачивши, що розпалюється бiй i татарськi лучники посилено стрiляють, повернув свого коня пiд напором супротивника. Поки бiг вiн, сильно захотiв пити, а напившись, вiдчув рану на тiлi своєму, котру не помiтив пiд час бою з-з& мужностi й сили вiку свого. Тому що був вiн вiдважний i хоробрий, вiд голови до нiг не було в нього вад.
Переможенi були всi росiйськi князi. Такого ж нiколи не бувало. Татари, перемiгши росiян людей через грiхи християн, прийшли й дiйшли до Новгорода Святополкова (Новгорода Сiверського). Росiяни ж, не вiдаючи про ïхню облуднiсть, вийшли назустрiч ïм iз хрестами й були всi перебитi.
Очiкуючи покаяння християн, бог повернув татар назад на схiдну землю, i вони завоювали землю Тангутськую й iншi краïни. Худа ж ïх Чингисхан був убитий тангутами. Татари ж обдурили тангугов i згодом погубили обманом. I iншi краïни вони погубили — раттю, а найбiльше обманом.
(З Галицько-Волинського лiтопису)
Лiтописна повiсть про першу зустрiч росiян з татарами. Битва на рiцi Калке
Василько Романович — брат Данила Галицкого. Вiн перебував у Володимирi на Волине. У момент битви йому було близько 16 рокiв.
Лiтописна повiсть про першу зустрiч росiян з татарами. Битва на рiцi Калке
Пам'ятники лiтератури Древньоï Русi. XIII столiття. М 1981. С. 257-261.