Специфiка iнтерпретацiï образа Дон Жуана в Мольера

Комедiя Дон Жуан , або кам'яний гiсть була написана й поставлена
Мольером (до речi, сам вiн виступив у нiй у ролi Сганареля) в 1665 роцi,
дуже швидко, у першу чергу для того, щоб поправити справи свого театру
пiсля заборони постановки Тартюфа. Часто говорять, що через поспiх у
комедiï багато непогодженостей i недоробок. Можливо, деякi технiчнi
недолiки дiйсно iснують, але нiяк не можна вiднести це до образа
головного героя. Непростий i досить суперечливий образ Дон Жуана
має закiнченiсть i внутрiшню логiку
Мольер зберiг у своєму героï багато традицiйних рис. Його Дон
Жуан — розпусник, що прагне опанувати кожною гарною жiнкою, що
зустрiчає на своєму шляху. Вiн має красу й витонченi
манери, але при цьому позбавлений яких би те не було моральних принципiв
Але разом з тим герой Мольера володiє й багатьма зовсiм особливими
рисами, що видiляють його з багатовiковоï низки Дон Жуанов.
Негативнi риси героя. Дон Жуан — безсумнiвно, негативний герой.
Таким вiн з'являвся завжди, таким у першу чергу зробив його й Мольер.
Практично на самому початку п'єси Сганарель озивається про
свого хазяïна в такий спосiб: …мiй пан Дон Жуан —
найбiльший iз всiх лиходiïв, яких коли-небудь, носила земля,
чудовисько, собака, диявол, турок, єретик, що не вiрить нi в небо,
нi у святих, нi в бога, нi в чорта, що живе, як мерзенна худоба, як
епiкурейська свиня, як теперiшнiй Сарданапал, що не бажає слухати
християнськi повчання й считающий дурниця все те, у що вiримо ми (I, 1).
Дiйсно, всi наступнi дiï головного героя тiльки пiдтверджують таку
характеристику. Вiн повнiстю позбавлений якихось внутрiшнiх моральних
принципiв. Дон Жуану нiчого не коштувало спокусити й викрасти з
монастиря донью Ельвiру, обвiнчатися з нею, а потiм майже вiдразу ж
кинути. Вiн зовсiм не приховує причин, що спонукали його на такий
учинок: жiнка набридла йому, як набридали й сотнi iнших. У мене є
ока для того, щоб оцiнити принадностi всiх жiнок, i кожноï з них я
приношу данину, що накладає на нас природою, —
зiзнається вiн Сганарелю (I, 2).
Совiсть не пробуджується в Дон Жуане навiть пiсля того, як
Ельвiра, упокоривши в собi пристрасть i вирiшивши повернутися в
монастир, приходить до нього й молить лише про одному — покаятися
й урятувати свою душу, покласти кiнець безпутного життя. А чи
знаєш, я знову щось вiдчув до неï, у цьому незвичайному
ïï видi я знайшов особливу принаднiсть: недбалiсть в уборi,
млосний погляд, сльози — все це розбудило в менi залишки згаслого
вогню, — от усе, що може сказати Дон Жуан пiсля ïï щирих
слiв, що викликала сльози в Сганареля.
Дон Жуан позбавлений i почуття подяки: селяниновi, що врятував його
життя, воно платить тим, що намагається повести в нього наречену.
Немає в головному героï й поваги до старших, у першу чергу,
до власного батька. Коли Дон Луïс намагається напоумити сина,
нагадуючи про його шляхетне походження, про дворянську честь, Дон Жуан
не слухає його, а вслiд кидає Ах, так умирайте ви скорiше
— це краще, що ви можете зробити! (IV, 7). Втiм, як тiльки вiн
попадає в складне становище, рiзко мiняється його манера
розмовляти з батьком: Дон Жуан зображує каяття й синiвську
шанобливiсть (V, 1).
Вiдношення до релiгiï
Окремо варто сказати про вiдношення Дон Жуана до релiгiï. З одного
боку, у безбожництвi героя можна побачити лише продовження
традицiï: адже Дон Жуан завжди гинув саме за своє безпутне
життя й презирство до божественних завiтiв. Але в Мольера робиться
набагато бiльший акцент на цiй темi, адже не випадково постановка
п'єси викликала рiзкий протест iз боку церкви (комедiя пройшла 15
разiв i була заборонена, а видана вже пiсля смертi драматурга).
