ЗАСТОСУВАННЯ З-16сiрий
До початку 1916 р. у Росiйському Вiйськово-Повiтряному Флотi з'явилася можливiсть розширити застосування З-16 за рамки потреб еВК. Попереднiй 1915 р. ознаменувався появою на фронтах першоï свiтовоï вiйни бойових лiтакiв-винищувачiв нового класу. Росiйськi льотчики розробили рiзнi способи переустаткування своïх корпусних розвiдникiв в апарати, здатнi звiстки повiтрянi боï. Але, безумовно, цi сурогатнi винищувачi не могли стати повноцiнними повiтряними бiйцями. Тому вже з осенi 1915 р. iнтерес командування легкоï авiацiï був зосереджений на малих лiтаках, що розробляються на Авiа-Балтi. Спочатку велику увагу залучав двомоторний винищувач IЗ-18, але його доведення затяглося, i iз сiчня 1916 р. всi надiï були пов'язанi зi збройним З-16.Його рекламi багато в чому сприяли захопленi вiдкликання льотчикiв еВК. Зрозумiло, серед них одним iз самих активних пропагандистiв Сикорского- Маленького був Г. И. Лаврiв. Його друзi, льотчики легкоï авiацiï, такi як Е. Т. Крутень, К. К. Вакуловский i М. Г. Лерхе, завалювали своє начальство проханнями надiслати ïм винищувач IЗ-16. Знаменитий Крутень у лютому 1916 р. вiдправив у штаб легкоï авiацiï телеграму: Начальник бойового загону Ескадри повiтряних кораблiв лейтенант Лаврiв телеграфував менi, що в нього є призначений для мене Сикорский з кулеметом, тiльки менi треба звернутися в штаб авiацiï. Прошу дати менi як винищувача, хоч без кулемета . На чолi легкоï авiацiï Росiйського Вiйськово-Повiтряного Флоту стояв Найяснiший завiдувач авiацiєю й повiтроплаванням у дiючiй армiï Великий князь Олександр Михайлович. Творець Росiйського Вiйськово- Повiтряного Флоту, вiн внiс величезний вклад у становлення вiтчизняноï авiацiï, але мав дуже важкий характер, слил iнтриганом, був надзвичайно честолюбний i ревнивий до чужих успiхiв. Пiсля того, як наприкiнцi 1914 р. з-пiд його командування вивели еВК (еВК безпосередньо пiдкорялася Ставцi Верховного Головнокомандуючого) , у число ворогiв Великого Князя потрапив i М. В. Шидловский, i, отже, не приймалося всi, пов'язане з його iм'ям, у першу чергу муромци , Олександр Михайлович iз самого початку вiйни вимагав перекладу АТ РБВЗ iз будiвництва повiтряних кораблiв на випуск легких лiтакiв. Iз завершенням у сiчнi 1916 р. серiï З-16сер. вiн почав нову спробу вiдрiзати вiд еВК ласий шматок .
Одержавши 3 лютого 1916 р. повiдомлення про готовнiсть усiх З-16сер. вiд начальника Вiйськового авiацiйного приймання генерала Вернандера, вiн зажадав вiд начальника штабу Верховного Головнокомандуючого генерала М, В. Алексєєва дозволено через того що Ескадра ще не приступилася до бойовоï роботи (через перебазування на новi аеродроми. -авт.) , послати в 7 i 11 армiï апарати Сикорского 16, що є нинi найбiльш швидкохiдними. У противному випадку подальша розвiдка стане неможливоï . Це була досить висока оцiнка з вуст недоброзичливця. Вимоги Великого Князя пiдтримав i командуючий Пiвнiчним фронтом, сумноï пам'ятi, генерал А. Н. Куропаткин. Знаючи, що по штатах еВ1(для лiтакiв З-16, доданих бойовим загонам повiтряних кораблiв, спецiальних льотчикiв не дозволяється, вiн вимагав вiдправити винищувачi з Ескадри на фронт, у район Якобштадта, з льотчиками муромцев . За свiдченням командування росiйськоï армiï, це речення викликало в М. В. Шидловского бурю, цiлий вибух . Вiн завалив Ставку телеграмами, у яких нагадував, що ескадренi З-16 окремо вiд повiтряних