Твiр по романi Тургенєва Новина

Останнiй роман Тургенєва Новина (1876) присвячений революцiйно-
народницькому руху середини 70-х рокiв, що пiшло в iсторiю за назвою
ходiння в народ. Як i ранiше, Тургенєв рiзко сатирично
зображує представникiв реакцiйних кiл царськоï Росiï
граючого в лiбералiзм великого сановника Сипягина, озлобленого
консерватора Калломейцева й iн.
Напротив, у революцiйнiй молодi письменник видiляв високi iдеали
служiння народу, моральну чистоту, чеснiсть, працьовитiсть. Особливо
чiтко це було виражено в образi Марiанни, що стала для Нежданова
втiленням батькiвщини, щастя, боротьби, волi. Ïï
захоплює думку взяти безпосередню участь у великiй справi
звiльнення народу вiд вiковий, тьми:

• Ми пiдемо в народ… ми будемо працювати, ми принесемо ïм, нашим братам, усе, що ми знаємо, я, якщо потрiбно, у куховарки пiду, у швачцi, у пралi… I нiякоï отут заслуги не буде, а щастя, щастя…

И в новому романi Тургенєв виступав як тверезий i спостережливий художник, справжнiй реалiст, не побоявшийся розкрити трагiзм народницького руху, заснованого на iдеалiзацiï селянства, на переконаннi в нiбито властивих йому соцiалiстичних початках. Драматичнiсть положення Нежданова, що коштує в центрi сюжетного оповiдання, визначена катастрофою його вiри в iдею, що виразно виявляє свою неспроможнiсть при зiткненнi з реальною дiйснiстю. Найбiльш прийнятну для письменника програму втiлював у романi постепеновець Соломин, що проповiдує теорiю малих справ. Але, як i Потугин в Димi, вiн все-таки не визначав розвиток дiï в новому романi. I в Новинi немає героя, схожого на Базарова. Тургенєв, згадуючи докори Писарєва, так пояснював свою позицiю:

• Часи перемiнилися, тепер Базарови не потрiбнi. Для майбутньоï суспiльноï дiяльностi не потрiбно нi особливих талантiв, нi навiть особливого розуму нiчого великого, видатного, занадто iндивiдуального; потрiбно працьовитiсть, терпiння, потрiбно вмiти жертвувати собою без усякого блиску й трiску…

Показово, однак, що майбутнього героя росiйськоï лiтератури Тургенєв бачив у помiчнику Соломина робiтнику Павлi: Бути може, менi б випливало рiзкiше позначити фiгуру Павла… майбутнього народного революцiонера, але це занадто великий тип вiн стане згодом… центральною фiгурою нового роману. Роман Тургенєва вiдрiзняються пiдкресленою iдеологiчною загостренiстю. Суперечки героïв ведуться вже не по вiдвернених фiлософських проблемах, а з питань самим живим, актуальним для росiйського життя певного iсторичного перiоду. Публiцистичнi й сатиричнi елементи в бiльшоï! ступеня визначають творчу манеру Тургенєва, вiдсуваючи на другий план традицiйнi лiричнi мотиви. Письменник навiть прибiгає до сатиричноï гiперболiзацiï, що змушує згадати про творчий досвiд Щедрiна (наприклад, мотив при окресленнi негативних персонажiв). Використаються в цьому планi й традицiï Грибоєдова. Так, характеристика працi Губарєва на самому початку Диму (Про що цей твiр ? — Про, усiм, братик ти мiй…) разюче нагадує оповiдання Репетилова про Iполита Удушьеве.