На перший погляд може здатися, що Мольер викриває безбожництво Дон
Жуана, у першу чергу — вустами Сганареля. Цьому ж сприяє
епiзод зi злиденним (III, 2), що вiдмовляється богохульствовать за
грошi. Та й наприкiнцi, як i покладено, Дон Жуана вражає блискавка
Але в той же час iснує точка зору, що Мольер не заперечує,
а, навпроти, непрямим образом реабiлiтує атеïзм, роблячи в
цьому планi головного героя провiдником своïх власних поглядiв. Не
випадково, антагонiст Дон Жуана Сганарель — наïвний i дурний.
Вiн захищає релiгiю, але не може привести бiльше вагомих
аргументiв, чим не мiг же мир, як гриб, вирости сам в одну нiч. Дон Жуан
же досить послiдовно захищає свою позицiю, вiдповiдно до якоï
вiн вiрить лише в те, що двiчi два — чотири. Для Дон Жуана
заперечення бога — не зухвалий виклик небу, кинутий легковажним
жуïром, — писав вiдомий лiтературознавець Г. Бояджиев,
— а остаточний висновок давньоï й тверезоï думки
фiлософа. Таке розумiння образа мольеровского Дон Жуана дивно точно й
глибоко .
А. А. Смирнов обертає також увагу на те, що традицiйний фiнал iз
загибеллю Дон Жуана скорочений до комiчно малюсiньких розмiрiв, а
заключний вигук Сганареля: Моя платня!.. — остаточно знижує
його до бутафорiï
Втiм, антирелiгiйний елемент у п'єсi зовсiм не виходить, що
потрiбно ототожнювати безбожника Дон Жуана з автором. Адже доктрина може
бути гарноï, а застосування ïï — поганим. Можливо,
образ Дон Жуана — своєрiдна вiдповiдь нападкам на Тартюфа,
де щирий негiдник лицемiрно прикривається маскою святенника
Позитивнi риси. Питання релiгiï в п'єсi неоднозначний, але
настiльки ж неоднозначний i образ самого Дон Жуана. Крiм уже
перерахованих негативних рис, вiн не позбавлений i цiлком позитивних
якостей. Вiн гарний, розумний, галантний, хоробрий, здатний на шляхетнi
вчинки. Так, дуже показовий епiзод з порятунком Дону Карлоса (III, 4).
Але що я бачу! На один напали троє! Сили занадто нерiвнi, я
такоï низькостi не потерплю, — викликує Дон Жуан i
кидається рятуйте! незнайомiй людинi, не замислюючись
ризикує власним життям. Також чималу хоробрiсть Дон Жуан
демонструє в епiзодах зi статуєю й у момент своєï
загибелi, жодного разу не проявляючи страху перед Командором
У суперечках зi Сганарелем герой Мольера проявляє здатнiсть
аргументовано вiдстоювати свою (хоча й суперечноï
загальноприйнятоï моралi) точку зору, у розмовi з Диманшем —
спритнiсть i спритнiсть. Вiн галантно тримається з дамами, навiть
iз ображеною Ельвiрою, намагаючись довести останньоï, що залишив
ïï винятково iз благих спонукань. Одним словом, Дон Жуан
Мольера — теперiшнiй, витончений вельможа . Його зовнiшня краса й
добiрнiсть становлять рiзкий контраст iз щирою суттю його вчинкiв
Неоднозначнiсть i сучаснiсть образа. Таким чином, нескладно зрозумiти,
що образ Дон Жуана досить суперечливий. Це пояснюється тим, що
Мольер, всупереч канонам класицизму, створив об'єктивний образ
замiсть винятково негативного, якоï вiн був ранiше. Дон Жуан
Мольера — не абстрактний грiшник, а людина зi своïми
поглядами, безсумнiвними недолiками, але й певними достоïнствами.
Що особливо важливо — це людина мольеровского часу, втiлення не
аморальностi взагалi, а порокiв, якi Мольер бачив у своïх
сучасникiв. Його Дон Жуан — звичайна свiтська людина, а подiï
з ним происходящие обумовленi й властивостями його натури, i побутовими
традицiями, i соцiальними вiдносинами .
