Творчiсть Ґете у Веймаре

В 1775 г. Саксен-Веймарский герцог, вiсiмнадцятирiчний Карл Август,
запросив Ґете переïхати в його резиденцiю, маленьке мiстечко
Веймар. Ґете прийняв запрошення: його залучала думку перетворити
Веймар в осередок нiмецькоï культури, зiбравши при дворi видатних
людей; залучала його також можливiсть впливати на хiд державних справ, з
користю вживши свiй вплив на юного князька.
Почався новий перiод у життi Ґете. Бурхливий генiй стає в
державну запряжку в надiï зробити бiльшi справи в крихiтному
князiвствi. Через рiк пiсля переселення у Веймар Ґете одержав чин
таємного радника, а через кiлька рокiв був призначений першим
мiнiстром. У руках його перебували фiнанси й армiя (чисельнiстю в 300
чоловiк!), лiсове господарство й гiрнича справа, театри й освiта Саксен-
Веймарского князiвства
Ґете^-придворний спочатку бере активну участь у маскарадах,
бенкетах i полюваннях, але поступово вiдходить вiд розваг i усе бiльше
поринає в державноï справи
Ґете-мiнiстр намагається провести прогресивнi реформи,
звiльнити селян вiд примусовоï десятини, оподаткувати помiщикiв.
Але реформи його провалюються одна за iншою. Вiн мрiє про
об'єднання нiмецьких земель i робить кроки в цьому напрямку, але
переконується, що Саксен-Веймарское князiвство i його перший
мiнiстр неспроможнi вплинути на загальгерманську полiтичну погоду На
постi мiнiстра Ґете надзвичайно дiяльний i сумлiнний, вiн хоче
стати фахiвцем у всiх областях, якими керує. Вивчає
мiнералогiю й хiмiю, оптику й метеорологiю, ботанiку й анатомiю. I
заняття його не дилетантськi втiхи — це теперiшня планомiрна
робота вченого
Ґете пише працi по теорiï свiтла, по морфологiï рослин
. Вiн робить видатне вiдкриття в областi анатомiï, виявивши
наявнiсть межчелюстной кiстки в людини й пiдтвердивши тим самим науковi
здогади про єднiсть форм будови тваринних органiзмiв. Ґете
стає одним з попередникiв еволюцiйноï теорiï в
бiологiï. Але головна справа його життя — художня творчiсть-
вiдсувається на другий план. За перше десятилiття перебування у
Веймаре вiн не створив великих добуткiв. Однак i в цi роки Ґете
написав кiлька чудових вiршiв, у тому числi знамениту баладу Лiсовий
цар.
Поетичний генiй його не згас, але у творчостi його замовкли мотиви
Бури й натиску. Державний чоловiк, обережний царедворець накидає
вузду на непокiрливого штюрмера. Iншими очами дивиться тепер Ґете
на життя й на завдання письменника. Вiн шукає практично
здiйсненного в життi, прагне до спокiйноï гармонiï в
мистецтвi. Але чи можлива внутрiшня гармонiя для людини, що жадає
великих справ i на кожному кроцi сталкивающегося з карликовою
злиденнiстю, змушеноï розмiряти свiй крок iз сонним плином
навколишнього життя?
Приходить година, коли золочена веймарская клiтка стає
нестерпною. Поетовi необхiдно ковтнути свiжого повiтря, iнакше вiн
задихнеться й загине