Вiйна Русi з Вiзантiєю

У рiк 6449 (941). Пiшов Iгор походом на грекiв. I послали болгари звiстка паную, що йдуть росiяни на Царьград: десять тисяч кораблiв. I стали воювати, i попленили, попалили всi землi по Понтийському (Чорному) морю, i Суд (область бiля Константинопольськоï затоки) попалили. А кого захоплювали — одних розпинали, в iнших же, розстрiлюючи ïх як мiшенi, стрiляли, вистачали, зв'язували назад руки й убивали залiзнi гввозди у верхiвки голiв. Багато ж церков зрадили вогню, монастирi й села попалили й по обидва боки Суду захопили чимало багатств.
Потiм прийшли зi сходу воïни — Панфир-Деместик iз сорока тисячами, Фока-Патрицiй з македонянами, Федiр-Стратилат iз фракийцами, з ними ж i сановнi бояри, i оточили русь.
Росiяни ж, порадившись, вийшли проти грекiв зi зброєю, i в жорстокому боï ледь здолали греки. Росiяни ж до вечора вернулися до своïх човнiв i вiдплили. Феофан же зустрiв ïх у човнах з вогнем i став трубами пуськати вогонь на човни росiян. I оставшиеся в живих, придя в землю свою, повiдали про туровий вогонь. Начебто блиськавку небесну, — говорили вони, — мають у себе греки й, пуськаючи ïï, попалили нас; тому й не здолали ïх.
Iгор же, повернувшись, почав збирати безлiч воïнiв i послав за море до варягiв, запрошуючи ïх на грекiв, знову збираючись iти на них походом.
У рiк 6450 (942). Симеон (правитель Дунайськоï Болгарiï) ходив на хорватiв, i перемогли його хорвати, i вмер, залишивши Петра , свого сина, князем над болгарами.
У рiк 6451 (943). Знову прийшли угри на Царьград i, створивши мир з Романом, вернулися восвояси. У рiк 6452 (944). Iгор зiбрав багатьох воïнiв: варягiв, русь, i галявин, i словен, i кривичiв, i тиверцiв — i найняв печенiгiв, i заручникiв у них взяв, — i пiшов на грекiв у човнах i на конях, прагнучи помститися за себе.
Почувши про цьому, корсунци (жителi мiста Херсонеса в Криму) послали до Романа зi словами: От iдуть росiяни, без лiку кораблiв ïх. Також i болгари послали звiстку: Iдуть росiяни й найняли iз собою печенiгiв.
Почувши про це, цар надiслав до Iгоря кращих бояр iз благанням, говорячи: Не ходи, але вiзьми данину, яку брав Олег, додам i ще до тоï данини. Також i до печенiгiв послав паволоки й багато золота.
Iгор же, дiйшовши до Дунаю, ськликав дружину, i став з нею радитися, i повiдав ïй мова царську. Ськазала дружина Iгорового: Якщо так говорить цар, то чого нам ще потрiбно, — не бившись, взяти золото, i срiбло, i паволоки? Хiба знає хто — кому здолати: нам чи, ïм чи? Або з морем хто в союзi? Не по землi адже ходимо, але по глибинi морськоï: усiм загальна смерть. I послухав ïхнiй Iгор i повелiв печенiгам воювати Болгарську землю, а сам, взявши в грекiв золото й паволоки на всiх воïнiв, вернувся назад до Києва.
У рiк 6453 (945). Надiслали Роман, i Костянтин, i Стефан (iмператор Вiзантiï i його спiвправителiв) послiв до Iгоря вiдновити колишнiй мир…
(Повiсть минулих лiт)