Шекспiрiвське питання. Перiодизацiя творчостi

В 16-17 вв. Англiя стає свiтовою державою. В 15 в. —
оголосили протест католицтву й назвали себе прихильниками
Англiканськоï церкви. Кiлька рокiв тривало протистояння Англiï
й Iспанiï. Пiсля перемоги над iспанцями стає самою багатою
краïною. Бiльша частина землi передається пiд пасовища.
Помiщики зганяють селян => паупери (безробiтнi). 1564-1616. Близько
1587 — переселився в Лондон. Працював помiчником режисера в рiзних
театральних пiдприємствах. 1593 — надiйшов у кращу
лондонську трупу, очолювану Джемсом Бербеджем. 1599 члени
цiєï трупи вибудували театр Глобус.
1593 — поеми, до цього ж перiоду належать сонети, виданi в 1609.
1612 — переселився в Стредфорд, кинувши театр. Перiодизацiя: I
перiод. — оптимiстичний. Комедiï й iсторичнi хронiки. Сон у
лiтню нiч, Венецiанський купець, Багато шуму з нiчого, Як вам це
сподобається, Дванадцята нiч, Ричард III, Ричард II, Генрiх IV,
Генрiх V. Трагедiï Ромео й Джульетта i Юлiй Цезар. Вiра в
можливiсть гармонiï людини й миру. Вiра в можливiсть розвитку
ренесансноï особистостi. Зло не носить глобального характеру, воно
победимо (Ромео й Джульетта: сiм'ï помирилися над могилою дiтей) i
средневековьяязано з тим, що вже уходитт у минуле (середньовiчна
ворожнеча сiмей); II перiод — трагiчний. Немає
средневековьяетлих тонiв, трагiчне почуття вболiвай, з миру. (1601-
1608).
Трагедiï. Гамлет (1601), Отелло (1604), Макбет (1605), Король Лiр
(1605) i iн. Усвiдомлення трагiчних протирiч людського буття i ïхня
нерозв'язнiсть. Це результат поглиблення фiлософських поглядiв Ш. I
розвитку Ренесансу взагалi. Зло носить всеосяжний характер. Можна
перебороти його прояв, але не його саме (що я сказа-те?); III перiод.
— романтичний. Трагiкомедiï (п'єси з гостро драматичним
змiстом, але щасливим кiнцем). Естетика барокко. Трагiзм
переборюється за допомогою стоïчноï моралi. Казковi
мотиви. Персонажа-маски. Щасливi розв'язки — результат случаючи.
Шекспiрiвське питання: 19 в. — iдея висунута романтиками. Шекспiр
— аристократ, що використав чуже iм'я. Як щирих авторiв
вказувалися найвiдомiшi iмена
1609 — пише збiрник сонетiв, 154 вiрш. Послiдовнiсть яких залежала
вiд видавця, а не вiд поета. Сонетам Ш. властиво глибина, фiлософiя.
Створив класичний зразок англ. сонета. Закрiпив форму, що ввiв Томас
Соррей. Створив особливу метафоричну мову. Кращими перекладачами
вважаються Маршак i Пастернак. Поетичне бачення миру, при до-ром кожний
образ конкретний i символичен. Використає символ троянди —
швидкоплиннiсть життя, влада смертi. З'являються побутовi деталi —
символи. Сонети роздiлити на 2 частинi: 1) 126 сонетiв до друга. Дружба
— средневековьяятое почуття, данина поваги iншому ч-ку. 2) iншi
— смаглявоï ледi. Трагiчна невзаємна любов. Видiляються
3 героя: Лiричний герой, друг i смаглява ледi. Основна тема — час,
швидкоплиннiсть життя, тiсно средневековьяязана з темою любовi й
творчостi. Любов взаимосредневековьяязана створчеством.
