Я не нездужаю…

Роки пiсля заслання (1858-1861), прожитi в П етербурзi, сповненнi
очiкування омрiяноï волi для селян ства. Закiнчення похм уроï
м и ко лаïвськоï епохи й прихiд до влади Олександра II, як и й
тодi був при хильником ради кальни х реформ, сприяли пож вавленню
суспiльного життя, посиленню боротьби прогре сивних сил за скасування
крiпацтва. Останнi днi ж иття Т.Ш евченка були пройнятi тривожно-
болiсним сподi ванням найзаповiтнiш оï мрiï: В не дiлю 19
лютого (3 березня 1861 року за новим стилем) хворого провiдав iнж. Ф.
Черненко. Це був день ш ос тих роковин воцарiння О лександ ра II. У цей
день усi чекали опублi кування царського м анiф есте про звiльнення
селян вiд крiпацтва. Коли Черненко ввiйшов до хати, поет сто яв пiд
вiкном, сперш ись руками об стiл. В очах його i в усiй болiснiй пос татi
видно було схвильованiсть вiд дож и данн я. Зам iсть п р и в iт ан н я Ш
евченко запитав гостя: Щ о?.. !.. воля? м анiф ест? i, глянувш и в вiчi
Ч ерн ен ковi, зр о зумiв, що манiф есте нема. Глибоко зiтхнувш и,
сказав: Т ак н ем а?.. Н е м а?.. Коли ж воно буде?! кин увш и гостру ф
разу, закрив ли ц е р укам и i, впавш и на лiж ко, заридав. Ч ерненко
потiш ав друга, зап ев н яю ч и , щ о манiфест уж е п iдп исан и й, а л
и ш е опублiкування його вiд к л ад ен е на пiст на 5 березн я, щоб
народ зустрiв волю не по ш и н ках , а по ц е р к вах (П. Зайцев). Не
судилося Ш ев ченковi бути свiдком ц iєï подiï. А н
тикрiпосницький мотив завж ди був центральним у творах колиш нього крiп
ака Ш евченка. У вiрш i Я не нездужаю … (1858) поет передає
стан напруженого, болiсного, тривож ного очiкування: I серце ж де
чогось. Б оли ть, Болить i плаче, i не спить, Мов негодована дитина. Та
в пасивнiй бездiяльностi бачиться небезпека: Л ихоï тяж ко ï
години, Мабуть, ти ж деш … Вiд самодержавства марне сподiва тися
волi: Добра не ж ди, Не жди сподiваноï волi Вона заснула: цар М
икола Ïï приспав. 567 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Шевченко
розумiє облуднiсть цар ських обiцянок i тому знову проголо
шує iдею нацiонально-визвольного повстання: … Треба миром,
Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру Та й заходиться вже
будить.