кораблiв не застосовуються; на них лiтають льотчики з екiпажiв муромцев для тренування, а тактику для захисту мiсць базування ескадри вiд участившихся нальотiв ворожих бомбардувальникiв; з наявних в еВК IЗ-16 тiльки два встигли оснастити кулеметами, а використання неозброєних лiтакiв … поведе лише до даремного загибелi тiльки що з такою працею пiдготовленого особового складу й апаратiв, якi потрiбнi для майбутнього крiм того, Шидловский зажадав замiнити на З-16 потужностi, що недодають, двигуни Гном на бiльше якiснi двигуни Пик , А якi були на складах у дуже обмеженiй кiлькостi. У результатi 6 березня 1916 р. генерал М. В, Алексєєв заборонив використовувати ескадренi З-16 окремо вiд муромцев , але зажадав вiд М, В. Шидловского розглянути питання про постачання винищувачами З-16сiрий. легкоï авiацiï. Це речення виявилося прийнятним. М, В. Шидловский як командуючий еВК був проти вилучення ескадреного майна, але як голова Правлiння АТ РБВЗ був зацiкавлений у збiльшеннi замовлень на виробництво. 8 лютого 1916 р. вiн телеграфував у Ставку: З-16 з кулеметом може бути серйозною погрозою для аеропланiв супротивника… З оставшихся дванадцяти, ще не взятих Ескадрою, думав би можливим, не знедолюючи Ескадру, поступитися шiсть… —i й запропонував перенавчити на З-16 льотчикiв легкоï авiацiï в школi еВК у Псковi, Згода М. В. Шидловского негайно було передано зi Ставки Найяснiшому завiдувачевi авiацiєю, що вiдразу ж погодився, але на речення про переучування Великий Князь зарозумiло вiдповiв: Усякий романiст полетить i на Сикорском… , зробивши, таким чином, комплiмент конструкторам РБВЗ. 11 лютого 1916 р. зi Ставки був вiдданий причт про передачу шести побудованих З-16сер. в легку авiацiю

Льотчик знепритомнiв, але швидко опам'ятався й зумiв, незважаючи на сильне ковзання на лiве крило, спланувати в болото, звiдки контуженого пiлота й лiтак витяглися пiдоспiлi вчасно козаки , Апарат Nо. 205 зi зламаними гвинтом i стiйками вiдправили на ремонт в авiароту. (Авiароти виконували функцiï армiйських ремонтних баз, складiв, центрiв пiдготовки особового складу й формування авiачастин.) Iншi, що дiсталися йому, З-16сiрий. Найяснiший завiдувач визначив на формування перших росiйських винищувальних авiазагонiв. +а перших загону призначалися для 7-й i 12-й армiй, по номерах яких вони й одержали вiдповiднi назви, 7-й винищувальний авiазагiн формувався в Києвi видатним льотчиком Георгiïвським кавалером пiдпоручиком Iваном Олександровичем Орловим, а 12-й — у Псковi старим знайомим И. И. Сикорского, одним з перших росiйських льотчикiв, пiдпоручиком Максом Германовичем фон Лерхе, Орлову були вiдправленi 19 березня винищувачi iз заводськими номерами Nо. 201,202 i 204, а Лерхе через три днi —i Nо. 203 i 211.4 квiтня Орлiв вiдрапортував Вела ому Князевi, що перший росiйський винищувальний авiазагiн сформований i готовий до виступу на фронт, У його склад крiм трьох З-16сер. входив i перший серiйний винищувач- моноплан росiйськоï конструкцiï МБ (заводський Nо. 2) московського заводу Мiст (Москви ) , Крiм командира батька пiдпоручика Орлова в загонi складалися досвiдченi льотчики — пiдпоручик Бичкiв, прапорщики Матвiйович i Гильшер i вольноопределяющийся Янченко, а також льотчики-спостерiгачi (летнаби) корнет Липский, сотник Iльïн, пiдпоручик Сакович i прапорщик Квасникiв. Командир облюбував З-16сiрий, iз заводським Nо. 204, Бичкiв —i Nо. 202, а Гильшер — Nо, 201.
