Панорамне зображення життя суспiльства у поемi Гоголя Мертвi душi

Кожний митець прагне створити таку перлину, яка б знайшла гiдне мiсце у
його творчостi . Вiнцем творчостi Миколи Васильовича Гоголя
вважається поема Мертвi душi . Темою твору стало зображення
дiйсностi крiпосницькоï Росiï, а дiйснiсть ця неймовiрна, бо з
точки зору здорового глузду там можуть вiдбуватись найнеймовiрнiшi
подiï. Миколаïвська Росiя показана автором через страшнi
образи ïï хазяïв. М. В. Гоголь створив портрет
помiщицького класу, який складається з пяних офiцерiв, гравцiв,
псарiв або просто манiлових, собакевичiв, коробочок i плюшкiних.
Велике узагальнююче значення мають сатиричнi образи Гоголя. Вони сягають
далеко за межi викриття феодально-крiпосницького суспiльства.
У Плюшкiна гниє хлiб, пропадає даремно все те, що могло б
забезпечити життя помираючим з голоду селянам.
Усi iншi помiщики: i Манiлов, i Коробочка, i Ноздрьов, i Собакевич
сприймаються начебто подвiйним зором: по-перше, ми бачимо ïх
такими, якими вони здаються собi, i, по-друге, такими, якими вони
є насправдi. Порiвнювати образи помiщикiв не варто. Адже вони суто
iндивiдуальнi, хоча є одна ознака, за якою цi образи
поєднуються в ланцюжок: протягом твору згущається ïх
антилюдська сутнiсть. Але картина росiйського життя не може бути повною
без показу життя крiпосного семейства пiд владою помiщикiв. Це картина
голоду, злиднiв, гноблення: Попадались вытянутые по снурку деревни, построй-
кою похожие на старые складенные дрова, покрытые серыми крышами с
резными деревянными под ними украшениями в виде висячих шитых узорами
утиральников. Зрозумiло, чому крiпаки мруть вiд лихоманки, адже: у
Плюшкина для всей дворни, сколько ни было ее в доме, были одни только
сапоги, которые должны были всегда находиться в сенях. Всякий
призываемый в барские покои обыкновенно отплясывал через весь двор
босиком, но, входя в сени, надевал сапоги и таким уже образом являлся в
комнату. Зрозумiло, як жили дворовi-селяни восени i взимку, не говорячи
вже про голод. I хоча люди низького походження показанi автором не
крупним планом, а загалом, проте показ народного життя в творi є
дуже важливим. Але все ж є у поемi образи селян, якi вражають
влучнiстю свого показу. Це i дiвчинка Пелагея, яка не знає, де
праворуч, де лiворуч, i хлопчик Прошка у великих чоботях, i тi трударi
стельмахи, плотники, мулярi, що увiйшли до спискiв померлих селян.
Безумовно, образ Павла Iвановича Чичикова уособлює внутрiшнiй
конфлiкт мiж пристойною зовнiшнiстю i внутрiшньою пiдлiстю, проте у
творi вiн є лише засобом дослiдження корiнних проблем
тогочасноï дiйсностi. Адже у композицiйному планi головне мiсце у
поемi займає зображення помiщицького i чиновницького свiту, без
якого панорамне життя суспiльства неможливе.
Навiть у протиставленнi показу сонного життя помiщикiв i жвавого побуту
губернського мiста є щось разюче. Спочатку здається, що
потрапляєш в iнший свiт свiт пристрастей i життя, а
виявляється, що мiсто так само мертвенно iснує, як i
маєтки. I хоча чиновникiв М. В. Гоголь зображує менш
детально, нiж помiщикiв, проте саме вони створюють колективний портрет
губернськоï влади. Письменник розкриває ставлення
представникiв цiєï влади до своïх службових i державних
обовязкiв, якi сприймаються як засiб для розбещеного ситого життя: Он
видел, каки-ми щегольскими заграничными вещицами заводились таможенные
чиновники, какие фарфоры и батисты пересылали кумушкам, тетушкам и
сестрам. Не раз давно уже он говорил со вздохом: Вот бы куда
перебраться: и граница близко, и просвещенные люди, а какими тонкими
голландскими рубашками можно обзавестись!. Надобно прибавить, что при
этом он подумывал еще об особенном сорте французского мыла Ось вiн, ще
один прояв мертвоï душi!
Отже, тема мертвих душ у поемi М. В. Гоголя виникає у
найважливiшому i найглибшому значеннi: суспiльство
миколаïвськоï Росiï не сприймало живу людську душу i
людськi стосунки, пiдносячи мертву душу грошей i всiх проявiв
збагачення.