Мiркування: Як провчили пустуна

Вона була дуже гарна дiвчинка. У неï було багато iграшок. Але
вона поводилася з ними зовсiм не так, як деякi iншi дiти. Iграшки в
неï були завжди цiлi, не поламанi й не розкиданi по всiй кiмнатi.
Усе було добре складене у Валинiм куточку. Лялька сидiла на маленькому
стiльчику або лежала в лiжечку. Кубики були складенi гарною пiрамiдкою.
Ковзан теж стояв вуголке. Ще у Вали було кошеня. Вiн був риженький,
пухнатий, ласкавий, i всi думали, що вiн дуже гарний. А насправдi це був
страшний пустун i розбiйник. Як тiльки Валячи пiде в дитячий садок,
кошеня вiдразу залазило в кiмнату, добирався до iграшок i починалися
суєта! Кубики гримотiли додолу й розлiталися по всiй пiдлозi.
Ковзан падав на бiк i не мiг устати, як би вiн не намагався. Лялька
вилiтала зi свого лiжечка, i кошеня тягало ïï по пiдлозi
скрiзь, де захоче… Один раз принесли Валу нову iграшку. Це був
такий собi смiшний дерев'яний бичок. У нього була бiльша оката голова,
товстi нiжки й хвостик. I коли його ставили на нахилену дошку, бичок
вiдразу ж рухався з мiсця. Переставляючи дерев'янi нiжки, iшов собi вниз
по дошцi й по пiдлозi. Ще й похитувався зi сторони убiк i махав
коротеньким хвостиком:

• - Живий! Живий! — весело кричала Валячи й ляскала в ладоши…

Ранком, коли Валячи пiшла в садок, кошеня по своïй поганiй звичцi знову залiз у кiмнату. Недовго думаючи, вiн пiдскочив до бичка й злегка вдарив його своєю м'якою лапкою. I раптом, дерев'яний бичок рушив з мiсця й рушив униз по дошцi просто назустрiч розбiйниковi! Вiд несподiванки кошеня подалося назад. Такого ще не було! Дотепер всi iграшки не вмiли пересуватися, i з ними можна було робити все, що захочеш… Кошеня вiдскочило ще далi. Бичок iшов за ним. Кошеня вiдскочило до самих дверей. Але бичок не зупинявся й хоробро йшов просто на ворога. Тодi кошеня зовсiм перелякалося, розгубився, i кинувся тiкати…