У комедiях Ш. дiючi особи спiввiднесенi iз завiтами Матерi-Природи,
кращою прикрасою якоï є любов. Комедiï —
рiзноманiтнi, багатобарвнi, часом не позбавленi сумуй i скепсису, але
найчастiше средневековьяетлие й життєлюбнi. Луначарский говорив
про комедiï Ш.: Це якийсь веселий рiй метеликiв. У комедiях Ш.
шукати глибини нема чого — це бризи фонтана генiальних веселощiв,
не бiльше того, але вони перебувають у найсуворiшiй вiдповiдностi з
епохою. Але Ш. веселощi не так бездумно. У ньому розкиданi зерна значних
думок, i часом комедiï торкають питання, що хвилювали розуми
сучасникiв. Романтичнi тони зверненi в комедiï Сон у лiтню нiч
(1595). Сама назва прямо вказує на ïï поетичний хар-р.
Земний мир тiсно переплетений iз чарiвною казкою
Образуя вигадливий вiзерунок, сплетений з дивних подiй, що обертаються
навколо любовноï теми . У комедiï немає
географiчноï й хронологiчноï ясностi. Тут всi контури хиткi й
розпливчастi, як у сновидiннi. Правда дiя п'єси присвячена до iн.
Афiнам. Афiнський герцог Тезей збирається одружитися iз царицею
амозонок Ипполитой. У той же час у найближчому лiсi, знаходять притулок
легкокрилi ельфи з англ. народних переказiв. I серед них — веселий
лiсовий дух Робiн Пiк, а батькiвщиною ïхнього короля Оберона
є французький лицарський роман порiвн. столiть. Тут же
репетирує п'єсу про трагич. любовi Пирама й Фисби по
Метаморфозах Овiдiя простодушнi не занадто грамотнi ремiсники. Але Ш,
навiть не зробив спроби зрадити ïм яснi нац. ознаки Якщо четверо
закоханих, що коштують у центрi драматичних подiй п'єси носять
грецькi iмена: Лизандр, Деметрий, Гермия й Олена, то в ремiсникiв
замiсть iмен прiзвиська: тесля Айва, столяр Миляга, ткач Основа,
починщик раздувательних хутр Дудка, мiрошник рильце, кравець Замiрок.
Комедiя Ш. не просто милий жарт, це поетичний образ миру, пропущений
крiзь магiчний кристал. Суворе батькiвське право, пiдтримане государевим
законом готово загубити щиру любов, средневековьяязавшую Лизандра й
Гермию. На театральнiй сценi трiумфує любов. Щирi почуття беруть
гору над постарiлими законами. Комедiя говорить, що через життя ч-ка
пролягають не т-ко однi прямi дороги, що душу може бути дрiмучим лiсом.
Комедiя наповнена вiрою вжизнь.
Вiдбиття iсторiï Англiï в хронiках III. Показано яким шляхом
Англiя прийшла до могутностi. Специфiка жанру. Основа — хронiки
Холиншеда, Холу. Близько треба як фабулам, так i характерам. Основна
тема — феодальнi смути й династичнi звади (особливо вiйна
Червоноï й Бiлоï троянди — 2 половина 15 в.), що
закiнчилася встановленням династiï Тюдоров. Широкi iсторичнi
полотна з безлiччю барвистих подробиць i величезною кiлькiстю
персонажiв. Дiя, що розвивається швидкими темпами,
средневековьяободно перекидається з одного мiсця в iнше. Досить
звичайнi сцени боïв, двобоïв, виходiв королiв, нарад лордiв,
повстань i т.п., у яких всi подiï показанi наочно, як у народному
середньовiчному театрi. Сюжет у них вiдкритий, тобто сюжет — лише
епiзод у ланцюзi iсторичних подiй, i не може бути зрозумiлий без них
Дiючi особи — з однiєï п'єси в iншу.
Магiстральний сюжет — кiнець середньовiчноï держави й
становлення держави нового часу. Аналiз однiєï з п'єс.
