Останнiй рiк дружби Ярославичей

У рiк 6580 (1072). Перенесли святих страстотерпцев Бориса й Глiба.
Зiбралися Ярославичи — Изяслав, Святослав, Всеволод, —
митрополит же тодi був Георгiй… — i влаштували свято, i
святкували свiтлi, i переклали тiла в нову церкву, побудовану
Изяславом…
I спочатку Изяслав, Святослав i Всеволод взяли Бориса в дерев'янiй трунi
й, поклавши труну на плечi своï, понесли… I, принеся його в
нову церкву, вiдкрили раку, i наповнилася церква благоуханем, заходом
дивовижним; видевшие ж це прославили Бога. I митрополита осягнув жах,
тому що не твердо вiрив вiн у них (Бориса й Глiба); i впав ниц, просячи
прощення. Поцiлувавши моцi Борисови, уклали ïх у труну кам'яний.
Пiсля того, взявши Глiба в кам'янiй трунi, поставили на сани й,
схопившись за мотузки, повезли його…
I поклали ïхнього мiсяця травня в 2-й день. I, вiдспiвавши
лiтургiю, обiдали брати спiльно, кожний з боярами своïми, у любовi
великоï. I управляв тодi Вишгородом Чудин, а церквою Лазар. Потiм
же розiйшлися восвояси. (Повiсть минулих лiт)
Останнiй рiк дружби Ярославичей
ПВЛ// Пам'ятники лiтератури Древньоï Русi ХI — початку ХII
столiття. М., 1978. С. 195.