Зокрема, герой Мольера, як i багато свiтських чепурунiв того часу, живе
в борг, позичаючи грошi в зневажуваного буржуа Диманша, якого, до речi
кажучи, вiн спритно випроваживает за дверi, так i не сплативши боргу
(IV, 3).
Його заперечення релiгiï й Бога — значною мiрою вiдбиття
загальних тенденцiй у дворянствi XVII столiття. …Бувають на свiтi
такi нахаби, якi распутничают невiдомо для чого й будують iз себе
вiльнодумцiв, тому що думають, начебто це ïм до особи, —
говорить Сганарель, намагаючись зробити вигляд, начебто говорить зовсiм
не про свого хазяïна (I, 2). Ця характеристика, безсумнiвно, узята
Мольером з життя
У п'єсi проявляються й класовi вiдносини того часу. Постiйно
пiдкреслюється, що Дон Жуан — дворянин. У сценi порятунку
ïм Дону Карлоса обоє поводяться, вiдповiдно до неписаних
правил дворянськоï честi: Дон Жуан рятує незнайомоï
людини, ризикуючи життям, а Дон Карлос , довiдавшись, хто перед ним,
шляхетно вiдпускає свого заклятого ворога. Цей епiзод становить
рiзкий контраст iз тим моментом, коли Дон Жуан не проявляє нi
найменшоï поваги до його селянина, що врятував, Пьеро. Замiсть
подяки вiн намагається повести його наречену й потiм б'ється
сним.
Вiдомий французький лiтератор XIX столiття Сент-Бев писав: Любити
Мольера — значить насамперед ненавидiти те, що не вiдповiдало його
свiтлiй природi, що йому було огидно в його час i було б нестерпно й у
наше . В Дон Жуане драматург правдиво вiдбив тi пороки, якi вiн
засуджував у молодих дворянах свого часу, хоча, звичайно, у
перебiльшеному видi, адже ïхнiм представником є не просто
герой, а один з найбiльш вiдомих образiв свiтовоï лiтератури
Отже, Мольер, вибравши як герой однiєï зi своïх самих
знаменитих комедiй легендарного героя-спокусника, створив зовсiм новий
образ
Новаторство Мольера полягає в першу чергу в тiм, що вiн зобразив
Дон Жуана як свого сучасника, з усiма характерними пороками молодого
дворянина XVII столiття. Генiй художника — писав Г. Н. Бояджиев
про Мольере — це здатнiсть глибоко, повно й художньо виразити
характернi риси свого столiття.
Упевнений у своєму привiлейованому положеннi, а внаслiдок цього
— у безкарностi, Дон Жуан спокушає всiх жiнок, що
сподобалися, губить чужi сiм'ï, норовить розбестити кожного, з ким
має справа: вiд власного слуги Сганареля до зустрiчного жебрака.
Вiн повнiстю позбавлений моральних принципiв, причому вiн
усвiдомлює й навiть бравiрує цим, цинiчно мiркуючи про
жiнок, про свого батька й т.д. Герой Мольера лицемiрний i, знову ж, не
вважає це чимсь неправильним, адже у наш час лицемiрство має
величезнi переваги. Як i багато молодих дворян XVII столiття, Дон Жуан
живе в борг, що вiн уже давно не платить i не збирається платити З
iншого боку, герой не позбавлений i деякi позитивнi риси. Вiн
красномовний, смiв, здатний на шляхетнi вчинки й недурнi мiркування.
Втiм, зовнi вiдповiдаючи образу витонченого дворянина, вiн доводить
зовсiм зворотне своïми вчинками — не зрячи ж у спробi
присоромити сина Дон Лукас постiйно нагадує йому про дворянську
ушановуйся
У всiх попередникiв Мольера (крiм Тирсо де Молини) Дон-Жуан — або
чудовиська, або карикатура, або марiонетка; — писав А. А. Смирнов,
— у Мольера вiн — живий, гнучкий, глибоко реалiстичний образ
. Дiйсно, зберiгаючи всi традицiйнi риси знаменитого героя, Мольер зумiв
створити рiзнобiчний, вихiдний за чiткi рамки класицизму образ, якi
вiдбив як загальнолюдськi пороки, так i характернi риси дворянського
суспiльства XVII столiття