П'єси другоï половини 90-х рр. малюють твердження
абсолютизму. Подiï, що передували вiйнi Червоноï й Бiлоï
Рози. Генрiх IV п'єса про повстання проти короля Г. IV. Повстання,
по Ш., чревате небезпечними рецидивами, цей засiб, до якого можна
прибiгати тiльки в крайнiх випадках. Результат повстання, по Ш.,
найменше залежить вiд того, у якоï зi сторiн бiльше формальних прав
на корону. В експозицiï Першоï частини Г. 4 -i несередньовiчнi
подання про державу й государя (сварка короля з колишнiми прихильниками,
що служить причиною заколоту — лицарська вольниця незадоволена
позбавленням ïï полiт. прав).
Г. вимагає не патрiархальноï вiдданостi васала, а
беззаперечноï покори вiрнопiдданого. Нацiональний король Г.4
знає обов'язки перед краïною, тому що вiн коштує на
стражi порядку й закону. Яким би шляхом вiн не прийшов до влади, тепер
вiн — вибраний всiма станами король. Повстання починається в
iм'я блага всiх станiв, але закiнчилося б воно подiлом держави мiж
заколотними лордами. В 2 частинi повстання явно безнадiйне й
затiвається тiльки через безвихiдне положення заколотникiв.
Заколотники — труси й iнтригани (Нортомберленд i Вустер). 1 герой
серед заколотникiв — Гарри Перси Хотспер. Вiн лицар честi.
Захищає справу партiï, готовий вiддати життя за правду. З ним
умирає лицарська честь, дух незалежностi, а разом з архаïчною
вольницею — чесноти старого миру, яким немає мiсця при
бюрократичному цивiлiзованому ладi
Через весь истор. план сюжету 1 частини проходить морально-полiтичний
контраст двох головних образiв — короля й заколотного васала.
Непокора Х. — зав'язка п'єси, загибель — розв'язка.
Але король ним захоплюється й повернув би його собi на службу,
якщо той покаявся. Але Х. претит придворнi лестощi. Iз цiєï
сторони прямодушний герой хронiк близький героям трагедiй, якi ворожi
придворнiй культурi й iнтригам. Твердження Закону, що прийшов на змiну
середньовiчному праву васала на непокору (тому всiх заколотникiв пiд
арешт). Цей закон як би уособлять собою Верховний суддя, у якого навiть
немає iменi
Самому Фальстафу спочатку вдається вийти сухим з води, але потiм
вiн узятий пiд нагляд, принц вiд нього вiдвернувся торжество закону (Г.
5 проголошує Верховного суддю батьком i наставником). Р. 5 i Х.
оттеняют один одного: Х — лицар, Г. — парубок, що
вступає в життя (основна тема лiтератури Нового часу). У долi
безпутного принца, що композицiйно протiкає на стику iсторичного й
неофiцiйних побутових сцен тла, рельефнее всього виступає парадокс
двоемирия вiрнопiдданого при абсолютистському й буржуазного об-вi. Принц
розпутствує, але як тiльки борг — так вiдразу зразковий
воïн як Х. (при двобоï з Хотспером поводиться як доблесний
воïн, пiсля коронування — справедливий правитель).
Державний сюжет супроводжується сценами тла, картинами нацiонально-
народного життя. В Г. IV, 2 ч. народ виходить на авансцену (трактир,
бесiда суддiв у Глостершире). Народ фальстафофских сцен — це
третiй стан, що промiняв при абсолютизмi средневековьяое середньовiчне
мiсцеве самоврядування на загальне панування буржуазiï й публич.
влада цивiльного суспiльства (не повсталий народ, взагалi не полiтик).
Фальстаф — образ iз комедiй середньовiчноï Англiï+з
античних (хвалькуватий воïн з давньоримськоï комедiï).
Ванникова сказала, що це теж народно-карнавальний образ. Не знаю,
почитайте самi, може, що-небудь карнавальне й вiднiмаєте