Прапорщик Матвiйович був запасним льотчиком на З-16сiрий. Янченко лети на Мiст . (Це перший вiдомий випадок взаємодiï винищувачiв — бiплана й моноплана —i вiтчизняноï конструкцiï.) До середини квiтня 1916 р. перший росiйський винищувальний авiазагiн перебазувався на аеродром бiля галицького мiстечка Яблонов i приступився до воєнних дiй, Перше бойове хрещення як авiазагону, так i винищувача, що складався на його озброєннi, З-16сiрий., вiдбулося 15 квiтня. У цей день, о четвертiй годинi пополуднi, Орлiв з Липским уперше пiднялися на Nо. 204 на перехоплення ворожих аеропланiв. Противнi а вiдiгнали, але через погану роботу двигуна довелося незабаром повернутися на аеродром. Наступного дня Орлiв знову вилетiв на Nо. 204 на перехоплення ворожого розвiдника разом з летнабом Васниковим, а iншi льотчики загону зробили першi пробнi польоти на Nо. 201 i 202.17 i 18 квiтня екiпаж Орлова й Липского знову вступав i повiтряний бiй з австрiйськими льотчиками. У перший день через неполадки iз синхронiзатором довелося припинити атаку й повернутися на аеродром, але наступного дня екiпаж домiгся успiху. Вилетiвши по виклику iз землi на перехоплення супротивника, екiпаж виявив його над хмарами на висотi понад двi тисячi метрiв i обстрiляв. Ворожий розвiдник не витримав атаки й, ховаючись у хмарах, пiшов на свою територiю, У той оцi день успiшно перехопив ворожий лiтак i змусив пiти восвояси екiпаж Бичкова й Квасникова. 20 квiтня в перехопленнi лiтакiв супротивника, що летять на висотi 1500 м, одночасно брали участь всi три З-16сiрий. Причому, Орлiв i Бичкiв брали участь у повiтряному боï, як i ранiше, зi своïми летнабами, а Гильшер на Nо. 201 боровся поодинцi. Пiсля успiшного повiтряного бою лiтаки повернулися на аеродром, але в Бичкова на Nо, 202 зупинився двигун, i лiтак при посадцi скапотировал. Льотчики залишилися цiлi, але апарат був вiдправлений у ремонт. Два залишилися З-16сер. лiтали майже щодня. Iнодi льотчики пiднiмалися в повiтря по нескольку раз у день. Лiтали поодинцi й з летнабами,
Бiльше всiх у загонi лiтного часу на З-16сiрий. набрали прапорщик Гильшер (13 годин 45 мiнут) i пiдпоручик Орлiв (9 годин 32 мiнути) . Сутички iз супротивником вiдбувалися практично при кожному вильотi. Як правило, вони закiнчувалися вигнанням ворожих лiтакiв зi своєï територiï, але визначити число збитих апаратiв супротивника не вдалося. Всi перехопленi лiтаки опустилися або пiшли зi зниженням за своï позицiï . Таким чином, факт падiння лiтака засвiдчити не представлялося можливим. В Iмператорському Росiйському Вiйськово- Повiтряному Флотi збитими вважалися тiльки тi лiтаки супротивника, факт падiння яких на землю мiг бути документально засвiдчений наземними вiйськами. Тому багато збитих ворожих лiтакiв, що звалилися на територiю супротивника, в актив росiйським асам не заносилися. Експлуатацiя З- 16сер. в 7-м винищувальному авiазагонi завершилася 27 квiтня 1916 р. У цей день трапилася важка аварiя. Прапорщик Гильшер, повернувшись пiсля свого переможного повiтряного бою, описаного в передмовi, небагато вiдпочивши, знову пiднявся в повiтря, цього разу вдвох з летнабом прапорщиком Квасниковим, Супротивника в повiтрi не було. Приголомшенi втратою австрiйцi не поспiшали вступати в нове єдиноборство. Можна було вертатися додому, але отут трапилося нещастя Заïло систему керування елеронами. Машина три рази перевернулася через крило, отчого рули висоти опустилися й, зачепившись за важiлець керма напрямку, залишилися в такому положеннi. Зусиллями