Поважаємо пам'ять предкiв!

Озираючись на тi далекi страшнi часи, ми, громадяни сучасноï
незалежноï держави, повиннi радуватися, що здiйснилася мрiя наших
предкiв, за якоï вони проливали свою кров i вiддавали душу. Варто
сказати про трагiчну долю свiдомоï iнтелiгенцiï: письменникiв,
учителiв, лiкарiв, якi через своï гуманiстичнi переконання були
засудженi на важкi роки посилань, де бiльшiсть iз них закiнчили
своє життя у важких мученнях i стражданнях, але не зломилися
морально. I цi репресiï продовжувалися роками Навiть у важкi роки
вiйни жахлива фабрика смертi не припинила своєï дiяльностi.
Зайвим, напевно, буде нагадувати про подiï страшного голодомору 1932-
1933 рокiв, коли так званий батько слов'янських народiв, устав боротися
з бажанням незалежностi наших громадян, втiлив у життя нелюдську
програму своєï хворобливоï уяви. Скiльки людей
нашоï багатостраждальноï краïни загинули вiд легкоï
руки безжалiсного тирана, ката украïнського народу, що невпинно
глумливо затверджував, що жити стало краще, жити стало веселей. За
перiод з 1932 по 1933 рiк населення нашоï краïни зменшилося
приблизно на двадцять мiльйонiв. Двадцять мiльйонiв нi в чому не винних
людей загинули жахливою тваринною смертю
Я вважаю, що якщо вже ми народилися в цiй краïнi, колись великий i
могутньоï, а зараз спустошен i знекровленоï, то ми не
маємо нiякого права бути байдужими до неï i ïï
важкоï долi, обманювати й знову кривдити неï, i так уже
ображену. Ми повиннi разом, цiлими нацiями показати всiм, чого гiдна
Украïна й наша любов до неï. I я впевнена, що всi разом ми
здiйснимо таку бажану мрiю. I зробимо це на честь наших загиблих предкiв