Солов'ïв С. М. про слов'янськi племена

Слов'янське плем'я не пам'ятає про свiй прихiд з Азiï, про вождя, що вивiв його звiдти, але воно зберегло переказ про своє первiсне перебування на берегах Дунаю, про рух звiдти на пiвнiч i потiм про вторинний рух на пiвнiч i схiд, внаслiдок натиску якогось сильного ворога. Цей переказ мiстить у собi факт, що не пiдлягає нiякому сумнiву, древнє перебування слов'ян у придунайських краïнах залишило яснi слiди в мiсцевих назвах; сильних ворогiв у слов'ян на Дунаï було багато: iз заходу — кельти, пiвночi — германцi, з пiвдня — римляне, зi сходу — азiатськi орди; тiльки на пiвнiчний схiд вiдкритий був вiльний шлях, тiльки на северо — сходi слов'янське плем'я могло знайти собi притулок, де, хоча не без сильних перешкод, встигло заснувати держава й змiцнити його в самотi, удалечинi вiд сильних натискiв, i впливiв Заходу, доти, поки воно, зiбравши сили, могло вже без побоювання за свою незалежнiсть виступити на поприще й виявити зi своєï сторони вплив i на схiд i на захiд.
Письменники першого столiття нашого лiточислення знають слов'ян пiд iм'ям венедов бiля Вiсли, мiж племенами сарматськ,  фiнськими й германськими, зустрiчається в них i iм'я сербiв далi до сходу. Короткi вказiвки про побут слов'ян — венедов уперше зустрiчаємо в Тацита. У половинi VI в. звiстки про племена й житла слов'янських стають трохи точнiше: по Иорнанду, численне плем'я венедов роздiлялося на два народи — слов'ян, що жили вiд верхiв'ïв Вiсли на схiд до Днiпра, i антiв, якi були сильнiше перших i жили в краïнах припонтийских, вiд Днiпра до Днiстра. Прокопiй знає також слов'ян i антiв, додаючи, що в стародавностi обидва народи були вiдомi пiд одним загальним iм'ям споровши, у якому новiтнi дослiдники не без iмовiрностi бачать сербiв. Прокопiй говорить, що на берегах Азовського моря живуть утургуры, а простiр далi вiд них до пiвночi займають незлiченнi народи антiв.
Схiднi слов'яни рушили вiд хорватiв, з нинiшньоï Галичини, прямо на схiд до Днiпра — те були древляни й галявинi. Потiм слов'янське народонаселення стало поширюватися на пiвнiч по правому березi Днiпра; мiж Прип'яттю й Двиною з'явилися дреговичi, за ними по Двiнi, знову прямо на пiвнiч — полочане й, нарештi, слов'яни новгородськi. Кривичi пропущенi в першiй звiстцi; лiтописець прямо переходить до найближчого до Києва жителям пiвночi, на схiдний берег Днiпра, до Десни, Семи й Суле. Iнша звiстка доповнює й пояснює перше: тут спочатку лiтописець перераховує тiльки п'ять головних племен на захiднiй сторонi — галявин, древлян, дреговичiв, слов'ян новгородських i полочан, але потiм указує на подальше виселення: вiд полочан розселилися кривичi по верхiв'ях Волги, Двiни й Днiпра — вiд них же кривичi, вiд кривичiв на пiвдень, по Днiпровi i його припливам — жителi пiвночi. Отже, якщо приймати буквально звiстку лiтописця, то вийде, що слов'янське народонаселення рухалося по захiдноï сторона Днiпра на пiвнiч i потiм спускалося на пiвдень по схiднiй сторонi цiєï рiки. Про iншi племена — дулiбах, бужанах, угличах i тиверцях, радимичах i вятичах лiтописець спочатку не згадує нi в першому, нi в другiй звiстцi; iз цього умовчання маємо право укласти, що зазначенi племена з'явилися на сходi не внаслiдок вiдомого поштовху вiд волхвiв i не мають зв'язку з перерахованими вище племенами, а з'явилися особливо.
Цит. по: Соловйов С. М. Iсторiя Росiï З
      найдавнiших часiв: в 15 кн. Кн. 1. М., 1962.  С. 91 94.