льотчика й летнаба праве кермо висоти вдалося пiдняти, але оскiльки рули крiпилися не на загальнiй осi, лiве кермо висоти так i залишився заклиненим. Лiтак зiрвався в штопор. Спроби екiпажа виправити винищувач залишилися безуспiшними. Над самою землею порвалися розчалювання лiвоï коробки крил, Nо. 201 був розбитий, але його мiцна конструкцiя врятувала льотчикiв. Хоча Гильшер iз Квасниковим падали з висоти 1200 м, обоє вони залишилися брехливi. Що послужило причиною вiдказу управлiння —i залишилося невiдомим. Можливо, було якесь ушкодження пiд час попереднього повiтряного бою
За коротке перебування на землi мiж польотами оглянути винищувач толком не встигли. На основi досвiду експлуатацiï й аналiзу причин аварiï льотчиками 7-го винищувального авiазагону були складенi досить невтiшнi для З-16сер. вiдкликання, суть яких зводилася до неможливостi ïхнього використання як винищувачi. Посилаючись на цi вiдкликання, Найяснiший завiдувач авiацiєю Великий Князь Олександр Михайлович, що не харчував, як ми вже вiдзначали, любовi до АТ РБВЗ, вiддав у день аварiï розпорядження припинити експлуатацiю З- 16сiрий, i здати як уцiлiлий Nо. 204, так i перебуває в ремонтi Nо. 202. Начальник штабу Верховного Головнокомандуючого генерал М. В. Алексєєв скептично поставився до негативних вiдкликань, що поступили на З-16сер. з легкоï авiацiï, начертавши на них резолюцiю: Думаю, що справа майстра боïться , i наказав Його Високостi передати цi лiтаки в еВК, де до них претензiй не було й куди вони iз самого початку й призначалися. Потiм Великий князь послав телеграму в що формується 12-й винищувальний авiазагiн: Лiтаки З- 16 в 7-м винищувальному авiазагонi виявилися негiдними по своïх якостях…
Якi результати у Вас? У такому питаннi, по сутi, утримувалася й вiдповiдь. 1(серединi травня 1916 г, усе З-16сер. були вилученi з винищувальних загонiв, а в червнi -зданi в еВК. На жаль, архiв 12-го винищувального авiазагону не зберiгся, Тому простежити iсторiю експлуатацiï там апаратiв Nо, 203 i 211 не представляється можливим, але, видимо, вчасно приходу великого бою. Тому оцiнювали З- 15сер. там на основi лише тренувальних польотiв. Хоча вiдкликання з 12- го загону був не настiльки рiзкий, як з 7-го, але вiн теж мiстив iстотнi зауваження, що не сприяли впровадженню З-16сер. у винищувальнi пiдроздiли. Суть зауважень зводилася в основному до наступного: постiйнi страйки, зриви поставок, використання наявних пiд русявоï некондицiйних материкiв i поспiшнiсть виробництва й приймання негативно позначилися на якостi складання й регулювання, надiйностi частин i деталей лiтака, Дорiкання були до пiлотажних характеристик апарата: через погане регулювання З-16сер. мали тенденцiю до ковзання на крило, а також до крену. Багато зауважень визиви синхронiзатор кулемета. Налагодження його в польових умовах були дуже складнi. Синхронiзатор доводилося регулювати пiсля кожного польоту. Пiд час польоту при малих зворотах двигуна порушувалася синхроннiсть i були випадки прострiлу лопат власного гвинта. Простота конструкцiï синхронiзатора Лаврова, на жаль, не гарантувала надiйностi. Головними недолiками З-16сер. льотчики- винищувачi вважали ïх порiвняно невисокi швидкостi польоту ( 120- 125,5 км/год; для порiвняння; авiацiï, що складаються на озброєннi росiянцi, винищувачi Ньюпор 17 iз двигуном Рон-8Ь розвивали швидкiсть 150 км/ч и с Рон-11Ь —i 180 км/год, а винищувачi Моран М мали швидкiсть вiдповiдно 155 км/год i 177 км/ч) i, особливо, низьку скороподъемность. На