Панорамне зображення життя суспiльства у поемi Гоголя Мертвi душi

Кожний митець прагне створити таку перлину, яка б знайшла гiдне мiсце у його творчостi . Вiнцем творчостi Миколи Васильовича Гоголя вважається поема Мертвi душi . Темою твору стало зображення дiйсностi крiпосницькоï Росiï, а дiйснiсть ця неймовiрна, бо з точки зору здорового глузду там можуть вiдбуватись найнеймовiрнiшi подiï. Миколаïвська Росiя показана автором через страшнi образи ïï хазяïв. М. В. Гоголь створив портрет помiщицького класу, який складається з пяних офiцерiв, гравцiв, псарiв або просто манiлових, собакевичiв, коробочок i плюшкiних.
Велике узагальнююче значення мають сатиричнi образи Гоголя. Вони сягають далеко за межi викриття феодально-крiпосницького суспiльства.
У Плюшкiна гниє хлiб, пропадає даремно все те, що могло б забезпечити життя помираючим з голоду селянам.
Усi iншi помiщики: i Манiлов, i Коробочка, i Ноздрьов, i Собакевич сприймаються начебто подвiйним зором: по-перше, ми бачимо ïх такими, якими вони здаються собi, i, по-друге, такими, якими вони є насправдi. Порiвнювати образи помiщикiв не варто. Адже вони суто iндивiдуальнi, хоча є одна ознака, за якою цi образи поєднуються в ланцюжок: протягом твору згущається ïх антилюдська сутнiсть. Але картина росiйського життя не може бути повною без показу життя крiпосного семейства пiд владою помiщикiв. Це картина голоду, злиднiв, гноблення: Попадались вытянутые по снурку деревни, построй- кою похожие на старые складенные дрова, покрытые серыми крышами с резными деревянными под ними украшениями в виде висячих шитых узорами утиральников. Зрозумiло, чому крiпаки мруть вiд лихоманки, адже: у Плюшкина для всей дворни, сколько ни было ее в доме, были одни только сапоги, которые должны были всегда находиться в сенях. Всякий призываемый в барские покои обыкновенно отплясывал через весь двор босиком, но, входя в сени, надевал сапоги и таким уже образом являлся в комнату. Зрозумiло, як жили дворовi-селяни восени i взимку, не говорячи вже про голод. I хоча люди низького походження показанi автором не крупним планом, а загалом, проте показ народного життя в творi є дуже важливим. Але все ж є у поемi образи селян, якi вражають влучнiстю свого показу. Це i дiвчинка Пелагея, яка не знає, де праворуч, де лiворуч, i хлопчик Прошка у великих чоботях, i тi трударi стельмахи, плотники, мулярi, що увiйшли до спискiв померлих селян.
Безумовно, образ Павла Iвановича Чичикова уособлює внутрiшнiй конфлiкт мiж пристойною зовнiшнiстю i внутрiшньою пiдлiстю, проте у творi вiн є лише засобом дослiдження корiнних проблем тогочасноï дiйсностi. Адже у композицiйному планi головне мiсце у поемi займає зображення помiщицького i чиновницького свiту, без якого панорамне життя суспiльства неможливе.
Навiть у протиставленнi показу сонного життя помiщикiв i жвавого побуту губернського мiста є щось разюче. Спочатку здається, що потрапляєш в iнший свiт свiт пристрастей i життя, а виявляється, що мiсто так само мертвенно iснує, як i маєтки. I хоча чиновникiв М. В. Гоголь зображує менш детально, нiж помiщикiв, проте саме вони створюють колективний портрет губернськоï влади. Письменник розкриває ставлення представникiв цiєï влади до своïх службових i державних обовязкiв, якi сприймаються як засiб для розбещеного ситого життя: Он видел, каки-ми щегольскими заграничными вещицами заводились таможенные чиновники, какие фарфоры и батисты пересылали кумушкам, тетушкам и сестрам. Не раз давно уже он говорил со вздохом: Вот бы куда перебраться: и граница близко, и просвещенные люди, а какими тонкими голландскими рубашками можно обзавестись!. Надобно прибавить, что при этом он подумывал еще об особенном сорте французского мыла Ось вiн, ще один прояв мертвоï душi!
Отже, тема мертвих душ у поемi М. В. Гоголя виникає у найважливiшому i найглибшому значеннi: суспiльство миколаïвськоï Росiï не сприймало живу людську душу i людськi стосунки, пiдносячи мертву душу грошей i всiх проявiв збагачення.