Особовi та родовi форми дiєслова. Дiєвiдмiнювання

Дiєслова в теперiшньому й майбутньому часах дiйсного способу та в
наказовому способi змiнюються за особами. Дiєслово в першiй особi
називає дiю тiєï особи чи осiб, хто говорить: (я)
вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажiмо. Дiєслово в другiй
особi називає дiю тiєï особи чи осiб, до кого
звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви)
пояснiть. Дiєслово в третiй особi називає дiю як особи чи
осiб, так i предмета чи предметiв, про кого або про що мовиться: (вiн)
малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленiє, (днi) минають.
Дiєслова в минулому часi дiйсного способу i в умовному способi за
особами не змiнюються вони змiнюються лише за родами й числами: радiв,
радiла, радiло, радiли; радiв би, радiла б, радiло б, радiли б. Форми
роду й числа дiєслiв тут виконують синтаксичну функцiю вказують на
зв'язок мiж словами (день змiнив нiч i день змiнила нiч).Перша особа
множини вказує, що дiю виконує мовець та ще одна чи бiльше
осiб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспiшаймо. Друга особа множини
вказує на дiю двох або бiльше осiб, до яких звернена мова: (ви)
думаєте, зачекайте.
Третя особа множини означає, що дiю виконують два або бiльше
дiячiв без участi мовця: (люди) радiють, (хмари ) збираються, (квiти)
пахнуть. Особовi й числовi форми дiєслiв у контекстi можуть
набувати невластивих ïм значень. Форма першоï особи однини й
множини може позначати дiю, не пов'язану з конкретною особою (у
загадках, прислiв'ях, приказках): Мету-мету не вимету, несу-несу не
винесу, пора прийде само вийде. То снiдаю, то обiдаю / погуляти нiколи.
Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар.
творчiсть).Форма першоï особи множини в науковому й публiцистичному
стилях позначає автора iз спiвучастю читача: Нагадаємо один
показовий у цьому вiдношеннi епiзод. У першiй половинi 1906 року в
Києвi виходив украïнський сатиричний журнал Шершень (О.
Ставицький). Як бачимо, iмпершовiнiстiв страхало вiдродження
Украïни навiть на правах автономiï (Р. Iванченко).Форма
другоï особи однини й множини вживається в узагальнено-
особовому значеннi (у прислiв'ях, приказках, описах): Ви дивитесь i
дивуєтесь; вам здається, що ви ïдете не по вбитiй
дорозi зеленого степу, а якимсь Коли починаєш, думай про кiнець
(Нар. творчiсть). Та пiсня має в собi щось отруйне. Будить жадобу.
Чим бiльше слухаєш, тим бiльше хочеться чути. Чим бiльше ловиш,
тим труднiше зловити (М. Коцюбинський ). Форма другоï особи множини
при звертаннi до спiвбесiдника, зокрема до старшоï людини,
виражає ввiчливiсть: Пiдскочив Петро, схопив дiда Савку за плече:
А що, дiду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).Тiльки форму
третьоï особи однини мають безособовi дiєслова: Фортунить
вам, Марiє Кирилiвно, просто iнший раз аж не вiриться (1.
Левада).Форма третьоï особи множини вживається в неозначено-
особовому значеннi: Багато таких суден тепер списують, рi-жуть,
вантажать на платформи й вiдправляють на металургiйнi заводи (О.
Гончар).
Дiєслово. Категорiя часу. Перехiднi явища в системi часових форм.
Теп. ч.озн. дiю, яка вiдб. в мом. мовлення. Утвор. додаванням до основи
теп. ч. дiєсл. недок. в. осб-х закiн. в мн, одн.(несу, несеш)
Майб. ч.вир. дiю, яка вiдб. пiсля повiдомлення про неï. Має
ф. док. i недок. в.Ф. дiєсл. майб. ч. док. в.мають тiж самi особ.
закiн, що i теп. ч.Проста ф. майб. ч.Викор. основи дiєсл. док.
в.(принесу).Складна ф. утвор. додав. до iнф. вiдмiнюваного дiєсл.
особ-х закiн.,якi є ф-ою док. дiєсл, форми якого сьог.
злилися з iнф, утвор. складна ф.(нестиму).Додається допомiжне
дiєсл. бути(буду нести)-це складена ф.
Мин. ч.озн. дiю, яка вiдб-ся до мом. мовлення. Рiд дiєсл. у ф.
мин. ч. вир. закiн:нуль-для чол.,-а-для жiн,-о-для сер. Але у мн.
дiєсл. мин. ч i д/мин. ч.за родами не рожрiзн-ся. Утвор. за доп.
суф-л — для жiн i сер. р.(читала)та суф-в — для
чол..(ходив)Але якщо iнф. закiн. на приг, то в — у ф. мин. ч.
вiдсутнiй для чол..р.(нести-нiс). Д/мин. ч.вказує, що виражена
ïм дiя вiдб. ранiше iнших минулих дiй. Д/мин. ч.ф. аналiтична,
утвор. дод-ям до родових ф. мин. ч.допомiжного дiєсл. бути, яке
теж вiдмiн-ся за родами i числ(ходив був, ходила була).
Особл. вжив. часових форм
Теп. ч. за вживанням подiл. на
Власне теп-дiя, яка збiг. з мом. мовлення i суттєво не виходить за
межi цього мом.(що ти тут робиш? Дивлюсь на небо)
Невласнетеп.-дiя, яка збiг. з мом. мовл, але водночас вiднос-ся i до
мом.,що протiкають пiсля мовлення(де ти бродиш моя доля?).Теп. ч.може
мати переносне зн.,при якому вiн вжив:1)у зн майб. ч.(екз.
складаємо в суботу)Але при таких ф-х вiн супров-ся лекс. елемюiз
часовим зн.(влiтку ïду до батькiв);2)у зн. мин.(дiти влiтку читають
мало).Теп. ч. в зн. мин. супров-ся дiєсл. мин. ч. або словами з
часовим зн.
Мин. ч.Дiєсл. мин. ч. теж вжив. В зн. iших часiв. Перен. зн.
дiєслiв мин. ч.док. в.має2ф.:мин. у зн. майб.(якщо не буде
допомоги-ми загинули);2)мин. ч. в зн. теп. ч.(добре в армiï:встав
вранцi, прибрав постiль, поснiдав).Майб. ч може вжив. у зн. теп. ч.(а як
усмiхнеться, ще й з-пiд лоба гляне, хоч скачи уводу),у зн. мин
усполученнi з сл. було, бувало(було скажу йому кiлька слiв),у зн. мин. з
вiдтiнком раптовостi(слухає, слухає, а потiм як
заспiває)