висоту1000м З-16сiрий. забиралися з екiпажем з одного льотчика за 15-18 мiн., замiсть обiцяних вiдповiдно до техзаданием 12 хв., тобто ïхньоï характеристики були гiрше, нiж у перших трьох досвiдчених зразкiв (До. 154,155,156) . Лiтак iз працею набирав висоту вище 2500 м. При польотi з летнабом характеристики З-16сер. ставали зовсiм поганими. Це було викликано не стiльки перетяжелением конструкцiï лiтакiв (на 5% у порiвняннi iз проектом) через недостачу якiсних матерiалiв, скiльки горезвiсним моторним голодом —i страшним Бичем росiйськоï авiацiï в 1915 р. i першiй половинi 1916 г, Вiдповiдно до технiчних умов за контрактом И. И. Сикорский розробив З-16сер. пiд двигуни Гном або Рон в 80-100 л. с. Гарнi якiснi гномiв довоєнного виробництва з оптимiзованими пор ïх гвинтами стояли на першi досвiдченi З-16 (Nо. 154 i 155) , що обумовило ïх видатнi для 1915 р. характеристики, На серiйнi ж З- 16сер. ставилися, судячи з ïхнiх заводських номерiв, гноми вiйськового виробництва. Московський завод Гном довго не мiг в умовах воєнного часу забезпечити якiсть виробництва своïх виробiв. Вiдомо, що гноми , випущенi в 1915 р., сильно не дiставали паспортноï потужностi. 1(ромi того, частина поставлених на З- 16сiрий. гномiв були ремонтними , тобто вже мали неабиякий налiт i надiйшли пiсля ремонту. Вони давали значно менше контрактних 80 л. с, Гарний новий двигун Гони в 80 л. с. французького виробництва Великий князь видiлив тiльки 1(. К. Вакуловскому. Напевно тому вiд того не надiйшло зауважень до характеристик З-1 6сiрий. Вiдомий дiяч Державноï думи И. Ф. Половцiв, що придiляв велику увагу розвитку вiтчизняного авiабудування, вiдзначав у травнi 1916 р.: Винищувачi Сикорский Nо. 16 при постановцi на них моторiв 80 сил Гном невдалi, тому що не дають нi швидкого пiдйому, нi потрiбноï висоти, нi крутого зниження, так що при зустрiчi з фокерами не можуть не пiти вiд них, не наздогнати
При 90- i 110-сильних моторах Рон цi бiплани бьии гарнi в першому своєму виданнi (мається на увазi лiтак Вакуловского. —i авт.) . Установка на З-16сiрий, потужностi двигунiв, щонедодає, привела й до iншоï проблеми, Вiдповiдно до контракту лiтаки виготовлялися Авиа-Балтом без гвинтiв, якi повинне було надати ГВУ. Останнє надiслало спочатку в лютому 1916 г, гвинти, оптимiзованi для лiтака Ньюпор iз двигуном Гном . Вони виявилися невiдповiдними, i И. I, Сикорский, розраховуючи на якiснi потужнi рони , попросив вiйськове вiдомство замовити на петроградському заводi Iнтеграл спецiальнi гвинти дiаметром 2,55 м i кроком 2,15 м. Однак, коли з'ясувалося, що прийде використовувати слабкi гноми , Сикорский термiново попросив зменшити крок до 2,05 м, а потiм i ще до 1,80 м. У результатi на З-16сер. використовувалися повiтрянi гвинти рiзного типу з параметрами, що не завжди вiдповiдають оптимальним. У травнi 1916 р. замiсть списаних З-16сер. у винищувальнi загони надiйшли ньюпори виробництва росiйських авiазаводiв. Вони не перевершували З-16сер. по надiйностi конструкцiï й пiлотажних характеристик, але зате мали кращi швидкiсть i скороподъемность. З передачею в липнi 1916 р. в еВК(Nо, 210 (про нього див. далi) всi 18 машин З-16 iз замовлення були зданi в дiючу армiю. До цього часу в Ескадрi вже встигли втратити в рiзного роду подiях кiлька апаратiв При цьому треба вiдзначити, що жоден з виходiв з ладу лiтака З-16 не супроводжувався загибеллю або пораненням льотчикiв. Падiння на Nо. 201 Гильшера й Квасникова залишилося першим i останнiм випадком такого