Твiр доповiдь на тему: Велич Пушкiна
В iсторiю росiйськоï культури Пушкiн увiйшов не тiльки як
генiальний поет, але i як чудово тонкий i проникливий лiтературний
критик, iсторик, публiцист, журналiст. Критичнi висловлення Пушкiна в
бiльшостi випадкiв залишилися в рукописах i не були вiдомi його
сучасникам. Проте об'єктивне значення суджень Пушкiна про стан
росiйськоï лiтератури, ïï завданнях, про iсторiю росiянцi
й закордонним лiтературам вiдрiзняється гостротою думки й вiрнiстю
оцiнок
Дiяльнiсть Пушкiн-публiциста й журналiста була пов'язана з необхiднiстю
боротьби проти продажноï й реакцiйноï лiтератури й критики. В
1830 р. вiн разом зi своïм другом Дельвигом приймав саму активну
участь у виданнi Лiтературноï газети. В останнiй рiк життя (1836)
Пушкiн видавав журнал Сучасник, до участi в якому вiн хотiв залучити
Бєлiнського. переговори, Що Намiтилися, не були доведенi до кiнця.
У сiчнi 1837 р. Пушкiн був убитий на дуелi
Вiдразу ж пiсля загибелi Пушкiна в однiй з газет (Лiтературнi додатки
до Росiйського iнвалiда) була надрукована стаття, що викликала гнiв у
царських служникiв: Сонце росiйськоï поезiï закотилося!
Пушкiна помер, помер у кольорi рокiв, у серединi свого великого
поприща!.. Бiльше говорити про сем не маємо сили, та й не
потрiбно; усяке росiйське серце знає всю цiну цiєï
безповоротноï втрати, i всяке росiйське серце буде роздерте.
Сонце росiйськоï поезiï… I дiйсно, пушкiнський свiтлий
генiй, подiбно сонцю, освiтив багато чого й для своïх сучасникiв i
для далеких нащадкiв. З поезiєю Пушкiна назавжди зв'язуються
поняття розуму, свiтла, весни, молодостi, щастя, сонця. Навiть у важкий
для нього 1825 р. вiн викликував: Так здраствує сонце, так зникне
тьма! (Вакхическая пiсня). Гоголь писав: При iменi Пушкiна негайно
осiняє думка про росiйського нацiонального поета. Самiй-у-самiй
справi, нiхто з поетiв наших не вище його й не може бiльше називатися
нацiональним: це право рiшуче належить йому. У ньому росiйська природа ,
росiйська душа, росiйська мова , росiйський характер вiдбилися в такiй
же чистотi, у такiй очищенiй красi, у якiй вiдбивається ландшафт
на опуклiй поверхнi оптичного скла.
Є щось знаменне в тiм, що Пушкiн народився в останнiй рiк XVIII в.
Вiн пiдвiв пiдсумки всiм досягненням попереднього етапу розвитку
росiйськоï культури, i вiн же почав новий, якiсно бiльше високий
етап у ïï iсторiï. Пушкiна був справжнiм перетворювачем i
в областi лiтературноï творчостi , i в областi росiйськоï
лiтературноï мови. З його iм'ям зв'язаний початок величi
росiйськоï лiтератури, що поступово ставала однiєï iз
влиятельнейших лiтератур миру. Немає жодного видатного дiяча
росiйськоï культури (будь вiн письменником, художником або
композитором), хто б не випробував на собi сприятливого впливу
пушкiнського генiя. Вiн проклав дорогу до художньоï правди, щирим
народностям, допомiг усвiдомити шляхетну роль мистецтва в боротьбi за
високi iдеали волi й освiти, добра й справедливостi. У своïх
численних творах Пушкiн поставив проблеми, що мали найважливiше
значення, затверджуючи тим самим велика суспiльна роль лiтератури в
полiтичному життi свого часу. Гостро й проникливо писав Пушкiн про
вiдносини народу й самодержавства, особистостi й держави, об селянство й
долях селянськоï революцiï. Створенi ним характери
Онєгiна й Германна, Самсона Вирина й Пугачова, Тетяни Ларiноï
й Машi Мироновiй надовго прикували до себе увага росiйських
письменникiв, що продовжували художнє дослiдження дiйсностi в
традицiях, заповiданих великим поетом. У число цих традицiй входила
пушкiнська вимога високоï простоти й демократичностi лiтератури,
ïï творчоï волi й эстетического досконалостi
Генiальнiсть Пушкiна виявилася у всiх родах лiтератури, у всiх
ïï жанрах. Вiн створив безсмертнi зразки фiлософськоï,
полiтичноï пейзажноï лiрики. Його поеми — i романтичнi,
i реалiстичнi — були новим словом в iсторiï лiтератури.
Пушкiна їоздал унiкальний роман у вiршах, подiбного якому, по сутi,
немає дотепер. Вiн був зачинателем майже всiх прозаïчних
жанрiв, що iснують i сьогоднi: шляхових записок, нарису, iсторичного
роману, фiлософськоï повiстi. Драматургiя Пушкiна зiграла важливу
роль у твердженнi фiлософського пафосу, психологiчноï глибини й
сценiчного реализмачв iсторiï I росiйського театру. Нову сторiнку
вiдкрив Пушкiн i в iсторiï росiйського фольклоризма. Створенi ним
Казка про попа й про працiвника його Балдi (1830), Казка про рибалку й
рибку (1833), Казка про мертву царiвну й семи богатирях (1833), Казка
про золото петушке (1834) розкрили новi можливостi збагачення лiтi
ратури. Звертання Пушкiна до миру народноï творчостi
перебуває в прямiй вiдповiдностi з його глибокими роздумами про
на-родет його долi, його духовнiй культурi в останнiй перiод життя
Уроки Пушкiна це уроки патрiотизму, високоï моральностi й, як
говорив Бєлiнський , щоплекає душу гуманностi. У його
творчостi укладений цiлий мир незвичайноï щиросердечноï
чистоти й шляхетностi. Патрiотизм Пушкiна нерозривно пов'язаний з
почуттям iнтернацiоналiзму, з тiєï всесвiтньою чуйнiстю. яка
зробила величезний вплив на всю наступну росiйську лiтературу й про яку
з такою подякою згадував Достоєвський в Мовленнi про Пушкiна. Прав
був Бєлiнський, сказавши, що Пушкiн належить до таких явищ, якi
продовжують постiйно розвиватися у свiдомостi суспiльства. Кожна епоха
вимовляє про ïх своє судження, i як би нi вiрно
зрозумiла вона ïх, але завжди залишить наступноï за нею епосi
сказати що-небудь нове й бiльше вiрне
