Творчiсть Ґете у Веймаре

В 1775 г. Саксен-Веймарский герцог, вiсiмнадцятирiчний Карл Август, запросив Ґете переïхати в його резиденцiю, маленьке мiстечко Веймар. Ґете прийняв запрошення: його залучала думку перетворити Веймар в осередок нiмецькоï культури, зiбравши при дворi видатних людей; залучала його також можливiсть впливати на хiд державних справ, з користю вживши свiй вплив на юного князька.
Почався новий перiод у життi Ґете. Бурхливий генiй стає в державну запряжку в надiï зробити бiльшi справи в крихiтному князiвствi. Через рiк пiсля переселення у Веймар Ґете одержав чин таємного радника, а через кiлька рокiв був призначений першим мiнiстром. У руках його перебували фiнанси й армiя (чисельнiстю в 300 чоловiк!), лiсове господарство й гiрнича справа, театри й освiта Саксен- Веймарского князiвства
Ґете^-придворний спочатку бере активну участь у маскарадах, бенкетах i полюваннях, але поступово вiдходить вiд розваг i усе бiльше поринає в державноï справи
Ґете-мiнiстр намагається провести прогресивнi реформи, звiльнити селян вiд примусовоï десятини, оподаткувати помiщикiв. Але реформи його провалюються одна за iншою. Вiн мрiє про об'єднання нiмецьких земель i робить кроки в цьому напрямку, але переконується, що Саксен-Веймарское князiвство i його перший мiнiстр неспроможнi вплинути на загальгерманську полiтичну погоду На постi мiнiстра Ґете надзвичайно дiяльний i сумлiнний, вiн хоче стати фахiвцем у всiх областях, якими керує. Вивчає мiнералогiю й хiмiю, оптику й метеорологiю, ботанiку й анатомiю. I заняття його не дилетантськi втiхи — це теперiшня планомiрна робота вченого
Ґете пише працi по теорiï свiтла, по морфологiï рослин . Вiн робить видатне вiдкриття в областi анатомiï, виявивши наявнiсть межчелюстной кiстки в людини й пiдтвердивши тим самим науковi здогади про єднiсть форм будови тваринних органiзмiв. Ґете стає одним з попередникiв еволюцiйноï теорiï в бiологiï. Але головна справа його життя — художня творчiсть- вiдсувається на другий план. За перше десятилiття перебування у Веймаре вiн не створив великих добуткiв. Однак i в цi роки Ґете написав кiлька чудових вiршiв, у тому числi знамениту баладу Лiсовий цар.
Поетичний генiй його не згас, але у творчостi його замовкли мотиви Бури й натиску. Державний чоловiк, обережний царедворець накидає вузду на непокiрливого штюрмера. Iншими очами дивиться тепер Ґете на життя й на завдання письменника. Вiн шукає практично здiйсненного в життi, прагне до спокiйноï гармонiï в мистецтвi. Але чи можлива внутрiшня гармонiя для людини, що жадає великих справ i на кожному кроцi сталкивающегося з карликовою злиденнiстю, змушеноï розмiряти свiй крок iз сонним плином навколишнього життя?
Приходить година, коли золочена веймарская клiтка стає нестерпною. Поетовi необхiдно ковтнути свiжого повiтря, iнакше вiн задихнеться й загине