роду, Лiтаки виходили з ладу в процесi експлуатацiï. Ïх ушкоджували не стiльки пiд час навчальних польотiв, скiльки вiд недотепного обслуговування. Наприклад, один раз в 1916 р. єфрейтор Заболотний, механiк еВК, спробував запаяти бензобак, що протiкає, З-16сер. не злите з нього пальне. У результатi винищувач, а заодно й вартий поруч Iлля Муромець злетiли в повiтря , а невдачливий паяльщик потрапив у госпiталь, Бiльшi втрати легких лiтакiв в еВК вiдбувалися через бури, що проносилися над аеродромами. Перший З-16 був розбитий подiбним чином ще в сiчнi 1916 р. у Зегевольде, У листопадi 1917 р. бурою у Вiнницi були розбитi вiдразу три З-16сiрий. Прекрасно обладнанi майстернi еВК забезпечили завидне долгожительство Сикорским-Маленьким . Один з перших трьох досвiдчених З-16 експлуатувався в еВК аж до 1917 р. Ушкодженi в авiазагонах Nо. 202 i 205 минулого швидко вiдремонтованi й експлуатувалися в еВК. Лiтак Nо. 202 дожив навiть до 1918 р. Отлетавшие свiй ресурс IЗ-16сер. розбиралися на запчастинi. Списання З-16сiрий. за старiстю й зношенiстю почалося iз квiтня 1917 р., коли в еВК минулому списанi Nо. 204,205 i 215
Якщо до початку 1917 р. в Ескадрi перебувало в експлуатацiï 14-15 лiтакiв З-16, то в переддень жовтневоï революцiï в лiтному станi ïх залишалося не бiльше шести. Вони дiсталися в лютому 1918 р. австро-нiмецьким вiйськам, отсупавшим у Вiнницю, а потiм перебували в складi украïнiзованоï Ескадри повiтровiх кораблiв , що припинила своє iснування восени того ж року. 0 застосуваннi З- 16сер. в еВК збереглося дуже мало iнформацiй. Головна увага в бойовiй дiяльностi цього пiдроздiлу придiлялося польотам повiтряних кора6лий Iлля Муромець . Малi лiтаки в еВК виконували допомiжнi функцiï й не мали навiть власних екiпажiв. С-16сiрий
переважно використовувалися для навчальних цiлей у школi еВК i тренувальних польотiв у бойових загонах муромцев , Там, на вiдмiну вiд винищувальних авiазагонiв, вiдношення до З-16сiрий, було цiлком доброзичливим. Досвiдченому персоналу добре обладнаних майстерень еВК удалося усунути пiд безпосереднiм керiвництвом И. И. Сикорского й Г. И. Лаврова ряд недолiкiв З-16сiрий., викликаних недбалiстю складання й вiдсутнiстю на заводi кондицiйних матерiалiв. Пiлотажнi характеристики добре вiдрегульованого лiтака минулого настiльки високими, що З-16сер. широко використовувалися для навчання на них починаючих пiлотiв. Багато льотчикЪiв, що прославилися згодом, пройшли пiдготовку в школi еВК на З-16. Так, артилерiйський офiцер повiтряного корабля Iлля Муромець капiтан А. Н. Журавченко, що став пiзнiше професором, найбiльшим радянським фахiвцем з динамiки польоту, здав 11 листопада 1916 р. на З- 16сер. iспит на звання вiйськового льотчика. До цього вiн зробив годинний самостiйний полiт, пiднявшись на висоту 2670 м i спустившись по спiралi на мiсце зльоту. Провiдним iнструктором по навчанню польотам на З-16сер. був поручик А, А. Кованько. У бойових загонах еВК лiтаки З- 16сер. використовувалися для тренувань льотчикiв з метою заощадження ресурсу муромцев i для зв'язку з iншими загонами й базою еВК. Вiдомо також, що льотчики муромцев пiднiмалися на приписанi до бойових загонiв Сикорских-Маленьких для перехоплення ворожих лiтакiв, що робила нальоти на аеродроми базування повiтряних кораблiв, але вiдомостей про яких- небудь видатнi перемоги не є. Головною причиною обмеженого застосування З-16сер. як винищувачi-перехоплювачiв в еВК, так само як i у винищувальних авiазагонах, була вiдсутнiсть потужних двигунiв. Ескадра одержала ля своïх легких лiтакiв тiльки ремонтно мотори, та й то з величезною працею
Найяснiший завiдувач легкою авiацiєю навiдрiз вiдмовлявся дiлитися новiтнiми двигунами з винищувачами важкоï авiацiï, не без зловтiхи нагадуючи керуванню Военно повiтряного Флоту (ВВФ) , що в 1915 р. генерал Шидловский заперечував необхiднiсть охорони муромцев винищувачами , доводячи ïх високу бойову невразливiсть. Великий Князь не хотiв ураховувати, що надворi стояв уже 1917 рiк i муромцам потрiбнi були винищувачi хоча б для прикриття мiсць базування. У результатi на З-1 6сер. в еВК ставилися двигуни, якi вдавалося вибити для офiцiйно затверджених навчальних лiтакiв ескадреноï школи. Це були старi мотори Гном , Рон i Калеп рiзноï потужностi. Наприклад, у листопадi 1917 р. довгожителевi Nо. 202 експлуатувався з Гномом в 50 л. с., знятим зi старого навчального Фармана1Ч . Були проблеми також i з озброєнням лiтакiв. У зв'язку з недостатньою надiйнiстю синхронiзаторiв Лаврова кулемети на З-16сер. перенесли в процесi експлуатацiï на верхнє крило, Кулемети, до речi, також були ремонтнi , тобто добутi всiма правдами й неправдами завдяки зв'язкам М, В. Шидловского пiсля ремонту на Тульському збройовому заводi, Природно, оснащенi слабосильними моторами й недостатньо ефективним озброєнням, ескадренi З-16сер. робили на супротивника бiльше моральне, чим бойовий вплив. Пiднявшись iз аеродрому базування загону муромцев , вони могли злякати ворожий бомбардувальник, але наздогнати й зв'язати його боєм були вже не в змозi. Лiтаки З-15сер. показали приклад виняткового по тимi часам долгожительство . Ïх служба не припинилася з падiнням Украïнськоï Народноï Республiки, уже в 1918 р. льотчики переправили всiма правдами й неправдами частина вiйськового авiацiйного майна на Дон у формовану Добровольчу Армiю. Особливо багато вдалося захопити в 1919 р., коли Збройнi Сили Пiвдня Росiï зайняли бiльшу частину фкраини.
У доповiдi помiчника iнспектори авiацiï Добровольчоï Армiï вiд 22 сiчня 1919 р. повiдомлялася: Авiацiя Добровольчоï Армiï створювалася героïчними зусиллями тих найбiльш енергiйних i вiдважних льотчикiв, якi брали на себе праця й ризик доставити в район дiï Армiï авiацiйне майно з територiï Украïни… Тiльки глибока любов i вiдданiсть своïй справi росiйських льотчикiв, що згрупувалися в Добровольчiй Армiï, не дали зовсiм стихнути нашоï авiацiï . Значна кiлькiсть лiтакiв, у тому числi й кiлька легких лiтакiв Сикорского, двигунiв i встаткування, було вiдправлено через Одесу й Херсон у Крим i на Пiвнiчний Кавказ. Активна участь у цьому приймав один iз творцiв З-16 А. А. Серебренников. Росiйськi льотчики-патрiоти йшли в бiй на вже що давно вiдробили свiй строк лiтаючими трунами . Так, один з них, поручик Янченко, на попередження начальства про невисоку надiйнiсть його старого винищувача вiдповiв
: Волiю розбитися, але не лiтати не можу. Положення на фронтi цього : вимагає . Один З-16сiрий, потрапив в 1-й Кубанський козачий : авiацiйний загiн, де служив ветеран Ескадри повiтряних кораблiв осавул : В. Я. Лобов. Вiн мав уже 18 годин нальоту на З-16 в еВК i охоче : осiдлав старого приятеля , що до цього часу перебував в : експлуатацiï вже бiльше трьох рокiв. Лобов налiтав у Бiлiй : Армiï ще понад п'ять годин на З-16сер. перш, нiж пересiв на : захоплений в червоних Ньюпор 17 . За деяким даними, ветеран З-16сер. : залишався в штатi вiдтвореноï бiлими Севастопольськоï Александро- : Михайлiвськоï вiйськовоï авiацiйноï школи до 1920 г